Кримінальне право

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Міжнародний кримінальний суд

Криміна́льне пра́во — одна з фундаментальних галузей права, законодавства, наука (доктрина) і навчальна дисципліна. Кримінальне право як галузь права — це система (сукупність) юридичних норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є кримінальним правопорушенням, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили[1].

Згідно з більш розлогим визначенням, Позитивне (об'єктивне) кримінальне право України — це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які внаслідок високого рівня суспільної небезпеки визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання[2].

Завдання кримінального права — правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам[3].

Джерела кримінального права України

[ред. | ред. код]
Див. також: Джерело права
  1. Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в тому числі і кримінального законодавства (див. статті 29-31, 60, 62, 92).
  2. Кримінальний Кодекс України — основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність кримінально-правових норм.
  3. Укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори, що містять кримінально-правові норми, які імплементовані в національне кримінальне законодавство (див. Закон України «Про міжнародні договори України»[4]).
  4. Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінально-правових законів (ст. 152 Конституції України).
  5. Рішення Європейського суду з прав людини.

Усе кримінальне законодавство України наразі представлено у Кримінальному кодексі України. Він складається з Загальної та Особливої частин.

У Загальній частині Кримінального кодексу представлено норми загального значення, які визначають основи кримінальної відповідальності, надають поняття злочину, визначають види та межі покарання за злочини, підстави звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання та ін.

В Особливій частині Кримінального кодексу визначається кримінальна відповідальність за окремі злочини. Норми Особливої частини можна застосовувати лише на базі Загальної частини КК.

Сучасною реформою кримінальної юстиції в Україні передбачено впровадження в систему кримінального права інституту кримінального проступку.

Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Принципи кримінального права

[ред. | ред. код]

Принципами кримінального права визнаються найбільш визначні, головні положення (засади) кримінального законодавства, які встановлені законом чи безпосередньо з нього витікають, і які мають пряму дію, пряму регулятивну функцію.

Всі принципи кримінального права можна поділити на загальні та спеціальні.

Загальні принципи притаманні не тільки кримінальному праву, але й іншим галузям права. Такими є: законність, рівність громадян перед законом, невідворотність відповідальності, справедливість, гуманізм та демократизм.

Спеціальні принципи притаманні тільки кримінальному праву.

  1. Принцип законодавчого визначення злочину (лат. nullum crimen sine lege — немає злочину, не передбаченого Законом). Це одне із найважливіших загальних положень (принципів) кримінального права. Воно визначається в ст. 1, 2, 3 та 11 КК України. Реалізація цього принципу не залишає місця для аналогії кримінального закону, яка прямо заборонена ч. 4 ст. 3 КК.
  2. Принцип особистої відповідальності. Кримінальна відповідальність можлива лише за власні дії (бездіяльність). Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений іншою особою. Цей принцип безпосередньо витікає зі змісту ч. 2 ст. 2 КК: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».
  3. Принцип винної відповідальності. Кримінальна відповідальність настає тільки при наявності вини, тобто лише в таких випадках, коли заподіяна шкода, вчинений злочин були заподіяні навмисно чи необережно (ст. 23 КК). Невинно заподіяна шкода (казус), незалежно від її тяжкості, злочином не визнається і кримінальної відповідальності не тягне.
  4. Принцип суб'єктивної осудності. Кримінальна відповідальність ґрунтується лише на суб'єктивній осудності. Об'єктивна осудність відхиляється, оскільки вона не враховує, не припускає участі в діях свідомості та волі. Крім вини, як підґрунтя суб'єктивної сторони злочину, кримінальна відповідальність припускає, вимагає усвідомлювання винною особою всіх ознак складу злочину. Найбільш переконливо принцип суб'єктивної осудності діє при ексцесі виконавця. Співучасники не підлягають відповідальності за ті дії виконавця, які не охоплювалися їх умислом.
  5. Принцип повної відповідальності. Повнота осудності означає вимогу поставити в провину особі все скоєне нею, незалежно від того, якою кількістю кримінально-правових норм це передбачено. Будь-яка неповнота осудності визнається безумовною підставою для повернення кримінальної справи на додаткове слідство.
  6. Принцип переваги обставин, що пом'якшують відповідальність. При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу мають пом'якшуючі обставини вчинення злочину. Так, наприклад, при вчиненні навмисного вбивства з особливою жорстокістю перебуваючої в стані вагітності жінки[5], але в стані фізіологічного афекту, скоєне кваліфікується лише як умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання[6].
  7. Принцип більшої караності групового злочину. За невеликим винятком всі або переважна більшість правових норм про відповідальність за навмисні злочини містять кваліфікуючу ознаку — вчинення його групою осіб або організованою групою. Крім того, п. 2 ч. 1 ст. 67 КК визнає вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, яка обтяжує відповідальність винної особи. Чим бі́льше злочинна група та чим міцніше вона організована, тим бі́льшої кари вона заслуговує.
  8. Принцип повного відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Цей принцип є здійсненням нової концепції кримінального закону — концепції захисту, доповнення караючої функції кримінального закону функцією захисту, поновлення порушених прав, інтересів особи. Кара за злочин може і повинна бути засобом захисту, а не тільки покарання, як це витікає із змісту ст. 50 КК. Принцип відшкодування шкоди потерпілому визначений також у ст. 111 Кримінально-процесуального кодексу України.
  9. Принцип економії кримінальної репресії. Це практичне визначення оптимальної, найбільш відповідної рівню економічного та культурного розвитку суспільства межі́, що відокремлює злочин від незлочинного, межі́ між криміналізацією та декриміналізацією злочинів[7]. Даний принцип полягає в тому, що кримінально-правова політика повинна здійснюватися лише в оптимально необхідних межах, не допускаючи їх перевищення[8].

