Силуян Мужиловський
| Силуян Мужиловський | |
|---|---|
 | |
| Народився | 16?? Слуцьк, Річ Посполита |
| Помер | бл. 1655 Гетьманщина |
| Національність | українець |
| Місце проживання | Річ Посполита,Козацька Україна |
| Діяльність | дипломат |
| Alma mater | Лаврська школа Києво-Могилянська академія |
| Титул | шляхтич |
| Посада | посол Гетьманщини в Московському царстві |
| Військове звання | полковник |
| Батько | Андрій Мужиловський |
| Родичі | Григорій Мужиловський (брат) |
Силуян Андрійович Мужиловський (16??, Річ Посполита — 1655, Гетьманщина) — відомий український військовий діяч та дипломат часів Хмельниччини, посол Гетьманщини в Московському царстві (січень-березень 1649, квітень-травень 1653), посол Гетьманщини в Литві (серпень 1649), посол Гетьманщини в Османській імперії (1651).
Народився на початку XVII ст. в Слуцьку в сім'ї Андрія Мужиловського — священника Слуцької Спаської церкви (з 1621 — слуцького протопопа, з 1631 — ієромонаха Києво-Печерської Лаври). Батько був полум'яним борцем проти чужоземної експансії, автором полемічних творів, сподвижником митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Русі Йова Борецького, одним з претендентів на Київську митрополію по смерті останнього. Брав активну участь в організації поїздки в Україну та Білорусь патріарха Єрусалимського Теофана (1620—1621), який посприяв відновленню вищої православної ієрархії. Брат С. Мужиловського — Григорій — також відомий як письменник-полеміст.
Навчався у Лаврській школі, згодом у Києво-Могилянській академії.
Напередодні Національно-визвольної війни українського народу 1648—1657 був писарем у Річиці. З перших днів повстання вступив до загону сотника і наказного полковника Григорія Бута, разом з ним та з полковником ніжинським Прокопом Шумейком звільняв Чернігів від війська Речі Посполитої (липень — серпень 1648).
З 1648 по 1649 — займав урядову посаду писаря Генеральної Військової Канцелярії.
У 1648 — Під час походу на Пилявці Богдан Хмельницький відрядив Мужиловського до Ясс для зустрічі патріарха Єрусалимського Паїсія.
У 1648 — разом з Михайлом Крисою перебував з дипломатичною місією в Яссах, вів переговори з молдовським господарем Василем Лупулом.
У січні — березні 1649 — в чині полковника очолював перше Посольство Гетьманщини в Московське царство.
У серпні 1649 — вів переговори у Вільнюсі з литовським князем Янушем Радзивіллом про умови укладання перемир'я.
У 1651 очолив українське посольство до Османської імперії, про те у дорозі попав у полон Речі Посполитої.
У квітні — травні 1653 р. разом з Кіндратом Бурляєм очолював українське посольство у Москві.
У 1653 — (гіпотетично) очолив українське посольство до шведської королеви Крістіни I.
У 1653 — спільно з Іваном Виговським вів переговори з кримськими татарами.
У 1654 — працював на посаді Ніжинського полкового судді. Після утворення Білоруського полку (червень 1654) був у ньому полковим суддею.
У вересні 1655 р. разом з полковником Іваном Золотаренком, сотником І. Борсуком вів переговори з царем у його ставці під Смоленськом.
У 1655 — загинув під час конфлікту з Іваном Золотаренком.
У лютому 1654 р. відписав свій хутір Коростелівський Ніжинському Благовіщенському Назарет-Богородицькому монастирю.
Мужиловський писав, що король Ян II Казімєж до обрання обіцяв Богданові «бути руським королем» і підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли». Проте реальна ситуація виявилася протилежною, значною мірою через те, що в Речі Посполитій слово короля зовсім не мало тієї ваги, що в більшості монархій світу.
З певних причин не наважившись на самостійне протистояння Речі Посполитій, козацька держава почала розглядати різні варіанти міжнародної коаліції або прийняття протекторату потужної держави.
Московський вектор від самого початку посідав одне з чільних місць в зовнішній політиці Б. Хмельницького. С. Мужиловський відіграв ключову роль в утворенні союзу Козацької держави та Московського царства у 1654 році.
