Координати: 48°38′23″ пн. ш. 26°18′2″ сх. д. / 48.63972° пн. ш. 26.30056° сх. д. / 48.63972; 26.30056
Очікує на перевірку

Мілівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мілівці
Церква Святого Пантелеймона
Церква Святого Пантелеймона
Церква Святого Пантелеймона
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район Кам'янець-Подільський
Тер. громада Жванецька сільська громада
Код КАТОТТГ UA68020070170051347
Основні дані
Населення 408
Площа 0,934 км²
Густота населення 436,83 осіб/км²
Поштовий індекс 32378
Телефонний код +380 3849
Географічні дані
Географічні координати 48°38′23″ пн. ш. 26°18′2″ сх. д. / 48.63972° пн. ш. 26.30056° сх. д. / 48.63972; 26.30056
Місцева влада
Адреса ради 32360, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н, с.Слобідка-Рихтівська
Карта
Мілівці. Карта розташування: Україна
Мілівці
Мілівці
Мілівці. Карта розташування: Хмельницька область
Мілівці
Мілівці
Мапа
Мапа

CMNS: Мілівці у Вікісховищі

Мі́лівці — село в Україні, у Кам'янець-Подільському районі Хмельницької області.

Географія

[ред. | ред. код]

Подільське село Мілівці розташувалося на півострові на лівому березі Збруча, з протилежного берегу знаходиться гарний лісовий масив. Село за 24 кілометрів автодорогами від міста Кам'янець-Подільський.

Клімат

[ред. | ред. код]

Мілівці знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом. Але діяльність людини призводить до зміни клімату та глобального потепління.

Історія

[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про село датується 2 вересня 1424 року як «Myleyoweze».[1]

Певний час населений пункт мав багато спільного із сусідніми Кудринцями. Частина Мілівців на річці Збруч у XVIII столітті належала кудринецькому маєтку Гуменецьких, а друга частина — кам'янецькій римсько-католицькій капітулі. Коли Поділля приєднали до імперської Росії, другу частину села капітулів подарували Браницькій, яка її досить швидко продала.

У 1820 році в Мілівцях мали частини Франциск Арцишевський, Сев. Лукановський та Петро Залевський — загалом вони мали 96 кріпаків.

В минулому столітті Мілівці складали окрему парафію з греко-католицькою Вознесенською церквою. Церква тут існувала вже в 1715 році, з цього часу збереглася метрична книга. У 1740—1759 роках будівля церкви була з дерева. Парафіян було у 1740 — 40, у 1759 році — 52, в 1790 — 280 тих, що сповідалися та 174, що не сповідалися. Дворів налічувалося 52. У 1790 року церква згоріла, на її місті звели невелику капличку. З дозволу Михайла Радевича каплиця була освячена в церкву. У 1840 році Мілівці об'єднали з Кудринцями в одну парафію.

У 1890 році функціонувала церковно-парафіяльна школа.

Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, село надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками. У селі проходив кордон до 1939 року по річці Збруч, так з 1 листопада 1926 по 1 лис­топада 1927 польські прикордонники затримали 9509 перебіжчиків із радянської сторони, люди тікали від радянських репресій, у зворотному напрямку, за той же період 745 осіб.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці села зазнали репресій.

В 19321933 селяни села пережили сталінський голодомор.

У 1938 році почали зводити Кам’янець-Подільський укріплений район, один з ДОТів знаходиться на околиці села, до війни збудували 158 фортифікаційних об’єктів. До 1939 року в Мілівцях існувала прикордонна застава, жили прикордонники.

Після завершення Другої світової війни у 1946—1947 роках село вчергове пережило голод.

У 1959 році перед початком укрупнення територій Мілівецьку сільську раду приєднали до Слобідсько-Рихтівської.

З 1991 року в складі незалежної України.

Новий храм святого Пантелеймона, освячений в 2010 році, збудували за кошти парафіян.

8 вересня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад, село увійшло до складу Жванецької сільської громади.[2] Об'єднання в громаду створило умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка має забезпечити комфортне середовище для проживання людей.

Один з останніх пам’ятників Леніну в області знесли в селі Мілівці 12 вересня 2021 року.[3]

Населення

[ред. | ред. код]

Населення становить 408 осіб станом на 2001 рік.

У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.

100 % населення вказало своєю рідною мовою українську мову.

Об'єкти соціальної сфери

[ред. | ред. код]

У селі є психоневрологічний інтернат при в'їзді в населений пункт. Спецзаклад на березі Збруча з'явився в 1951 році. Будинок для інвалідів війни, був розташований в приміщенні колишньої прикордонної застави, що діяла в Мілівцях до 1940 року. Перших поселенців прийняли в листопаді 1952 року. Це були одинокі інваліди, які потребували стороннього догляду та опіки. Протягом 20 років інтернат знаходився в статусі будинку для інвалідів. За цей час його територія значно розширилася, було збудовано новий корпус. У 1971 році заклад перепрофілювали у психоневрологічний інтернат, а його пацієнтками стали жінки з різними психоневрологічними захворюваннями.

Релігія

[ред. | ред. код]

Селі діють:

  • Церква Святого Пантелеймона
  • Церква ЄХБ «Голос Спасіння»

Відомі люди

[ред. | ред. код]

У селі проживав після війни і похований ветеран Другої Світової Війни гвардії старшина Іван Олександрович Кравченко, 1914 р.н., нагороджений двома медалями "За відвагу".

У селі народилися Дмитро Дем'янович Мороз (1912—1982) — редактор газети «Прапор Жовтня» (1955—1959), Віктор Миколайович Федорчук (10 вересня 1948) — кандидат психологічних наук, проректор із навчально-методичної роботи в Кам'янець-Подільському державному університеті.

За материнську самовідданість, народження і зразкове виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку присвоїли почесне звання «Мати-героїня»: Марфі Василівні Борщевській — матері п'яти дітей, с. Мілівці Кам'янець-Подільського району.

Охорона природи

[ред. | ред. код]

Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]


Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Михайло Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 22-23. Архів оригіналу за 22 грудня 2019. Процитовано 23 грудня 2019.
  2. ВВРУ, 2017, № 46, стор. 11
  3. На Хмельниччині знесли останній пам’ятник Леніну