Система кримінального права

[ред. | ред. код]
Класифікація злочинів за ст. 12 Кримінального кодексу України

Подібно до КК, кримінальне право як галузь права поділяється на дві частини — Загальну й Особливу.

Інститути Загальної частини:

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

II. ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

III. ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ

IV. ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)

V. ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

VI. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

VII. ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

VIII. ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ ДІЯННЯ

IX. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

X. ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

XI. ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

XII. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

XIII. СУДИМІСТЬ

XIV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

XIV-1 . ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

XV. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ.

Особлива частина кримінального права має своїм змістом норми, що описують конкретні види злочинів зі вказівкою видів покарань і тих меж, у яких вони можуть бути призначені за вчинення певних злочинів. Ці норми і зосереджено в Особливій частині КК.

Інститути Особливої частини:

I. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

II. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ

III. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

IV. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

V. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА ІНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

VI. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

VII. ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

VIII. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

IX. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

X. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА

XI. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ

XII. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТІ

XIII. ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБО ПРЕКУРСОРІВ ТА ІНШІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ

XIV. ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ

XV. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН

XVI. ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ МАШИН (КОМП'ЮТЕРІВ), СИСТЕМ ТА КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ І МЕРЕЖ ЕЛЕКТРОЗВ'ЯЗКУ

XVII. ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ'ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ

XVIII. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

XIX. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)

XX. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ.


«Єдність Загальної й Особливої частин кримінального права забезпечує внутрішню узгодженість його інститутів і норм і, в кінцевому підсумку, визначає ефективність їх застосування»[9].

До системи науки кримінального права, крім того, входять розділи, присвячені порівняльним аспектам кримінального права зарубіжних країн, та вчення про школи кримінального права (класична, антропологічна і соціологічна школи кримінального права).

Предмет і метод науки кримінального права

[ред. | ред. код]

Наука кримінального права являє собою частину юридичної науки, одну з галузей суспільних наук. Її змістом є злагоджена система кримінально-правових поглядів, ідей, уявлень про злочин і покарання. «Кримінальне право як галузь права виступає для науки як предмет її вивчення»[10].

Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою, яка його вчинила, та державою, від імені якої виступають відповідні правоохоронні органи. Внаслідок врегулювання нормами кримінального права вони набирають форми правовідносин.

Предмет кримінального права не збігається з предметом науки кримінального права, який полягає у вивченні та теоретичному розвиткові: історії цієї галузі права; джерел кримінального законодавства та практики його застосування; моделюванні розвитку кримінального законодавства; проблем підвищення дієвості кримінального законодавства; кримінального законодавства іноземних країн[11].

