Очікує на перевірку

Матросов Олександр Матвійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Матросов.
Матросов Олександр Матвійович
башк. Мөхәмәтйәнов Шакирйән Юныс улы
Ім'я при народженнірос. Александр Матвеевич Матросов
Народження5 лютого 1924(1924-02-05)
Катеринослав, Українська СРР, СРСР
Смерть27 лютого 1943(1943-02-27) (19 років)
Chernushkid, Локнянський район, Калінінська область, РРФСР, СРСР
вогнепальна рана
ПохованняВеликі Луки
КраїнаСРСР СРСР
Рід військпіхота
ЧленВсесоюзна ленінська комуністична спілка молоді
Званнярядовий
Війни / битвиНімецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу — 1943
Орден Леніна
CMNS: Матросов Олександр Матвійович у Вікісховищі
Радянські поштові марки, присвячені Олександру Матросову

Олекса́ндр Матві́йович Матро́сов (нар. 5 лютого 1924(19240205); Кунакбаєво, Учалинський район, Башкирської АРСР, СРСР — пом. 27 лютого 1943; Чернушки[ru], Локнянський район, Калінінська область, РРФСР, СРСР, нині Псковська область, Росія) — радянський смертник, рядовий-піхотинець часів Другої світової війни, що закрив амбразуру своїм тілом. Герой Радянського Союзу[1]. У радянській офіційній пропаганді вчинок Матросова став символом любові до Батьківщини. А його видозмінений образ радянське військове керівництво, активно використовувало під час війни для наснаги недосвідчених солдатів, спонукаючи молодих людей йти на невиправдані ризики.

Короткий життєпис

[ред. | ред. код]

За деякими версіями, справжнє ім'я Матросова — Шакир'ян Юнусович Мухамедьянов (башк. Мөхәмәтйәнов Шакирйән Юныс улы),[2][3] народився в селі Кунакбаєво Башкирської АССР. Згідно з нею, прізвище Матросов взяв, коли став безпритульним, втікши з дому (після третього одруження батька) і записався до дитбудинку [4][5][6].

З ранніх літ залишився без матері Мусліми, виховувався батьком-інвалідом (воював під час Громадянської війни, втратив ступню ноги) Юнусом Юсуповичем Мухамедьяновим. У 1933 році, після одруження батька, залишив рідне село. Виховувався в Іванівському та Мелекесському дитячих будинках Ульяновської області. Після закінчення 7 класів в Іванівському дитбудинку працював помічником вихователя в Уфимській трудовій колонії.

1939-го року його направили на вагоноремонтний завод у місті Куйбишеві (нині Самара), але незабаром він звідти втік. Вироком народного суду 3-ї дільниці Фрунзенського району міста Саратова від 8 жовтня 1940 року засуджений за 57-ю статтею 192 КК РРФСР до двох років позбавлення волі за порушення паспортного режиму[7]. Матросов був визнаний винним у тому, що, незважаючи на дану ним підписку про виїзд із міста Саратова за 24 години, продовжував там проживати. 5 травня 1967 року Судова колегія Верховного суду повернулася до касаційного розгляду цієї справи, і вирок був скасований.

З вересня 1942 року почав навчання у Краснохолмському піхотному училищі. Курс навчання тоді становив шість місяців, і осінній набір, у якому був Матросов, у березні 1943 повинен був піти на фронт. В училищі Матросова прийняли в комсомол. У листопаді його було відправлено на Калінінський фронт. Служив у складі 2-го окремого стрілецького батальйону 91-ї окремої Сибірської добровольчої бригади імені І. Сталіна (пізніше 254-й гвардійський стрілецький полк 56-ї гвардійської стрілецької дивізії, Калінінський фронт). 27 лютого 1943 року в складі 2-го батальйону отримав завдання атакувати опорний пункт у районі села Чернушки, Локнянський район, нині Псковської області), знищив 3-й дзот, спочатку кинувши 2 гранати, а потім прикривши його тілом.

