Приазовська височина

Приазовська височина
Країна	Україна

Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною.

Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Приазовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню.

Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200—230 м) на південь (висоти до 50—100 м). Найбільш підвищена північна частина височини є вододілом між річками басейну Дніпра та річками, що впадають в Азовське море. Вододільні простори Приазовської височини слабо хвилясті, розчленовані річковими долинами, балками та ярами. Особливо густо розчленований рельєф у басейні річки Обиточної та в басейні верхньої течії річки Берда. У верхів'ях річки глибоко врізуються в кристалічні породи, утворюючи вузькі (каньйоноподібні), часто стиснені скелями долини; в річищах багато порогів, є невеликі водоспади. На півдні і на півночі від головного вододілу річкові долини розширюються і набувають рівнинного характеру. Хвилястий рельєф Приазовської височини урізноманітнюється ізольованими підвищеннями — могилами. Одні з них насипані за давніх часів людиною (могили-кургани), інші являють собою виходи давніх кристалічних порід. Останні добре виявлені в рельєфі, з ними пов'язані найбільші висоти Приазовської височини:

• Бельмак-Могила (324 м, найвища точка височини);
• Токмак-Могила;
• Лиза Романенко;
• Могила-Гончари.

У межах Приазовської височини розташований Український степовий природний заповідник з його філіалом Кам'яні Могили та ще декілька природоохоронних територій, зокрема, Корсак-могила.

Геологія і корисні копалини

У геоструктурному відношенні відповідає півд.-сх. виступу Українського щита.

Укладена гранітами, гнейсами, мігматитами, сієнітами, каолінами, каолінізованими пісками та лесовидними суглинками.

Корисні копалини: каолін, залізна руда, графіт, нефеліновий сієніт, будматеріали.

Див. також

• Геологія України
• Фізико-географічне районування України

Джерела

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.

Література

• Бондарчук В. Г. Геоморфологія УРСР. — Х. : Радянська школа, 1949. — 246 с.
• Дмітрієв М. І. Геоморфологія УСРР. — Х. : Радянська школа, 1936.
• Заставний Ф. Д. Географія України. У 2-х кн / Ред. M. П. Парцей. — Л. : Світ, 1994. — 472 с. — ISBN 5-7773-0043-8.
• Стецюк В. В. Екологічна геоморфологія України: навчальний посібник. — К. : Видавничий дім «Слово», 2010. — 367 с.
• Рельєф України. Навчальний посібник / Ред. Стецюк В. В. — К. : Видавничий дім «Слово», 2010. — 688 с.
• Цись П. М. Геоморфологія УРСР. — Л., 1962.

• (рос.) Шнюков Е. Ф., Чекунов А. В., Вилов О. и др. Природа Украинской ССР. Геология и полезные ископаемые. — К. : Наукова думка, 1986. — 184 с.
• (рос.) Маринич А. М., Пащенко В. М., Шищенко П. Г. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование. — К. : Наукова думка, 1985. — 224 с.
• (рос.) Геоморфология Украинской ССР / Под общ. ред. И. М. Рослого. — К. : Вища школа, 1990. — 287 с.

Посилання

• Орографічна карта України.