Очікує на перевірку

Кучер Василь Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Степанович Кучер
Народився7 (20) липня 1911(1911-07-20)
село Вітовці (за іншими даними — село Вербів, нині Любимівка) на Житомирщині
Помер17 квітня 1967(1967-04-17) (55 років)
Київ
ПохованняБайкове кладовище
Країна СРСР
Діяльністьукраїнський радянський письменник
Alma materХНУ ім. В. Н. Каразіна
ЗакладХНУ ім. В. Н. Каразіна
ПартіяКПРС
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кучер.

Васи́ль Степа́нович Ку́чер (7 (20) липня 1911(19110720), Війтівці — 17 квітня 1967, Київ) — український радянський письменник, член Правління Спілки радянських письменників УРСР. Автор 28 книжок.

Біографія

[ред. | ред. код]

Василь Степанович Кучер народився 7 (20 липня) 1911 року в селі Вітовці (за іншими даними — село Вербів, нині Любимівка) на Житомирщині. Батько був сільським вчителем, мати — простою селянкою. Після закінчення семирічної школи в селі Ставище Попільнянського району, деякий час працював на Кожанській цукроварні й лісопильному заводі. У 1926 році втупив до комсомолу і був направлений на навчання до Білоцерківського педагогічного технікуму, який закінчив у 1930 році. Після закінчення технікуму В. Кучер стає літпрацівником Сквирської районної газети „Колективне село”, пізніше — сількором окружної газети «Радянська нива» в Білій Церкві, а згодом у газеті «Радянське село» у Харкові.

У 1930—1934 роках В. Кучер навчається в Харківському університеті і працює спершу в газеті «Сільськогосподарський пролетар», а потім у редакції журналу «Трактор». На початку 1930-х років він став членом літературного об'єднання «Трактор» (входило до спілки селянських письменників «Плуг») а з 1934 року — член Спілки радянських письменників. Три роки В. Кучер перебував у Червоній армії (закінчив військову авіаційну школу в Харкові), працював на редакційній роботі в журналі «Молодняк» (пізніше «Молодий більшовик») та у видавництвах, публікував статті та нариси в періодичній пресі, плідно працював на літературній ниві. У 1939-1940 роках як воєнний кореспондент брав участь у радянській анексії західноукраїнських земель, приєднанні Бессарабії та Північної Буковини до СРСР, забезпечував створення у м. Кишиневі газети «Бессарабская правда». Наслідком перебування в західній Україні став кіносценарій «Вітер зі Сходу» (у співавторстві з Олександром Дубровським та Вандою Василевською, 1940). У 1940 році вступив до ВКП(б).

З початком німецько-радянської війни В. Кучер — політкерівник Політичного управління Південного фронту, фронтовий кореспондент армійської газети «За Родину», очолює воєнний відділ газети «За Радянську Україну», співробітник української фронтової радіостанції “Дніпро”. Брав участь у боях при обороні Одеси, Севастополя, Сталінграда, нагороджений бойовими орденами і медалями, війну закінчив у званні майора. В один з повоєнних приїздів письменника до Севастополя командувач Чорноморського флоту нагородив майора запасу Василя Кучера одностроєм капітана 3 рангу і кортиком. Кучер дуже любив носити цей однострій, як і українську вишиванку.

Після війни працював завідувачем відділу прози та був членом редакційної колегії журналу «Україна», в газеті «Колгоспне село», згодом повністю присвятив себе літературній роботі, свої твори видавав у журналі «Вітчизна» та видавництві «Радянський письменник».

Могила Василя Кучера

Помер 17 квітня 1967 року від серцевого нападу. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Творчість

[ред. | ред. код]

Перше оповідання Василя Кучера «Ініціатива» було опубліковане у 1931 році в журналі «Молодий більшовик».В ньому використано матеріал сільського життя часів колективізації, показано участь комсомолу в боротьбі з куркульством. Слідом за ним з'явилися оповідання «Пляма», «Хлібна проблема» та ін. Тематично довоєнна творчість Кучера охоплює підняття з руїн шахт Донбасу після громадянської війни (оповідання «Нічний рейд», «Шахтарка» (1931); складні процеси колективізації (оповідання «Кускута» (1932), збірки новел «Марта» (1932), «Дві новели» (1932), «Мої друзі» (1935), «Квітує жито» (1938); забезпечення оборони країни (збірка оповідань «Все вище і вище» (1936) і «Дорога веде на заставу» (1939).

До війни Кучер опублікував сім збірок оповідань та історичну повість “Кармелюк”. Про цей твір письменник згодом у статті «Образ, думка, слово»[1] писав: «Перед війною я написав невеличку документальну повість «Кармалюк». Власне, то не повість, а спроба документальної біографії героя на шість аркушів. Але тоді в житті Кармалюка було багато неясного, і, певно, мій біографічний нарис мав значні вади». Згодом свою повість автор доповнив і розширив, і так виник роман “Устим Кармалюк” (1954), в якому Кучер відтворив бунтарський і вільнолюбний дух українського народу. Автор торкається подій повстання декабристів, побуту засуджених українців у таборах Сибіру. Персонажем роману є також російський художник В. Тропінін. За романом була написана п’єса, яка ставилась в Кам’янці-Подільському, де Кармалюк був ув’язнений в фортеці.

Під час радянсько-німецької війни В. Кучер виступив з низкою кореспонденцій та нарисів, що друкувалися в газетах «За Родину», «За Радянську Україну» та в збірниках «Герои обороны Севастополя», «Боевые подвиги приморцев». Відбудові народного господарства у післявоєнний період присвячені збірки нарисів «Засвітились вогні» (1946), «Золоті руки» (1948), «Полтава» (1950), «Дорога до людей» (1958) та ін.