Після перших перемог козацького війська Рада під Корсунем приймає рішення просити допомоги у московського царя Алєксєя Міхайловіча. В 1648 році представник московитського уряду Милков запевнив козаків у мирному ставленні Московського царства та готовності надавати економічну допомогу.
Перше посольство Б. Хмельницького вирушило до Москви на початку 1649 р., після урочистого вступу гетьмана в Київ. В цей час у Києві перебував єрусалимський Патріарх Паїсій, і його розмови з Хмельницьким значною мірою змінили ставлення гетьмана до наслідків козацького повстання, розбудивши в ньому гордість «самодержця землі руської». Перше посольство, очолене С. Мужиловським, вирушило до Москви разом із Патріархом. Метою посольства були переговори з царем стосовно військової та дипломатичної допомоги Україні.
Надзвичайно яскраво змалював Натан Рибак зустріч в Конотопі першого московського посольства, надісланого до гетьмана Хмельницького в 1649 р. в складі думного дяка Григорія Унковського та піддячого Сємьона Домашнєва, яких супроводив від Москви на Україну до резиденції гетьмана його посол С. Мужиловський.
Це відбулося 2 квітня 1649 року на Путивльському шляху.
«За п'ять верст від Конотопа царське посольство зустрів конотопський сотник Іван Рибальченко в супроводі ста козаків, з козацькою малиновою хоругвою. Посольський обоз спинився. Унковський і Мужиловський вийшли на дорогу. Рибальченко зліз з коня, низько вклонився, притис руки до серця:
- Вельми раді за милістю государя великого руського, що шле нашому гетьману посольство, що ти великий посол пане Унковський, на власні очі узриш злигодні й страждання і пересвідчишся сам, як жадаємо ми бути під високою царською рукою…
У Конотоп в'їздили урочисто. Стрічало все місто. Шеренги козаків стояли, обабіч дороги, кричали: — Слава!Люди посадські підкидали шапки, ударили на валу фортеці козацькі гармати… стріляли з мушкетів та пістолів…».
Піддячий С. Домашнєв у посольській книзі записав: «Квітня, третього дня, пішли з Конотопа, того ж дня прийшли у Красне…».
Попереду у них лежав шлях на Переяслав і Чигирин.
Пропонував цареві на початку 1649 року окупувати Сіверщину, щоб убезпечити Україну з півночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла Україні.
23 березня 1653 р. полковник К. Бурляй і С. Мужиловський виїхали посольством до Москви, де мали просити царя, щоб «совету и помощи дати изволил».
Крім того, вони повинні були домогтися дозволу одному з них проїхати через московитські землі до шведської королеви у відповідь на нещасливе посольство Ясенського до Чигирина влітку 1652 р.
22 квітня цар прийняв козацьких послів К. Бурляя та С. Мужиловського. 23 квітня Кіндрат Бурляй та Силуян Мужиловський були прийняті в Москві патріархом Московським і всея Русі Никоном. Під час приймання «стояли у патриархова двора стрельцов 50 человек в цветном платье, а на патриархово дворе подьячих приказов человек с ЗО».
14 травня посольство відпущено. Разом з ними на Україну виїхали московитські посли Артемон Матвеев та Іван Фомин. Крім того, козацькі дипломати везли Богданові Хмельницькому лист від патріарха Никона, в якому було запевнення, що він клопотатиметься перед царем про прийняття козацькою Україною московського протекторату.
Б. Хмельницький мав намір активізувати дипломатичні зносини зі Швецією як з потенційною союзницею у боротьбі з Річчю Посполитою — та й не лише з ними, то побачимо, що Мужиловський і Бурляй виявилися в епіцентрі великої політичної інтриги, наслідки якої проявилися згодом і під час спільної боротьби українців та шведів з Річчю Посполитою, і в часи гетьмана Мазепи, коли вони спільно виступали проти Москви. На жаль, у подальші часи ім'я К. Бурляя зникає з поля зору дослідників. Зокрема нема достатньо перевірених відомостей щодо того, що послами до Швеції стали саме Мужиловський та Бурляй, і взагалі, чи домоглися вони в Москві дозволу на таку мандрівку через землі Московії.
Становить інтерес епістолярна та мемуарна спадщина Мужиловського, зокрема історично-мемуарний опис початкового етапу Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 рр., де яскраво змальовано гніт Речі Посполитої, переслідування православних.
