Луцький Олександр Андрійович

Луцький Олександр Андрійович
Прізвисько	Олекса
Народився	16 жовтня 1910(1910-10-16) с. Боднарів, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер	13 листопада 1946(1946-11-13) (36 років) Київ, Українська РСР, СРСР ·Страчений за вироком трибуналу військ МВС
Національність	українець
Діяльність	політик
Відомий завдяки	Один з організаторів та воєначальників батальйону «Нахтігаль», УНС та УПА-Захід
Посада	Командир УНС (07.1943 - 11.1943); Командир УПА-Захід (11.1943 — 26.01.1944); Командир УПА-Захід-Карпати (08.1944 - 09.1944)
Партія	ОУНР
Конфесія	греко-католик
Батько	Луцький Андрій Іванович
Мати	Текля Федорівна (Дрогомирецька)
У шлюбі з	Юлія Федорівна (Плисак)
Діти	Богдан

Олекса́ндр Андрі́йович Лу́цький (псевдо: «Довбня», «Богун», «Марко», «Беркут», «Богдан», «Андрієнко», «Клименко», «Боднар») — (16 жовтня 1910, с. Боднарів, тепер Калуський район, Івано-Франківська область — 13 листопада 1946, Київ) — діяч ОУН, один з організаторів Української Народної Самооборони та УПА-Захід, командир УНС (07.1943 — 11.1943), УПА-Захід (11.1943 — 26.01.1944), УПА-Захід-Карпати (08.1944 — 09.1944).

Біографія

Народився в с. Боднарів у селянській родині, попри запис імені в метриці латиною як Олександр, рідні та знайомі називали Олексою (за паспортом син — Богдан Олексійович). Навчався в Станиславівській гімназії.

В 1930 став членом Організації українських націоналістів, очолював осередок. Після закінчення гімназії в 1932 році служив у польській армії (1932-33).

В 1933 призначений організаційним референтом Станиславівської окружної референтури ОУН.

В період вересень 1933 — початок 1938 перебував в ув'язненні за участь в ОУН.

У серпні 1938 — березні 1939 — керівник Станиславівської окружної референтури ОУН, був удруге заарештований.

Боротьба в часи Другої світової війни

З початком Другої світової війни у вересні 1939 нелегально працював під чужим прізвищем в органах Радянської влади в одному з виконкомів Станіславської області і навіть був обраний депутатом Народних Зборів Західної України. Подав заяву у Львівський університет, але під загрозою арешту в листопаді перетнув радянсько-німецький кордон, мешкав на території Генеральної губернії. Навчався в Кракові на курсах підготовки військових кадрів ОУН(б), займався організаційною діяльністю ОУН, у березні 1940 року повернувся у Станіславську область. У березні—листопаді 1940 очолював Станиславівський обласний провід ОУН, вів роботу зі створення підпільної мережі в регіоні, у листопаді був викликаний до Кракова на конференцію. Учасник 2-ї конференції ОУН у Кракові (лютий 1940), підтримав фракцію С. Бандери.

Один з організаторів батальйону «Нахтігаль», керівник мобілізаційного відділу Проводу ОУН(б). Учасник 2-го Великого Збору ОУН у Кракові (березень 1941). Воював у складі батальйону «Нахтігаль», а від кінця 1941 і до початку 1943 командував взводом у 201-му батальйоні охоронної поліції в Білорусі, обер-лейтенент.

Заступник військового референта Проводу ОУН. За його ініціативою та за наказом Головного військового штабу УПА від 15 липня 1943 велося створення Української народної самооборони (УНС) в Галичині, а сам він став її командиром (УНС на серпень 1943 налічувала приблизно 2 тис. бійців і вела бої з радянськими партизанами С.Ковпака, німцями та загонами Армії Крайової). У грудні 1943 на її базі було сформовано групу УПА-Захід, якою О. Луцький командував від грудня 1943 р. до 26 січня 1944 р доки його не змінив на цій посаді майор, а згодом полковник УПА, Василь Сидор-Шелест. З жовтня 1943 до березня 1944 О. Луцький — член Проводу ОУН(б).

