Роуз О'Нілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем О'Ніл.
Роуз О'Нілл
англ. Rose Cecil O'Neill
Народилася25 червня 1874(1874-06-25)[1][2][…]
Вілкс-Барре, Пенсільванія, США
Померла6 квітня 1944(1944-04-06)[1][2][…] (69 років)
Спрингфілд, Міссурі, США
Країна США
Діяльністькарикатуристка, художниця коміксів, письменниця, суфражистка, мисткиня
Галузьілюстрація
Alma materCollege of the Ozarksd
Знання мованглійська
Брати, сестриGeorge O'Neild
У шлюбі зHarry Leon Wilsond
Автограф
Нагороди

Роуз Сесіл О'Нілл (нар. 25 червня 1874(1874червня25) — пом. 6 квітня 1944) — американська карикатуристка, ілюстраторка, художниця і письменниця. Вона побудувала успішну кар'єру журнального та книжкового ілюстратора і в молодому віці стала найвідомішою та найбільш високооплачуваною жінкою-ілюстратором у США, яка працювала на комерційній основі. О'Нілл заробила статок і міжнародну славу, створивши Кьюпі, найвідомішого персонажа коміксів до появи Мікі Мауса[4].

Донька продавця книг і домогосподарки, О'Ніл виросла в сільській місцевості Небраски. Вона проявляла інтерес до мистецтва в ранньому віці, а у п'ятнадцять років шукала кар'єру ілюстратора в Нью-Йорку. Її комікси про персонажа Кьюпі, які вперше з'явилися у «Ледіс хоум джорнал» у 1909 році, пізніше були виготовлені у вигляді порцелянових ляльок у 1912 році німецькою компанією з виробництва іграшок JD Kestner, пізніше їх виготовляли також з композитного матеріалу та целулоїду. Ляльки були шалено популярні на початку XX століття та вважаються однією з перших масових іграшок у США.

О'Нілл також написала кілька романів і поетичних книжок, а також брала активну участь у русі за жіноче виборче право. Деякий час вона була найбільш високооплачуваною жінкою-ілюстратором у світі після успіху ляльок Кьюпі[5]. О'Нілл зарахували до Національної зали слави жінок[6].

У 2022 році на Comic Con у Сан-Дієго Роуз О'Нілл зарахували до Зали слави нагород Айснера як піонерку коміксів[7].

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Роуз Сесіл О'Нілл народилася 25 червня 1874 року в Вілкс-Барре, штат Пенсільванія у сім'ї Вільяма Патріка Генрі та Еліс Сесилії Асенат Сенія Сміт О'Нілл «Мімі». У неї було дві молодші сестри, Лі та Калліста, і три молодших брати: Г'ю, Джеймс і Кларенс. Її батько був книготорговцем ірландського походження, який любив літературу, мистецтво та театр. Її мати була талановитим музикантом, акторкою та вчителем[4]. О'Нілл розкрила свої таланти та любов до мистецтва та письменства в дуже юному віці. У тринадцять років вона взяла участь у конкурсі дитячого малюнку за підтримки "Омаха геральд"[8], і отримала перший приз за свій малюнок «Спокуса, що веде до прірви»[9].

Протягом двох років О'Нілл створювала ілюстрації для місцевих видань Омахи «Ікселсіо» і «Грейт дівайд», а також для інших періодичних видань, отримавши цю роботу за допомогою редактора "Омаха ворлд-геральд" і артдиректора журналу «Everybody», який був суддею на конкурсі. Дохід допомагав сім'ї, яку батько насилу утримував[10]. О'Нілл навчалася в школі при монастирі Святого Серця в Омасі[11].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Переїзд до Нью-Йорка

[ред. | ред. код]
«Коли ми всі віримо»: Ілюстрація дітей, які оточують Санта-Клауса, для випуску «Puck» за 1903 рік

