Микита Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Микита.
Микита Володимир Васильович
Народження1 лютого 1931(1931-02-01) (93 роки)
с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області
Національністьукраїнець
КраїнаСРСР СРСР → Україна Україна
НавчанняУжгородське училище прикладного мистецтва
Діяльністьхудожник
Напрямокпейзаж, портрет
Роки творчості1950 — до сьогодні
Роботи в колекціїGallery of Spiš Artistsd і Східно-Словацька галерея
Нагороди
орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
народний художник УРСР заслужений художник УРСР Національна премія України імені Тараса Шевченка
Сайтmykyta.com.ua
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Володимир Васильович Микита — (нар. 1 лютого 1931 року в с. Ракошино, нині — Мукачівського району Закарпатської області) — український живописець, заслужений художник України (1975), народний художник України (1991). Походить з родини закарпатських лемків.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 1 лютого 1931 року в с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області (колишня Підкарпатська Русь в складі Чехословаччини) в родині землеробів. Після закінчення початкової школи поступив в Мукачівську руську гімназію, в якій навчався до приходу радянської армії в Закарпаття.

У 1947—1950 рр. вчився в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Педагоги з фаху — А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло. У 1950 р. вперше взяв участь в обласній художній виставці. Після закінчення Ужгородського училища в 1950 році, склав екзамени у Львівський інститут прикладного мистецтва, але не був зарахований за політичними мотивами[1].

1950 році влаштувався на роботу в обласний будинок народної творчості на посаду методиста, де працював один рік, до призову у військо. З 1951 по 1954 рік знаходився в лавах Радянської армії на о. Сахалін. Після демобілізації був прийнятий на роботу в Закарпатські художньо-виробничі майстерні художнього фонду, де працював до 2001 року до виходу на пенсію.

У 1962 році був прийнятий у Спілку художників України.

У 1964—1991 рр. був у керівництві Закарпатської організації Спілки художників України, а в 1996 році був обраний головою Закарпатської організації, яку ж і очолював до 1999 року.

З 1999 року і по цей день викладає в коледжі Закарпатського художнього інституту ім. А. Ерделі.

Одружений, має двох доньок, четверо внуків і трьох правнуків.

Відзнаки і нагороди

[ред. | ред. код]

Член Національної Спілки художників України з 1962 р. Заслужений художник України з 1975 р., Народний художник України з 1991 р.

Член-кореспондент Академії мистецтв України з 1997. Дійсний член Національної академії мистецтв України — з 2004 р.

Лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі в галузі образотворчого мистецтва.

Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка за 2005 рік[2].

5 лютого 2006 року одержав Золоту медаль Академії мистецтв України. 28 лютого 2006 року указом Президента України нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня. У 2010 році оголошується почесним громадянином міста Ужгород. У 2010 році одержав обласну премію ім. Й. Бокшая-А.Ерделі за твір «Зсуви». У 2011 році нагороджується премією ім. Тетяни Яблонської за досягнення в образотворчому мистецтві.

7 лютого 2011 року указом президента України нагороджений орденом Ярослава Мудрого IV ступеня.

Творчість

[ред. | ред. код]
Учитель-пенсіонер (1958)
Моя мамка (1967)
Портрет Ф. Манайла (1976)
Запізніла весна (1997)

Учасник художніх виставок: обласних — з 1950 року, всеукраїнських — з 1957 року, всесоюзних — з 1961 року, закордонних — з 1966 року — Угорщина, Чехословаччина, Румунія, Франція, Італія, Кіпр, Болгарія, Японія, Філіппіни, Німеччина, Австрія, Канада. Учасник міжнародних бієнале: 1963 р. — м. Хельсінкі (Фінляндія), 1974 р. — м. Кошіце (Словаччина), 1984 р. — м. Венеція (Італія).