А в травні 1944 він був заарештований гестапо й до червня утримувався під арештом.

Протягом серпня-вересня 1944 р. О. Луцький командує спеціальною групою УПА-Захід-Карпати.

Опісля через суперечності з Р. Шухевичем відсторонений від офіційних командних посад в УПА та ОУН, працював перекладачем військової референтури ОУН, з жовтня по грудень 1944 перебував під слідством Служби безпеки ОУН.

22 січня 1945 в селі Бабин Середній Войнилівського району захоплений спецгрупою НКДБ УРСР разом із дружиною — підпільницею ОУН Юлією Луцькою (10 серпня 1946 засуджена до 10 років позбавлення волі). Сотні «Вітрогони» і «Летуни» під командуванням «Середного» здійснили напад на Войнилів (мобілізовані для нападу на Войнилів кущові боївки до операції не залучені), звільнити в'язнів не вдалось. Луцький негайно був перевезений до станіславської тюрми, за кілька тижнів — до Львова, а далі — у Київ. На допитах після півроку катувань докладно розповів про історію творення УНС. Вироком Військового трибуналу військ МВС Українського округу від 10 серпня 1946 О. Луцький був засуджений до вищої міри покарання. Страчений у м. Києві 13 листопада 1946.

У 1971 р. в журналі «Україна» (№ 18-20) була публікація «Клим Дмитрук. Безбатченки» з набором вигадок і перекручень щодо Олександра Луцького та розміщене дане фото в німецькій військовій формі з підписом «Фото з архівів гітлерівського абверу». Хоча насправді фото було попередньо викрадено кадебістом з родинного альбому племінника — Андрія Луцького.

Після здобуття Україною незалежності справу Луцького переглядали посткомуністичні органи прокуратури і суду, але вірності українським ідеалам йому не пробачили і не реабілітували.

Вшанування пам'яті

Пам'ятник Олександру Луцькому і Михайлу Дяченку

• Односельці назвали його іменем вулицю, на якій народився і проживав, поставили в центрі Боднарова пам'ятник Олександру Луцькому та його побратиму-однолітку Михайлу Дяченку.
• У Львові його іменем названа вулиця (з'єднує вулиці Шевченка і Бортнянського).
• У багатьох містах України є Вулиця Героїв УПА, до яких належить і Олександр Луцький.

Див. також

• † Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА †
• Командири УПА

Посилання

• Енциклопедія історії України [Архівовано 22 листопада 2015 у Wayback Machine.]

Джерела та література

• Д. В. Веденєєв. Луцький Олександр Андрійович [Архівовано 22 листопада 2015 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 316. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Д. В. Веденєєв. Луцький Олександр Андрійович [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Література

• Вєдєнєєв Д., Шаповал Ю. Пастка для «Лицаря». Обставини загибелі Олекси Гасина. «Військово-історичний альманах», 2002, число 4;
• Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб: Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920—1945). К., 2006
• Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно і відважно…»: Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення ОУН та УПА: 1940—1950-ті роки. К., 2006 .
• Документи з архівної кримінальної справи О. Луцького //Літопис УПА. Нова Серія том 9. Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА 1944—1945. Київ-Торонто, 2007. 910 с. — стор. 267—428
• https://web.archive.org/web/20150427003846/http://museum-bandera.if.ua/, «Музей», Конференція 5.03.2014 р. («Журнал успішності учнів за 1925—1926 навчальний рік» української гімназії у Станиславові — Івано-Франківський державний обласний архів, фонд 304, опис 1, справа 7, аркуш 114).
• Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 2 — Калуш: ПП «Артекс», 2002. — 72 с. — стор. 17-22 [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 8 — Калуш: ПП Копіцентр, 2007. — 56 с. — стор. 9-10 [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]
• Єдиний син командира УПА Олександра Луцького повернувся до рідного Боднарова [Архівовано 7 грудня 2015 у Wayback Machine.]