Щоб допомогти розвивати таланти та розпочати кар'єру доньки, у 1893 році батько привіз її до Нью-Йорка. Вони зупинилися в Чикаго, де відвідали Всесвітню виставку. На ній вона вперше побачила великі картини та скульптури. які до цього зустрічала в книжках свого батька. Потім О'Нілл залишили жити в монастирі Сестер Св. Регіса в Нью-Йорку[12]. Черниці супроводжували її до різних видавництв, щоб продати роботи з портфоліо з шістдесяти малюнків. Вона змогла продати малюнки численним видавництвам і почала приймати замовлення[9]. 19 вересня 1896 року комікс О'Нілл з'явився у журналі «Трус». Це означало, що вона стала першою американкою, яка опублікувала комікс[13].

Поки О'Нілл жила в Нью-Йорку, її батько заявив про права на садибу на невеликій ділянці землі в пустелі Озарк на півдні Міссурі. Через рік, коли О'Нілл навідалась туди, вона стала відомою як «Боннібрук»[14]. У цей час О'Нілл досягла значного успіху, приєднавшись до команди «Пак», американського гумористичного журналу, де вона була єдиною жінкою[15]. У 1909 році вона почала працювати над створенням реклами для бренду Jell-O[16] та робила ілюстрації для журналів «Гарперс» і «Лайф»[17].

Перші ілюстрації

[ред. | ред. код]

У 1892 році, перебуваючи в Омасі, О'Нілл зустріла Грея Латама з Вірджинії, з яким побралася у 1896 році. Він відвідав О'Нілл у Нью-Йорку та продовжував писати їй, коли вона поїхала побачитись з родиною в Міссурі. Після того, як батько Летама поїхав до Мексики знімати фільми, він поїхав до Боннібрука у 1896 році. Турбуючись про благополуччя своєї родини, О'Нілл відправляла значну частину своєї зарплати додому[18].

У наступні роки в О'Нілл зростала незадоволеність Латемом, оскільки йому подобалося «жити на широку ногу», грати в азартні ігри, дотримувався стилю життя плейбоя. Вона з'ясувала, що Латем, з його дуже дорогими смаками, витрачав її зарплату на себе. О'Нілл переїхала до округу Тейні, штат Міссурі, де у 1901 році подала на розлучення, повернувшись до Боннібрука. Латем помер того ж року, і деякі джерела стверджують, що О'Нілл овдовіла[17].

Наприкінці 1901 року О'Нілл почала отримувати поштою анонімні листи та подарунки[19]. Вона дізналася, що їх надсилав Гаррі Леон Вілсон, помічник редактора «Пак». О'Нілл і Вілсон почали зустрічатися й одружилися у 1902 році[20]. Після медового місяця в Колорадо вони переїхали у Боннібрук, де жили наступні кілька зим. Протягом перших трьох років Вілсон написав два романи, «Леви Господа» (1903) і «Бос Малої Аркаді» (1905), до яких О'Нілл малювала ілюстрації[17]. Один із пізніших романів Вілсона, «Рагглс з Ред Геп», став популярним і його екранізували кілька разів, включно з німим кіно, «звуковим кіно» з Чарльзом Лоутоном у головній ролі, і зняли ремейк «Франт» з Люсіль Болл і Бобом Гоупом у головних ролях. Пара розлучилася у 1907 році[21].

У 1904 році О'Нілл опублікувала свій перший роман «Любов Едві», який вона також проілюструвала[22]. У рецензії 1905 року у «Book News» відзначили, що ілюстрації О'Нілл «володіють рідкісною широтою співчуття та розуміння людства»[22].