Твори закуплені Міністерством культури та мистецтва України, Дирекцією виставок Національної Спілки художників України, Міністерством культури СРСР, зберігаються в музеях України, Росії, Литви, Словаччини, Німеччини, Угорщини, Югославії, Венесуели та приватних колекціях багатьох країн світу.

Працює в галузі портрета, пейзажу та побутової тематики. Найповніше індивідуальність митця розкрилася в композиціях, що відтворюють життя і побут закарпатського села:

  • «Вчитель-пенсіонер» (1958, Закарпатський художній музей);
  • «Школярка» (1959);
  • «На чужині» (1968);
  • «Ягнятко» (1969);
  • «Збирання картоплі» (1970);
  • «Новина» (1970), Найбільш відомі роботи майстра:
  • «Моя Мамка» (1968, в музеї автора);
  • «Ягнятко» (1969);
  • «Звозять сіно» (1971);
  • «За щастя онуки» (1972);
  • «Федір Манайло» (1976, Закарпатський художній музей);
  • «Мірка — мішання» (1987);
  • «Плач вічної лози» (1988);
  • «Зона» (1990);
  • «Дай, Боже, добрий день» (1992);
  • «На роздоріжжі» (1993);
  • «На порозі вічного» (1995);
  • «Запізніла весна» (1997);
  • «Сонячна осінь» (1999);
  • «Цімборки» (2000);
  • «Автопортрет» (2001, в музеї автора);
  • «Повінь» (2001);
  • «На поточку прала» (2001);
  • «Куток двору» (2002);
  • «Чорна сила над планетою» (2003);
  • «Хата під полонинами» (2003);
  • «Квітуча яблуня» (2004);
  • «Осінь у Передгір'ї» (2004);
  • «Різдвяний натюрморт» (2006);
  • «Весна над озером» (2006).
  • «Весняні турботи»
  • «Дід-садівник»
  • «Обід в полі»
  • Портрети народного художника України Ф. Манайла та інші.

Персональні виставки

[ред. | ред. код]
  • 1973, 1974 роки — м. Ужгород, м. Пряшів та м. Попрад (Словаччина),
  • 1981 — м. Київ, Львів, Івано-Франківськ, Коломия, а також Каунас та Шауляй (Литва),
  • 1982 — м. Ужгород, а також Москва та Зоряне містечко (Росія),
  • 1991, 1996 — м. Ужгород, а також м. Ніредьгаза (Угорщина),
  • 1997 — м. Требішов, м. Гуменне, м. Бардіїв, м. Межилаборці (Словаччина),
  • 2001 — м. Ужгород, м. Київ.

Участь у державних художніх виставках за кордоном

[ред. | ред. код]
  • 1968, Канни (Франція)
  • Угорщина: 1966, 1968, 1974, 1985, 1992, 1996, 2000
  • Чехословаччина: 1968, 1972, 1981, 1984, 1987, 1988, 1989, 1996, 1997, 1999
  • Румунія: 1976, 1977, 1981, 1984, 1987
  • 1970, Генуя (Італія)
  • 1972, Нікозія (Кіпр)
  • 1973, Софія (Болгарія)
  • 1970-1973, Японія(комерційна виставка)
  • 1974, Варна (Болгарія)
  • 1980, Філіппіни; 1983, Кельн (Німеччина)
  • 1983, Відень (Австрія)
  • 1984, Будапешт (Угорщина)
  • 1989, Канада (комерційна пересувна виставка)
  • 1989, Будапешт (Угорщина)
  • 1990, Будапешт (Угорщина)
  • 1990, Секешфегервар (Угорщина)
  • 2002, Будапешт (Угорщина)
  • 2002 Москва (Росія) та Пекін (Китай).

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Микита Володимир Васильович

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Біографія на сайті В. Микити. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 3 вересня 2014.
  2. ↑ В. Микита на сайті Комітету Національної премії України імені Т. Шевченка. Архів оригіналу за 4 вересня 2014. Процитовано 3 вересня 2014.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Микита_Володимир_Васильович