Відзнаки, вшанування

[ред. | ред. код]

Факти

[ред. | ред. код]
  • Першим серед радянських військовиків у Другу світову війну закрив собою амбразуру Олександр Панкратов, політрук танкової роти 125-го окремого полку 28-ї танкової дивізії (24 серпня 1941 року поблизу Новгорода).
  • Останніми «матросівцями» стали моряки Тихоокеанського флоту — червонофлотець Петро Ільїчов[ru] і старшина І статті Микола Вілков[ru], які своїми тілами закрили японські амбразури 18 серпня 1945 року[12][13].
  • Єдиною жінкою, яка закрила ворожу амбразуру, стала партизанка Римма Шершньова[ru]. Її нагороджено орденом Червоного Прапора.
  • За підрахунками військових істориків, подвиг Матросова у Радянській Армії здійснили 273 бійці. Серед «матросівців» — майже половина українців. 45 героїв закрили собою амбразуру ще до Олександра Матросова[14].
  • 147 бійців стали Героями Радянського Союзу. 26 — взагалі залишилися без нагород. Інших нагороджували орденами: Вітчизняної війни, Бойового Червоного Прапора, Леніна. Єдиним «матросівцем», якого нагородили медаллю «За відвагу», був уродженець Полтавської губернії Яків Богдан, який здійснив свій подвиг поблизу села Липки Мгинського району Ленінградської області[14].
  • Семеро військовиків залишилися живими після такого героїчного вчинку. Шестеро пройшли всю війну і повернулися додому, а Леонтій Кондратьєв, через півроку, зник безвісти, під час наступальних боїв на Кубані.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза начальствующему и рядовому составу Красной Армии» от 19 июня 1943 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1943. — 23 июня (№ 23 (229)). — С. 3
  2. ↑ Verteidigung der Heimat ist Pflicht eines Moslems (нім.). Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 8 червня 2015.(рос.)
  3. ↑ Бондаренко-Снитин О. Правда и вымысел. Ватандаш. Архів оригіналу за 2 червня 2012. Процитовано 8 червня 2015.(рос.)(рос.)
  4. ↑ Александр Матросов был не тем, за кого себя выдавал. Парламентская газета. 8 мая 2002. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 8 червня 2015.(рос.)
  5. ↑ Людмила Трухина. (8 травня 2003). Александр Матросов, он же Шакирьян Мухамедьянов. Учительская газета. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 22 березня 2011.(рос.)
  6. ↑ Александр Матросов в Краткой энциклопедии Башкортостана. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 8 червня 2015.(рос.)
  7. ↑ «Олександр Матросов був не тим, за кого себе видавав» Парламентська газета, 8 травня 2002(рос.)
  8. ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29 грудня 1953 року № 2610 «Про найменування міських вулиць» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 674. Арк. 104–113. [Архівовано з першоджерела 2 квітня 2013.]
  9. ↑ Київ до кожного будинку. Атлас. М 1:22000. — К. : ДНВП «Картографія», 2001, 2003—2011. — 96 с. — ISBN 978-966-475-793-2.
  10. ↑ Інститут історії України пропонує «декомунізувати» у Броварах щонайменше 60 вулиць [Архівовано 2016-11-06 у Wayback Machine.] // Маєш право знати. Бровари. — 2015. — 6 липня.
  11. ↑ Дворська Леся. Чи буде в Бучачі перейменована вулиця Матросова / Нова доба. — 2015. — № 23 (8645). — 5 червня. — С. 1, 3.
  12. ↑ Ильичёв Пётр Иванович (рос.)
  13. ↑ Вилков Николай Александрович (рос.)
  14. ↑ а б Черчатий Ігор. Невдячне покоління. Пам'ятник полтавцю, який закрив собою амбразуру дзоту зробили в Коргизстані, а встановили в Росії [1] [Архівовано 15 червня 2017 у Wayback Machine.] / «Полтавська думка», 11 травня 2017

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Матросов_Олександр_Матвійович&oldid=43884309