Кьюпі й успіх

[ред. | ред. код]
Листівка з Кьюпі (1914)

У XIX столітті з появою можливості отримання освіти, жінки-художниці стали частиною професійних підприємств, а деякі заснували власні мистецькі асоціації. Витвори мистецтва, створені жінками, вважалися неповноцінними, і для подолання цього стереотипу, жінки стали, за словами історика мистецтва Лаури Прієто, «дедалі голосніше та впевненіше» просувати свої роботи. Багатьох художниць, зокрема й О'Нілл, можна схарактеризувати як приклад освіченої, сучасної та незалежної «нової жінки» — форми гендерної ідентичності, яка виникла у той час[23][24]. За словами Прієто, художники «відіграли вирішальну роль у представленні „нової жінки“, як малюючи образи, так і демонструючи цей новий тип у своєму власному житті»[24]. Наприкінці XIX — на початку XX століття близько 88 % передплатників 11 000 журналів і періодичних видань були жінками. Коли жінки увійшли до спільноти художників, видавці приймали їх на роботу для створення ілюстрацій, які зображували світ з точки зору жінки. Іншими успішними ілюстраторами були Дженні Огаста Браунскомб, Джессі Віллкокс Сміт, Елізабет Шиппен Грін і Вайолет Оклі[25].

У 1908 році О'Нілл почала зосереджуватися на створенні оригінальних творів мистецтва в умовах руху «Нова жінка» та руху суфражисток, і саме в цей період вона створила химерних персонажів Кьюпі, завдяки яким стала відомою[26]. Їх назва, «Кьюпі», походить від імені Купідон, римського бога кохання[27]. За словами О'Ніл, вона стала одержима ідеєю героїв-херувимів, аж до того, що бачила їх у снах: «Я так багато думала про Кьюпі, що мені наснилися вони, де вони виконували акробатичні номери на покривалі мого ліжка. Одна сиділа на моїй руці»[28]. Вона описала їх як «свого роду маленьку фею, єдина мета якої - навчити людей бути веселими та добрими водночас»[5]. Персонажі Кьюпі дебютували у вигляді коміксів у 1909 році в номері «Ледіс хоум джорнал»[23]. Подальші публікації коміксів про Кьюпі у «Woman's Home Companion» і «Гуд Хаус Кіпінг» допомогли швидко стати популярними[29][30].

У 1912 році JD Kestner, німецька порцелянова компанія, почала виробництво ляльок Кьюпі, і того року О'Нілл приїхала на завод у Вальтерсгаузені, щоб контролювати їхнє виробництво[5]. Пізніші версії ляльок виготовлялися з композитних матеріалів та целулоїду. Кьюпі стала однією з перших масових іграшок у США[31]. У міру того, як О'Нілл досягла слави, вона здобула суспільну репутацію богеми та стала палкою захисницею прав жінок[5][32]. Успіх Кьюпі накопичив їй статок у розмірі 1,4 мільйона доларів[26], на які вона придбала нерухомість, зокрема Боннібрук, квартиру у Гринвіч-Вілледж, замок Карабас у Коннектикуті та віллу Нарциссус (куплену у Чарльза Керіла Коулмана) на острів Капрі, Італія[33]. На піку успіху Кьюпі О'Нілл стала найбільш високооплачуваною жінкою-ілюстратором у світі[5][34]. О'Нілл була добре відома в артистичних колах Нью-Йорка, і завдяки її співпраці вона стала джерелом натхнення для пісні «Rose of Washington Square»[29].

Париж і подальша кар'єра

[ред. | ред. код]

О'Нілл продовжувала працювати, навіть у найбагатші роки, досліджуючи різні види мистецтва. Вона навчилася скульптурі в Огюста Родена та мала кілька виставок скульптур і картин у Парижі та США[26]. Ці роботи були більш експериментальними за своєю природою, і значною мірою під впливом снів і міфології[29]. З 1921 до 1926 роки О'Нілл жила у Парижі[29]. Перебуваючи там, її обрали членом Спілки колоніальних художників у 1921 році, її скульптури виставлялись у галереях Девамбез у Парижі та Вальдштейна у Нью-Йорку у 1921 та 1922 роках відповідно[17].

