Претор

Стародавній Рим
Періоди Римське царство 753–509 до н. е. Римська республіка 509–27 до н. е. Римська імперія 27 до н. е.–395 Західна 395–476 Східна 395–1453 Священна 800–1806
Історія Заснування Риму Царський період Республіка Рання Республіка Пунічні війни і експансія на Сході Союзницька війна Громадянська війна 83-82 до н. е. Змова Катіліни Перший тріумвірат Громадянська війна 49-45 до н. е. Другий тріумвірат Імперія Імператори Династія Юліїв-Клавдіїв Династія Флавіїв Династія Антонінів Династія Северів Принципат Криза III століття Західна Римська імперія Східна Римська імперія Домінат
Поняття SPQR Римський Форум Титули
Медицина Медицина Клавдій Гален Авл Корнелій Цельс
Культура Культура Освіта Шлюб Проституція Релігія Поховальна практика Християнство Театр Мова Література Архітектура Мода
Географія Географія Дороги Провінції
Політика та право Конституція Римської республіки Сенат Коміції Армія Легіони Магістратури Консул Військовий трибун з консульською владою Цензор Диктатор Начальник кінноти Едил Трибун Квестор Претор Префект Проконсул Царі стародавнього Риму Військовий трибун Тріумвірат Децемвіри Римське громадянство Cursus honorum Senatus consultum Senatus consultum ultimum Римське право Імперій Колегіальність
Люди Ромул і Рем Луцій Тарквіній Сципіон Гракхи Марій Сулла Цицерон Помпей Гай Юлій Цезар Марк Антоній Октавіан Нерон Веспасіан Траян Марк Аврелій Діоклетіан Костянтин І Ромул Август Горацій Вергілій Овідій

Пре́тор (лат. praetor, від лат. praeire — йти попереду, очолювати) — державна посада в Стародавньому Римі. У ході історичного розвитку Стародавнього Риму зміст і функції цієї посади змінювалися.

У період ранньої Римської республіки (після скасування царства) преторами іменували два вищі магістрати — консулів і диктаторів. У 367 до н. е., з часу законів Ліцинія і Секстія (Leges Liciniae Sextiae), верховний посадовець став іменуватися консулом, а термін «претор» став позначати наступну після консула посаду, при цьому його основною компетенцією стало здійснення міського правосуддя у цивільних справах. За відсутності консула преторові належала вища влада.

З 242 до н. е. стали обиратися два претори — міський претор (Praetor urbanus), що відав судовими процесами між римськими громадянами, і претор для ведення справ між римськими громадянами і чужоземцями або між самими чужоземцями (Praetor peregrinus).

В епоху принципату правотворча діяльність преторів та інших магістратів не могла зберегти свого минулого значення, оскільки посилювалася і поширювалася влада імператорів, які прагнули прибрати до своїх рук діяльність судових органів.

Утворення римських провінцій привело до появи інших посад преторів — з 227 до н. е. в Сицилії і Сардинії, а з 197 до н. е. — в обох іспанських провінціях (Ближня Іспанія і Дальня Іспанія).

При Суллі число преторів збільшилося до восьми, при Цезарі — до шістнадцяти, а за часів Римської імперії — до вісімнадцяти. За часів Імперії посади преторів вже втратили минуле значення, але слугували необхідним ступенем для заміщення цілого ряду вищих адміністративних постів і офіцерських посад на шляху до сенаторської посади. У епоху Імперії преторами називалися також вищі посадовці в містах.

Преторами у сучасній Італії називають одноосібних суддів претури — нижчої ланки італійської судової системи, якій крім судових, належить багато функцій слідства.

Див. також

• Пропретор

Посилання

• Претор // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Пакти преторські // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.