Метод правового регулювання — це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються й охороняються суспільні відносини. До основних методів науки кримінального права належать:

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кримінальне право

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 5. — ISBN 966-667-160-3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2017. Процитовано 9 липня 2019.
  2. ↑ Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів вищих навчальних закладів. 2-ге видання, доповне і перероблене. — К.: Атіка, 2009. — С. 4.
  3. ↑ Стаття 1 КК. Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 9 грудня 2012.
  4. ↑ Про міжнародні договори України: Верховна Рада України; Закон від 29.06.2004 № 1906-IV. Архів оригіналу за 3 липня 2013. Процитовано 9 грудня 2012.
  5. ↑ Кваліфікуючі обставини п.п. 2 і 4 ч. 2 статті 115 «Умисне вбивство», яка передбачає позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі
  6. ↑ Стаття 116 «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання» передбачає обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк
  7. ↑ Кузнецов В. В., Савченко А. В. Кримінальне право України: питання та задачі для підготовки до вступних, семестрових та державних екзаменів : Навч. посіб. / За заг. ред. О. М. Джужи. — Вид. 2-ге доп. та перероб. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — С. 23-26. — ISBN 978-611-01-0248-3 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28-05-2014. Процитовано 09-12-2012.
  8. ↑ Митрофанов А. А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація. — Одеса: Вид-во Одеського юридичного інституту НУВС, 2004. — С. 49. — ISBN 966-7375-64-6. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 9 грудня 2012.
  9. ↑ Бажанов, Сташис, Тацій. С. 15 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2017. Процитовано 9 липня 2019.
  10. ↑ Бажанов, Сташис, Тацій. С. 19-20 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2017. Процитовано 9 липня 2019.
  11. ↑ [[Фріс Павло Львович|Фріс П. Л.]] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004. — Гл. 1.2. — ISBN 966-8074-98-Х. Архів оригіналу за 30 листопада 2012. Процитовано 9 грудня 2012.
  12. ↑ Кузнецов, Савченко. С. 21 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 травня 2014. Процитовано 9 грудня 2012.

Література

[ред. | ред. код]
  • Загальні нормативні акти й література, рекомендовані до курсів «Кримінальне право України. Загальна частина та Особлива частина» : [арх. 12.12.2013] / Кузнецов, Савченко.
  • Коломієць Ю. Ю. Кримінально-правова політика України: конспект лекцій. Київ: Юрінком Інтер, 2024. 212 с. ISBN 978-966-667-860-0
  • Коржанський М. Й. Нариси уголовного права. К.: «Генеза», 1999. 208 с.
  • Дудоров О. О., Хавронюк М. І. Кримінальне право [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.] : навчальний посібник / за заг. ред. М. І. Хавронюка К. : Ваіте, 2014. 944 с.
  • Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / Нац. акад. прав. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого; редкол. В. Я. Тацій [та ін.]. Т. 17 : Кримінальне право / гол. редкол. В. Я. Тацій, 2017. 1064 с.
  • Київська школа кримінального права (1834—1960 рр.): історико-правове дослідження / П. С. Берзін. К. : КНТ, 2008. 435 с. : іл., табл., портр. ; 21 см. Бібліогр. в підрядк. прим. 500 пр. ISBN 978-966-373-340-1.
  • Поняття, предмет, методи, завдання, функції, система, джерела та принципи українського кримінального права : навч. посіб. / В. К. Грищук ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2009. 111 с. Бібліогр. в підрядк. прим. ISBN 978-611-511-014-8.
  • Кримінальне право [Архівовано 2 березня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
  • Хавронюк М. І. Кримінальне право // Велика українська енциклопедія. (дата звернення: 6.10.2022).
  • Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Вид.10-те, перероб. та допов. Київ: Алерта, 2024. 604 с.
  • Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Станом на 10 січня 2024 року. / За заг. ред. Копотуна І. М.  Київ: Вид. «Центр учбової літератури», 2024. 888 с.
  • Новели кримінального законодавства України, прийняті в умовах воєнного стану: наук.-практ. комент. / А. А. Вознюк, О. О. Дудоров, Р. О. Мовчан, С. С. Чернявський та ін.; за ред. А. А. Вознюка, Р. О. Мовчана, В. В. Чернєя. Київ : Норма права, 2022. 278 с.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кримінальне_право&oldid=43783072