У 1947 році письменник закінчив роботу над першою, а в 1952 році — над другою редакціями роману “Чорноморці” — епічного твору про радянсько-німецьку війну, оборону Одеси та Севастополя, учасником яких був автор.

Наступним значним твором, присвяченим періоду війни та обороні Севастополя, став виданий у 1961 році роман «Голод» (у перекладі російською мовою — «Плещут холодные волны», 1964). У 1959 році В. Кучер ознайомився зі спогадами морського лікаря Павла Єреська, який брав участь в обороні Севастополя, а після відступу разом з побратимами без їжі й питної води дрейфував у відкритому морі 37 днів. Спогади його зацікавили. В. Кучер писав: «Мене так захопив цей матеріал, що я покинув усю невідкладну роботу і негайно сів за роман „Голод”. Через дипломатичні канали було підтверджено достовірність факту перебування в Туреччині військового лікаря Павла Івановича Єреська, підібраного турецьким теплоходом «Анафарта» 9 серпня 1942 року. Так народився головний герой роману «Голод» Павло Іванович Заброда»[2].

До збірки «Дорога до людей» (1958) Василь Кучер вміщує нариси, присвячені як історичним постаттям — Устимові Кармалюку, Петрові Кішці, адміралу Нахімову, Даші Севастопольській, так і сучасникам письменника — радянським партизанам, оборонцям Севастополя, комбайнерам та мулярам, хліборобам і школярам.

Колгоспному життю українського села, взаємовідносин індивідуума з колективом присвячені романи-дилогія Кучера «Прощай, море» (1957) та «Трудна любов» (1960). У романах широко використані зразки народної творчості, зокрема приказок, прислівʼїв тощо.

Роман «Намисто» (1963) (в російському перекладі — «Две жемчужные нити», 1965) присвячений молодіжній бригаді ткаль, яка бореться за право називатися комуністичною. Однїєю із сюжетних ліній роману є доля української дівчини Марти Тиховод, вивезеної під час радянсько-німецької війни до Німеччини.

Темі дружби, кохання та людських взаємин в умовах радянської дійсності присвячений роман письменника «Орли воду п'ють» (1965). Канва твору тісно переплетена з сьогоденням та подіями минулої війни — бойовими буднями пілотів радянського бомбардувальника авіації далекої дії і опору київського підпілля під час німецької окупації.

Посмертно вийшов роман Василя Кучера «Ми не спимо на трояндах», присвячений революційній діяльності більшовика Ф. Сергеєва (1966).

У 1970-1971 роках видано п'ятитомник, а у 1986 та 1991 роках — двотомники вибраних творів Василя Кучера.

Твори

[ред. | ред. код]
  • «Дві новели», збірка (1932)
  • «Марта», збірка (1932)
  • «Cuscuta», збірка (1932)
  • «Мої друзі», збірка (1934)
  • «Все вище і вище», збірка (1936)
  • «Квітує жито», збірка (1938)
  • «Дорога веде на заставу», збірка (1939)
  • «Кармалюк», повість (1940)
  • «Морський характер», збірка (1942)
  • «Помста»(«Людмила Павлюченко»), нарис (1943)
  • «Засвітились вогні», збірка (1947)
  • «Золоті руки», збірка (1948)
  • «Полтавка», збірка (1949)
  • «Зорі в степу», збірка (1951)
  • «Вогник», збірка (1952)
  • «Чорноморці», роман (1952)
  • «Дружба», збірка (1954)
  • «Устим Кармалюк», роман (1954)
  • «Криниця», збірка (1955)
  • «Секрет», збірка (1956)
  • «Прощай, море», роман (1957)
  • «Дорога до людей», збірка (1958)
  • «Шовкові струни», збірка (1958)
  • «Шумлять верби», збірка (1959)
  • «Червоний вогонь», збірка (1959)
  • «Трудна любов», роман (1960)
  • «Чарівна ткаля», збірка (1960)
  • «Голод», роман (1961)
  • «Намисто», роман (1963)
  • «Орли воду п'ють», роман (1965)
  • «Ми не спимо на трояндах», роман (1966)

Кінематографічні роботи

[ред. | ред. код]

Співавтор сценарію художнього фільму «Вітер зі Сходу» (1940), документальних кінокартин: «Село відроджується» (1946), «їх приголубила Вітчизна» (1949), «Книга — народу» (1951), «Свято достатку» (1952), «Львів» (1953), «На ювілейній виставці образотворчого мистецтва» (1954), «Земля Київська» (1958), дикторського тексту до стрічки «Свято на Тарасовій землі» (1964).

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • У 1971 році вийшла книга спогадів «Про Василя Кучера», у якій товариші письменника по перу, його бойові побратими діляться спогадами про різні періоди життя письменника: про початок його творчої біографії, роботу в редакціях газет і журналах, участь у війні, літературну і громадську діяльність у післявоєнний час.
Василю Кучеру на вулиці М. Коцюбинського, 2 у Києві

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Журнал «Дніпро» — К. : 1959, № 11 — с. 138
  2. ↑ Монастирецький Леонід. На магістралях часу. З роздумів над романами В. Кучера // Монастирецький Леонід Семенович: наук. студії (1965-2011 рр.) / упоряд. В. Башманівський, С. Чорна — Житомир, 2012 — с. 174-181 // |Електронна бібліотека Житомирського державного університету імені Івана Франка

Видання творів

[ред. | ред. код]

Література та посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кучер_Василь_Степанович&oldid=43250909