У 1927 році О'Нілл повернулася до США та до 1937 року постійно жила у Боннібруку. До 1940-х років вона втратила більшість своїх грошей і майна, частково через марнотратство, а також через витрати на повне утримання своєї сім'ї, свого оточення «мистецьких» прихильників і першого чоловіка[18]. Велика депресія також завдала шкоди статкам О'Нілл. У той період О'Нілл з жахом побачила, що її роботи більше не мали попит. Після тридцяти років популярності феномен персонажа Кьюпі зник, а фотографія замінила ілюстрацію як комерційний засіб. О'Нілл експериментувала зі створенням нової ляльки, зрештою створивши маленького Хо Хо, немовля-будду, яке посміхалося. Однак перш ніж вдалося завершити плани виробництва нової маленької фігурки, фабрика згоріла дотла[35].

Особисте життя

[ред. | ред. код]
Сторінка 757, «Scribner's Magazine», 1908. Уривок зі сканованої ілюстрації до оповідання Темпл Бейлі «Філліда».

О'Нілл стала видатною особистістю в Бренсоні, штат Міссурі, жертвуючи свій час і твори мистецтва Озаркській школі у Пойнт-Лукаут, Міссурі, і залишаючись активною в місцевій мистецькій спільноті[34].

6 квітня 1944 року О'Нілл померла від серцевої недостатності внаслідок паралічу в будинку свого племінника в Спрінгфілді, штат Міссурі[36]. Її поховали на сімейному цвинтарі на території садиби Боннібрук поряд із матір'ю та кількома членами родини[36][37]:2–4. Садибу Боннібрук додали до Національного реєстру історичних місць у 1997 році[38].

Опубліковані праці

[ред. | ред. код]

Як автор та ілюстратор

[ред. | ред. код]
  • The Loves of Edwy (Бостон: Lothrop, 1904)[39]
  • The Lady in the White Veil (Нью-Йорк: Harper and Brothers, 1909)[5]
  • The Kewpies and Dottie Darling (Нью-Йорк: Джордж Х. Доран, 1912)[5]
  • The Kewpies: Their Book, Verse and Poetry (Нью-Йорк: Фредерік А. Стокс, 1913)[5]
  • The Kewpie Kutouts (1914)[5]
  • Буквар Кьюпі (1916)[5]
  • The Master-Mistress (Нью-Йорк: Knopf, 1922)[5]
  • Kewpies and the Runaway Baby (Нью-Йорк: Даблдей, Доран, 1928)[5]
  • Гарда (Нью-Йорк: Doubleday, Doran, 1929)[5]
  • The Goblin Woman (Нью-Йорк: Doubleday, Doran, 1930)[40]