- В. С. Степанков. Мужиловський Силуян Андрійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 101. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Історія Хмельниччини, списана Силуяном Мужилівським в лютім 1649 р.
- В. В. Кривошея. Козацька еліта Гетьманщини. Київ: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.ISBN 978966024850
- Українці у світі
- Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
- Енциклопедичний довідник «Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст.», С. 381—382.
- Мужиловський Силуян Андрійович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.320
- Мужиловський Силуян // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 1049. — 1000 екз.
| Населення та кордон |    | |
|---|---|---|
в Україні | Іон Боршевич (1993—1994) • Іон Руссу (1994—1998) • Олексій Андрієвські (1998—2003) • Ніколає Черномаз (2003—2005) • Михаїл Лаур (2006) • Сержіу Статі (2006—2009) • Ніколає Гуменний (2009—2010) • Іон Стевіле (2010—2015) • Руслан Болбочан (2015—2021) • Валеріу Ківерь (2021—) | |
в Молдові | Силуян Мужиловський1 (1649) • Филон Джалалій1 (1650) • Віталій Бойко (1993—1994) • Євген Левицький2 (1994—1996) • Іван Гнатишин (1996—2000) • Теофіл Рендюк2 (2000) • Петро Чалий (2000—2007) • Сергій Пирожков (2007—2014) • Геннадій Алтухов2 (2014—2015) • Іван Гнатишин (2015—2019) • Марко Шевченко (2019—2024) | |
(1) посол Гетьманщини в Молдавському князівстві; (2) тимчасово повірений | ||
  | ||
в Україні | Віргіліюс Коризна1 (1992—1993) • Ромуальдас Рамошка (1993—1997) • Вітаутас Пятрас Плячкайтіс (1997—2002) • Вікторас Баубліс (2002—2005) • Альгірдас Кумжа (2005—2009) • Пятрас Вайтєкунас (2010—2014) • Гвідас Кєрушаускас1 (2014—2015) • Марюс Януконіс (2015—2020) • Вальдемарас Сарапінас (2020—2024) • Інга Станітє-Толочкєнє (2024-) | |
в Литві | Силуян Мужиловський2 (1649) • Володимир Кедровський3 (1919—1921) • Михайло Паращук3 (1921) • Євген Терлецький4 (1921—1923) • Ростислав Білодід (1992—1999) • Валентин Зайчук (2000—2001) • Микола Деркач (2001—2004) • Борис Клімчук (2004—2008) • Ігор Прокопчук (2008—2010) • Сергій Попик1 (2010—2011) • Валерій Жовтенко (2011—2015) • Володимир Яценківський (2015—2021) • Петро Бешта (2022—) | |
(1) тимчасово повірений; (2) посланець гетьмана Богдана Хмельницького до гетьмана Януша Радзивілла; (3) посол УНР; (4) посол УСРР | ||
  | ||
в Україні | Мартін Галлквіст (1992—1996) • Йоран Якобсон (1996—2000) • Свен Петерсон (2000—2004) • Йон-Крістер Оландер (2004—2008) • Стефан Гуллгрен (2008—2013) • Андреас фон Бекерат (2013—2016) • Мартін Хагстрьом (2016—2019) • Тобіас Тиберг (2019—2023) • Мартін Оберг (2023—) | |
у Швеції | Силуян Мужиловський1 (1649) • Кіндрат Бурлій1, 2 (1655) • Дмитро Антонович3 (1918) • Борис Баженов3 (1918) • Костянтин Лоський4 (1919—1921) • Костянтин Масик (1992—1994) • Ігор Сагач5 (1994—1997) • Ігор Подолєв (1997—1999) • Олександр Сліпченко (1999—2002) • Леонід Кожара (2003—2004) • Олександр Данилейко5 (2004) • Едуард Терпицький5 (2004—2007) • Анатолій Пономаренко (2007—2008) • Євген Перебийніс (2008—2011) • Валерій (2011—2014) • Ігор Целуйко5 (2014—2015) • Ігор Сагач (2015—2019) • Олена Полуніна5 (2019—2020) • Андрій Плахотнюк (2020—) | |
Корсунський договір (1657) • Шведська угода (1708) | ||
(1) посланець гетьмана Богдана Хмельницького до королеви Христини I; (2) посланець гетьмана Богдана Хмельницького до короля Карла X Густава; (3) консул Української Держави; (4) посол УНР; (5) тимчасово повірений | ||