Римська маневрова лінія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта оборонних рубежів Зимової лінії (на схемі Римська маневрова лінія на північному заході в системі оборонних ліній, виділена брунатним пунктирним кольором). 1943

Римська маневрова лінія — допоміжна лінія оборони в системі німецьких фортифікаційних споруд під загальною назвою Зимова лінія в Центральній Італії, що існувала за часів Другої світової війни.

Зміст

[ред. | ред. код]

Римська маневрова лінія, оборонний рубіж, який простягався північніше лінії Цезаря С, останньої німецької лінії оборони в Італії на підступах до Риму під час Італійської кампанії Другої світової війни, на віддалені 15-30 км від неї до узбережжя Тірренського моря.

Наступною у системі німецької оборони була проміжна лінія Тразімено, яка простягалася від адріатичного до тірренського берегів у центральній Італії, й призначалася для максимальної затримки просування союзних військ, до повного завершення будівництва Готичної лінії, що влаштовувалася північніше Флоренції.

30 травня 1944 року 5-та американська армія генерал-лейтенанта Марка Кларка після прориву з плацдарму поблизу Анціо подолала оборонні позиції лінії Цезаря С, яку утримували підрозділи німецької 14-ї армії, дорога до Риму нарешті була відкрита. Німці планово відступили до своєї чергової лінії Тразімено, де 14-та армія генерал-полковника Ебергарда фон Маккензена у взаємодії з німецькою 10-ю армією генерал-полковника Генріха фон Фітингофа перейшла до оборони, перш ніж під тиском англо-американських військ відійти до найміцнішого оборонного рубежу Готичної лінії.

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Smith, Col. Kenneth V. (c. 1990). Naples-Foggia 9 September 1943-21 January 1944. World War II Campaigns. Washington: United States Army Center of Military History. CMH Pub 72-17. Архів оригіналу за 6 вересня 2016. Процитовано 24 серпня 2016.
  • Muhm, Gerhard. German Tactics in the Italian Campaign. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 24 серпня 2016.