Тільки як ілюстратор

[ред. | ред. код]
  • The Lions of the Lord by Harry Leon Wilson (Boston: Lothrop, 1903)[41]
  • The Boss of Little Arcady by Harry Leon Wilson (Boston: Lothrop, 1905)[41]
  • The Hickory Limb by Parker Hoysted Fillmore (New York: John Lane Co., 1910)[42]
  • Our Baby's Book (New York: Woman's Home Companion, 1914)[42]
  • A Little Question of Ladies’ Rights by Parker Hoysted Fillmore (New York: John Lane Co., 1916)[42]
  • Tomorrow's House; or The Tiny Angel by George O'Neil (New York: E. P. Dutton, 1930) — brother–sister collaboration[41]
  • Sing a Song of Safety by Irving Caesar (New York: I. Caesar, 1937)[5]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б в Lambiek Comiclopedia — Lambiek, 1999.
  4. ↑ а б Rose O'Neill - Historic Missourians - The State Historical Society of Missouri. shsmo.org. Процитовано 22 березня 2019.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Rose O'Neill. The State Historical Society of Missouri. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 7 лютого 2017.
  6. ↑ National Women's Hall of Fame, Rose O'Neill
  7. ↑ 2022 Eisner Awards. 23 липня 2022.
  8. ↑ O'Neill, 1997, с. 44.
  9. ↑ а б Robbins, 2013, с. 8.
  10. ↑ O'Neill, 1997, с. 8.
  11. ↑ Appel, 2010, с. 132.
  12. ↑ O'Neill, 1997, с. 53.
  13. ↑ McCabe et al., 2016, с. 17.
  14. ↑ O'Neill, 1997, с. 61.
  15. ↑ O'Neill, 1997, с. 16.
  16. ↑ Robbins, 2013, с. 21.
  17. ↑ а б в г O'Neill, Rose Cecil (1874–1944). Women in World History: A Biographical Encyclopedia. Gale Research. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 7 лютого 2017.
  18. ↑ а б O'Neill, 1997, с. 14.
  19. ↑ O'Neill, 1997, с. 77.
  20. ↑ Robbins, 2013, с. 11.
  21. ↑ Harry Leon Wilson. Britannica Kids. Encyclopedia Britannica. n.d. Архів оригіналу за 21 вересня 2015. Процитовано 29 грудня 2016.
  22. ↑ а б Book News, 1905, с. 111.
  23. ↑ а б O'Neill, 1997, с. 1.
  24. ↑ а б Prieto, 2001, с. 145—147.
  25. ↑ Prieto, 2001, с. 160—161.
  26. ↑ а б в O'Neill, 1997, с. 2.
  27. ↑ Kewpie doll. V&A Museum of Childhood (Victoria and Albert Museum). Victoria and Albert Museum, London. Архів оригіналу за 4 травня 2016. Процитовано 7 лютого 2017.
  28. ↑ O'Neill, 1997, с. 95.
  29. ↑ а б в г Robbins, 2013, с. 13.
  30. ↑ O'Neill, 1997, с. 4.
  31. ↑ Knight, Marcy Kennedy (8 грудня 2011). The Kewpie Doll. The History Channel Club. Архів оригіналу за 23 грудня 2013. Процитовано 27 грудня 2011.
  32. ↑ Hirshey, Gerri (16 березня 2008). Who Knew? 'Kewpie Lady' Had Quite a Colorful Life. The New York Times. Процитовано 9 серпня 2013.
  33. ↑ King, 1934, с. 22.
  34. ↑ а б Bonniebrook Homestead, Taney County, Missouri. National Park Service. U.S. Government. March 2007. Архів оригіналу за 9 квітня 2011. Процитовано 8 лютого 2017.
  35. ↑ O'Neill, 1997, с. 149.
  36. ↑ а б Kindilien, et al., 1971, с. 651.
  37. ↑ Robert H. Gibbons, James M. Denny, and Robert Flanders (December 1982). National Register of Historic Places Inventory Nomination Form: Bonniebrook Homestead (PDF). Missouri Department of Natural Resources. Процитовано 1 лютого 2017.
  38. ↑ National Park Service (9 липня 2010). National Register Information System. National Register of Historic Places. National Park Service.
  39. ↑ O'Neill, 1904, с. 1.
  40. ↑ Library of Congress, 1931, с. 2076.
  41. ↑ а б в O'Neill, Rose Cecil (1874–1944). Women in World History: A Biographical Encyclopedia. Gale Research. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 7 лютого 2017.
  42. ↑ а б в Rose O'Neill. The State Historical Society of Missouri. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 7 лютого 2017.

Джерела

[ред. | ред. код]

Додаткова література

[ред. | ред. код]
  • Armitage, S. (1994) Kewpies And Beyond, the World of Rose O'Neill. University Press of Mississippi. ISBN 0-87805-711-0.
  • Brewster, L. (2009) Rose O'Neill: The Girl Who Loved to Draw. Boxing Day Books. ISBN 978-0-9798332-3-6.
  • Brewster, L. (2014) Rose O'Neill: Not Just The Kewpie Lady. Illustration Magazine. ISBN 9780990846208.
  • Formanek-Brunell, M. (1997) The Story of Rose O'Neill. University of Missouri Press. ISBN 0-8262-1106-2.
  • Ripley, J. R. (2004) Bum Rap in Branson. Beachfront Publishing. ISBN 1-892339-89-7.
  • Goodman, Helen (1989) The Art of Rose O'Neill. Brandywine River Museum. Exhibition Catalogue.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роуз_О%27Нілл&oldid=43374234