Мінархізм
| Форми державної влади й політичні системи |
|---|
 |
| Політичні режими |
| Форми правління |
| Соціально-економічні ідеології |
| Ідеології громадських свобод |
| Гео-культурні ідеології |
| Структура влади |
 Портал •  Категорія |
Мінархізм (від латинської minimus — найменший + давньогрецького ἄρχη — початок, влада) — тип організації держави, у якому держава виконує тільки функції захисту прав громадян та оборони. Як правило, більшість мінархістів виступають за державне забезпечення тільки судової системи, поліції та армії.[1]
Разом із анархо-капіталізмом є однією з галузей лібертаріанської політичної філософії. Синонімами мінархізму є такі поняття як мінімальний етатизм, мінімальний державний апарат та лімітований державний лібертаріанізм (лібертаріанство).
У лібертаріанській політичній філософії держава - це «нічний сторож», єдиними функціями якого є забезпечення своїх громадян армією, поліцією і судами, таким чином захищаючи їх від агресії, крадіжок, порушення договорів і шахрайства[2]. Велика Британія XIX століття була описана істориком Чарльзом Тауншендом як приклад цієї форми правління серед західних країн.[3] Першопочатково був запропонований термін “держава — нічний сторож” (нім. Nachtwächterstaat) німецьким соціалістом Фердинандом Лассалем під час його промови в 1862 році в Берліні. Він критикував буржуазну ліберальну обмежену державу, порівнюючи її з нічним сторожем, чиїм єдиним обов’язком було б запобігати крадіжкам. Фразу швидко підхопили та застосовували для опису капіталістичної держави.[4] Термін мінархізм ввів Семюель Конкін в 1970—1971 роках, тоді він описав його негативно[5]. Цей термін популяризував Роберт Нозік у своїй праці “Анархія, Держава та Утопія” (1974).[6]
Основа цього устрою держави зазвичай асоціюється з об'єктивізмом та праволіберальної політичної філософії[7]. Однак, концепцією мінархізму не користуються анархічні ліволіберали. Проте деякі анархісти та ліволіберали також пропонують та підтримують мінархічний принцип через те, мережі соціального захисту є короткотривалими цілями для робочого класу[8]; вони вірять, що відміна підтримки державою необхідна лише для знищення капіталізму та держави заодно[9]. Інші ліволіберали надають перевагу корпоративному добробуту, ніж соціальній підтримці бідних.[10]
Найвідоміші у світі мінархісти: Бенжамін Констан, Герберт Спенсер, Леонард Рід, Людвіг фон Мізес, Фрідріх фон Гаєк, Джеймс М. Б'юкенен, Мілтон Фрідман, Айн Ренд, Роберт Нозік.
Функціями такої держави є неагресивний захист своїх громадян за допомогою війська, поліції та судів, таким чином це запобігатиме крадіжкам та конфліктам, також забезпечуватиме священне право на приватну власність. Мінархісти зазвичай пояснюють, що держава - це наслідок дотримання принципів антиагресії[1]. Вони доводять те, що анархо-капіталізм є непрактичним, тому що він не може забезпечити функцію “нічного сторожа” задля уникнення конфліктів[11]. Також типовим аргументом є неефективність судової системи при анархо-капіталізмі, оскільки компанії захищатимуть інтереси тих, хто їм більше платить[12]. Деякі мінархісти кажуть, що держава — неминучий процес у суспільстві, вважаючи анархізм марним[13]. Вони дотримуються думки Роберта Нозіка, котрий вважав державний принцип “нічного сторожа” основою, яка дозволяє працювати будь-якій політичній системі, яка поважає фундаментальні права особистості, тому цей вчений виправдовує існування держави.[6]
- ↑ а б Grimm, Linda (2020). Venezuelan President Declared Illegitimate; Opposition Leader Recognized : January 10, January 15, January 23, February 4, May 17, and August 5, 2019. Historic Documents of 2019. 2455 Teller Road, Thousand Oaks California 91320: CQ Press. с. 15—28. ISBN 978-1-5443-8466-5.
- ↑ Smith, Tara. Peikoff, Sylvan Leonard (1933– ). The Dictionary of Modern American Philosophers. doi:10.5040/9781350052444-0759. Процитовано 17 вересня 2020.
- ↑ Утяшов Э.К., Утяшова О.В. Военно-административный договор как альтернатива реквизиции в условиях военного положения. Национальная безопасность / nota bene. Т. 2, № 2. 2019-02. с. 27—32. doi:10.7256/2454-0668.2019.2.29342. ISSN 2454-0668. Процитовано 17 вересня 2020.
- ↑ Sawer, Marian. (2003). The ethical state? : social liberalism in Australia. Carlton, Vic.: Melbourne University Press. ISBN 0-522-85082-0. OCLC 54814831.
- ↑ StateMaster — Encyclopedia: Minarchism. Архів оригіналу за 19 травня 2010. Процитовано 18 січня 2011.
- ↑ а б Nozick, Robert. ([1974]). Anarchy, state, and utopia. New York: Basic Books. ISBN 0-465-00270-6. OCLC 1117735.
- ↑ Dorsen, Norman (2000-02). Baldwin, Roger Nash (21 January 1884–26 August 1981), civil libertarian and social activist. American National Biography Online. Oxford University Press.
- ↑ Evans, Danny (8 травня 2018). Spanish anarchists and the Republican state, 1931–1936. Revolution and the State. Routledge. с. 7—28. ISBN 978-1-315-16123-5.
- ↑ McKay, Iain. (2008-). An anarchist FAQ. Edinburgh: AK Press. ISBN 978-1-902593-90-6. OCLC 182529204. Архів оригіналу за 18 вересня 2009. Процитовано 17 вересня 2020.
- ↑ CHAPTER FIVE. Libertarian Case Studies. Selfish Libertarians and Socialist Conservatives?. Stanford University Press. 31 грудня 2020. с. 121—144. ISBN 978-1-5036-0029-4.
- ↑ Long, Roderick T.; Machan, Tibor R. (2008). Anarchism/minarchism : is a government part of a free country?. Aldershot, Hants, England: Ashgate. ISBN 978-0-7546-9303-1. OCLC 471127819.
- ↑ Holcombe, Randall G. (5 липня 2017). Government: Unnecessary but Inevitable. Anarchy And the Law. Routledge. с. 354—370. ISBN 978-1-315-08234-9.
- ↑ Emmett, Ross B. (2011). Frank H. Knight in Iowa City, 1919-1928 (вид. 1st ed). Bingley [England]: Emerald Group. ISBN 978-1-78052-009-4. OCLC 763157190.
|
Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про політику. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |