Сардинія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сардинія

сард. Sardìgna, корс. Sardegna, кат. Sardenya
італ. Sardegna, фр. Sardaigne, сасс. Sardaigne

Герб Прапор
Регіон Італії
Адм. центр Кальярі
Найбільше місто Кальярі
Країна Італія Італія
Провінції Кальярі,
Карбонія-Іглезіас,
Медіо-Кампідано,
Нуоро,
Ольястра,
Ольбія-Темпіо,
Орістано,
Сассарі
Межує з: сусідні адмінодиниці
Комуни 377
Офіційна мова італійська,
сардська,
сассарська,
корсиканська,
каталонська,
лігурійська
Населення
 - повне 1 658 649 (11)
 - густота 69 осіб/км² (18)
Етнікон сардинці
Площа
 - повна 24 100 км² (3)
 - ширина 145 км
 - довжина 265 км
Висота
 - середня 334 м
 - максимальна 1834 м
(гора Пунта Ла-Мармора)
 - мінімальна 384 м
Часовий пояс UTC+1 (взимку),
UTC+2 (влітку)
ВВП 33.6 млрд. євро (11)
 - на душу населення 20 071 євро
Дата заснування 26 лютого 1948
(надано статус автономії)
Президент Франческо Пільяру (демократи)
з 12.03.2014
Вебсайт www.regione.sardegna.it
 - ISO 3166-2 IT-88
 - NUTS ITG2
 - ISTAT 20

Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Сардинія

Сарди́нія або Сарді́нія[1][2] (сард. Sardìgna, Sardìnnia, корс. Sardegna, Sardigna, італ. Sardegna, фр. Sardaigne, кат. Sardenya, сасс. Sardaigne) — острів у Середземному морі, розташований на захід від Апеннінського півострова між Сицилією та Корсикою, є другим за величиною островом Середземного моря. Входить до складу Італії як автономний регіон (автономна область) Сардинія (італ. Regione Autonoma della Sardegna, сард. Regione Autònoma de sa Sardigna). Область Сардинія поділяється на 8 провінцій: Кальярі (CA), Карбонія-Іґлезіас (CI), Медіо-Кампідано (VS), Нуоро (NU), Ольястра (OG), Ольбія-Темпіо (OT), Орістано (OR) та Сассарі (SS). Площа 24090 км², населення 1 673 195[3] осіб (2012). Столиця — Кальярі.

Географія

[ред. | ред. код]

Сардинія відокремлена від Корсики протокою Боніфачо, західні береги переважно низинні, східні — круті. Рельєф гористий (максимальна висота 1834 м — гора Пунта Ла-Мармора, масив Дженнардженту у центральній частині острова), на південному заході — масив Іглезіенте, відокремлений від Дженнардженту низовиною Кампідано. Гори центральної Сардинії складаються переважно з гранітів та кристалічних сланців, на заході та на північному заході — лавові й туфові плато.

Клімат сухий субтропічний (середземноморський), середня температура січня 7-10 °C, липня 24-26 °C. Основна частина опадів припадає на зиму, від 600 мм на рівнинах до 1000 мм у горах.

Найбільші річки: Тирсо (159 км), Когінас (123 км), Флумендос (122 км), Чедріно.

Найвищі гори: Дженнардженту (1834 м), Дженц'яна (1505 м), Лімбара (1359 м).

Національний парк затоки Оросей і Дженнардженту. Національний парк Архіпелагу Маддалена. Національний парк Асінара. Регіональні природні парки: Молентарджус — Саліне, Порто Конте.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

До складу регіону Сардинія входять такі провінції:

№ Провінція Кількість муніципалітетів Площа,
км² 		Населення,
люд. (2011) 		Щільність,
люд./км²
1 Кальярі 71 4596 564 314 122,78
2 Карбонія-Іглезіас 23 1495 129 297 86,47
3 Медіо-Кампідано 28 1516 101 716 67,09
4 Нуоро 53 3934 159 659 40,58
5 Ольястра 23 1854 57 928 31,24
6 Ольбія-Темпіо 26 3397 159 393 46,92
7 Орістано 88 3040 165 069 54,30
8 Сассарі 66 4281 336 605 78,63
Всього 377 24 090 1 673 981 69,48

Історія

[ред. | ред. код]
Див. також: Донурагічна Сардинія, Нураги та Сардинські юдикати

Археологічна історія Сардинії починається в епоху неоліту. Найвідоміші пам'ятки неоліту та енеоліту на Сардинії — величезні «гробниці велетнів», гробниці типу «Домус-де-Джанас» та загадковий Сардинський зикурат, що нагадує за формою зикурати Месопотамії. Сардинські культури підтримували зв'язок з мінойським Критом та іншими культурами Середземномор'я. Під впливом Сардинії в доісторичний період перебувала Корсика, археологічна періодизація та пам'ятники якої дуже схожі з сардинськими.

Найбільшу популярність стародавньої Сардинії приніс нурагічний період — енеолітична культура завойовників зі Східного Средиземномор'я, яка залишила після себе нураги — вежі у формі зрізаного конуса висотою 10-20 м, побудовані сухою кладкою з великих грубо оброблених каменів. Нураги датуються періодом XV—VII століттях до н. е. Крім нурагів, для цієї культури були типовими круглі в плані житла діаметром до 5-6 м, виконані в тій же будівельній техніці, що й нураги. Ці житла згруповані навколо нурагів в поселення (нурагічні села). Одним з найкраще збережених нурагічних комплексів є Су-Нураксі поблизу Баруміні, занесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. До цієї ж культури, очевидно, належать і інші пам'ятки давньої архітектури — «гробниці велетнів».

Для нурагійської культури також характерні бронзові статуетки вотивного призначення (італ. bronzetti) — антропоморфні та зооморфні, а також статуетки у формі човнів (італ. navicelli). Питання про походження сардів — мешканців острова нурагійського періоду — неясне, деякі єгиптологи (В. Б. де Руже, Ж. Ф. Шаба та ін.) асоціюють сардів з одним із «народів моря» — шардана, які здійснили спробу вторгнення до Єгипту під час правління Мернептаха Рамзеса III (XIII—XII ст. до н. е.), проте це думка заперечується іншими науковцями. На думку дослідника Давнього Риму та етрусків О. В. Немировського, носії нурагічної культури були пов'язані з етрусками.

У VII столітті до н. е. почалася фінікійська колонізація Сардинії. На острові було побудовано міста Нора, Сульх, Бітія, Таррос[4]. 535 року до н. е. острів потрапив у підпорядкування Карфагену. 238 року до н. е . Рим, скориставшись антикарфагенським повстанням найманців, лівійців та рабів, захопив Сардинію.

У V столітті Сардинію захопили вандали, проте у VI столітті Велізарій у ході карфагенської кампанії проти вандалів повернув Сардинію до складу Візантії. Вождь «варварів» Госпітон дозволив християнізувати центральну частину Сардинії — Барбаджу, яка до того була непідконтрольна ні Риму, ні вандалам.

Після того, як маври заволоділи Африканським екзархатом, островом продовжували правити судді, або юдикі. Після вигнання арабів у X столітті настала епоха феодальної роздробленості. Основною формою політичного устрою служив юдикат. Найбільшим з юдикатів був Арборейський.

З 1326 року Сардинія опинилася під владою Арагонської Корони, а пізніше належала Іспанії.

1708 року, в ході Війни за іспанську спадщину, острів захопила Австрія, що було закріплено в Раштаттському мирному договорі 1714 року.

1720 року за Лондонським договором Сардинію було передано Савойській династії, в результаті чого П'ємонт, Савойя та Сардинія були об'єднані в Сардинське королівство, яке увійшло до складу Італії після її об'єднання.

Економіка

[ред. | ред. код]

ВВП Сардинії становить 2,2 % від ВВП Італії. Це приблизно 33 823 млн євро. ВВП на душу населення — 20 444 євро.

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007
ВВП
(млн €)		 25 958.1 27 547.6 28 151.6 29 487.3 30 595.5 31 421.3 32 579.0 33 823.2
ВВП на душу населення
(€)		 15 861.0 16 871.4 17 226.5 17 975.7 18 581.0 19 009.8 19 654.3 20 444.1

Сектори економіки

[ред. | ред. код]
Економічна діяльність ВВП (млн €) % сектор
Сільське господарство, рибальство 908 3 %
Промисловість 2 828 9.4 %
Будівництво 1 722 5.7 %
Торгівля, готельний та ресторанний бізнес, транспорт, телекомунікації 7 597 25.4 %
Фінансова діяльність та ринок нерухомості 8 011 26.7 %
Інша економічна діяльність та послуги 8 896 29.7 %
Загальна додана вартість 29 962 100 %
ВВП Сардинії 33 638

Транспорт

[ред. | ред. код]

На острові є три міжнародні аеропорти, які сполучають Сардинію з більшістю великих міст Італії та мають багато рейсів у міста Європи (Велика Британія, Іспанія, скандинавські країни, Німеччина). Окрім того тут розташовано два регіональних летовища.

Сардинія має інтенсивне поромне сполучення з материковою Італією. На острові діють 40 туристичних гаваней.

Сардинія — єдиний регіон Італії без швидкісних автострад, проте мережа автомобільних доріг тут доволі щільна. На Сардинії є залізниці. У двох містах, Сассарі та Кальярі, є трамвай (який, щоправда, називають легким метро).

Демографія

[ред. | ред. код]

Найбільші міста

[ред. | ред. код]
Кальярі
Сассарі
Нуоро

Найбільшими містами Сардинії є Кальярі та Сассарі. У Кальярі з передмістями мешкає близько 460 000 осіб, що становить 28 % усього населення острова.

Місце Муніципалітет Провінція Населення[5] Щільність (осіб/км²)
1 Кальярі Провінція Кальярі 154 383 1 805
2 Сассарі Провінція Сассарі 127 646 230
3 Куарту-Сант'Елена Провінція Кальярі 70 637 719
4 Ольбія Провінція Ольбія-Темпіо 58 279 146
5 Альгеро Провінція Сассарі 43 441 181
6 Нуоро Провінція Нуоро 36 935 189
7 Орістано Провінція Орістано 31 599 380
8 Карбонія Провінція Карбонія-Іґлезіас 29 105 197
9 Селарджус Провінція Кальярі 28 934 1092
10 Іглезіас Провінція Карбонія-Іґлезіас 27 371 133
11 Ассеміні Провінція Кальярі 26 913 238
12 Капотерра Провінція Кальярі 23 812 349
13 Порто Торрес Провінція Сассарі 22 380 218
14 Сесту Провінція Кальярі 20 454 423
15 Монсеррато Провінція Кальярі 20 353 3 180
Зміни населення
Рік Населення Зміна
1485 157 578 —
1603 266 676 +69.2%
1678 299 356 +12.3%
1688 229 532 −23.3%
1698 259 157 +12.9%
1728 311 902 +20.4%
1751 360 805 +15.7%
1771 360 785 −0.0%
1776 422 647 +17.1%
1781 431 897 +2.2%
1821 461 931 +7.0%
1824 469 831 +1.7%
1838 525 485 +11.8%
1844 544 253 +3.6%
1848 554 717 +1.9%
1857 573 243 +3.3%
1861 609 000 +6.2%
1871 636 000 +4.4%
1881 680 000 +6.9%
1901 796 000 +17.1%
1911 868 000 +9.0%
1921 885 000 +2.0%
1931 984 000 +11.2%
1936 1 034 000 +5.1%
1951 1 276 000 +23.4%
1961 1 419 000 +11.2%
1971 1 474 000 +3.9%
1981 1 594 000 +8.1%
1991 1 648 000 +3.4%
2001 1 632 000 −1.0%
2011 1 639 362 +0.5%
Джерело: Istituto Nazionale di Statistica 2011, - D.Angioni-S.Loi-G.Puggioni, La popolazione dei comuni sardi dal 1688 al 1991, CUEC, Cagliari, 1997 - F. Corridore, Storia documentata della popolazione di Sardegna, Carlo Clausen, Torino, 1902

Меншини на острові

[ред. | ред. код]

На 2010 рік на Сардинії проживало 37 853 іноземців, що становить 2,3 % загального населення Сардинії.[6] Найбільші національні групи :

Освіта

[ред. | ред. код]
Головний корпус Сассарського університету, заснованого 1562 року

За даними ISTAT на 2001 рік на Сардинії серед населення молодше 64 років було 99,5 % грамотних, загальний відсоток грамотності (включаючи осіб старше 65 років) становив 98,2 %.[7][8]

На Сардинії діє два державних університети — Сассарський університет (засн. 1562 року) та Кальярський університет (засн. 1606 року). У 2007/2008 навчальному році в них навчалося 48 979 студентів.[9]

Культура

[ред. | ред. код]

Мови

[ред. | ред. код]
Мовна мапа Сардинії

Окрім італійської, на Сардинії розмовляють сардською (Sardu), сассарською, галлурською, а також діалектами каталанської та лігурійської мов.

Сардська мова з 1997 року має статус регіональної мови Європейського союзу[10][11]. З 2006 року місцева влада запровадила стандартизовану писемну форму сардської мови Limba Sarda Comuna, яка відтоді має використовуватися в офіційних актах[12]. Сардська, як мова літератури, набуває дедалі більшого значення, незважаючи на суперечки щодо стандартної орфографії та пов'язаних з нею спірних питань. Два найпоширеніших варіанти сардської мови — кампіданський діалект (Sardu Campidanesu), яким послуговуються в південній частині острова, та логудорський діалект (Sardu Logudoresu) північних та центральних районів Сардинії, включно до передмість Сассарі.

Сассарська (Sassaresu) та галлурська (Gadduresu) мови належать до ареалу корсиканської мови й вживаються на півночі острова.

На Сардинії є також так звані мовні острови, тобто мовні ексклави, оточені іншою мовою. Прикладом таких островів є альгерський діалект каталонської мови (Alguerés). На островах Сан-П'єтро та Сант'Антьоко, розташованих на крайньому півдні Сардинії, місцеве населення розмовляє варіантом лігурійської мови, що зветься табаркіно (Tabarchin). Дедалі менше залишається мовців, що вживають венеційську та фріульську мови, в селах, у які в 1920-1930-і роки прибули переселенці з інших регіонів Італії. Загалом місцеві мови зазнають асиміляції починаючи з 1760 року[13], а ареал їхнього вживання постійно скорочується на користь італійської мови[14].

Пам'ятки історії й культури

[ред. | ред. код]

Однією з найважливіших пам'яток острова є археологічна пам'ятка Су-Нураксі в Баруміні, яка з 1997 року занесена до списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Деякі інші визначні місця:

Свята

[ред. | ред. код]

Одне з найдавніших свят на Сардинії — свято Святого Ефізія (Sant'Efisio), покровителя головного міста острова, Кальярі. Вже протягом 350 років з 1 по 4 травня головні вулиці міста оживають та наповнюються жителями з усіх областей острова, які дефілюють у традиційних костюмах. Мета ходи — донести статую Святого з Кальярі до міста Нора, де збираються люди, щоб вшанувати його пам'ять, а через декілька днів відбувається похід у зворотньому напрямку.

Кухня

[ред. | ред. код]

М'ясо, молочні продукти та овочі є основними елементами традиційної кухні на Сардинії. Окрім того вживаються продукти моря, такі як справжні лангусти («aligusta»), креветки, ботарга («butàriga»), кальмари, тунець тощо. На Сардинії для великих застіль смажать на рожні молочне порося («porcheddu») або м'ясо вепра («sirbone»). Поширеною стравою є рагу з квасолі та овочів та з хлібом. Як пряннощі часто вживається м'ята і мирт. На Сардинії часто печуть домашній сухий хліб, який зберігається довше, ніж з високим вмістом вологи. Також печуть булочки чівраксіу (civraxiu), дуже декоративний хліб коккої пінтау (coccoi pintau) та різновид галет — пістокку (pistoccu). Тісто для пістокку робиться лише з борошна й води, такий хліб спочатку призначався для пастухів, а зараз часто робиться з додаванням помідорів, базиліку, орегано, часник або гострого сиру[15]. Типовою солодкою стравою з тіста є біскотті сарді (солодке печиво з цедрою лимону).

До традиційних сирів Сардинії належать «пекоріно сардо», «пекоріно романо», касідзолу (casizolu), рикота та касу марцу (містять живі личинки комах). Певний час сир касу марцу був офіційно заборонений до продажу з санітарно-гігієнічних міркувань.

Сардинія має найвищий рівень споживання пива на душу населення в Італії — 60 літрів на людину в рік, що майже вдвічі перевищує середній показник в країні. Рекордною тут є провінція Нуоро, де в середньому споживається до 100 літрів пива на душу населення[16][17]. Археологи знайшли на Сардинії давні дзбани зі слідами хмелю, що свідчить про виробництво пива на острові ще з мідної доби.

Вина

[ред. | ред. код]
Червоні вина
  • Turriga,
  • Marchese di Villamarina,
  • Terre Brune,
  • Perdera Costera,
  • Cagnulari,
  • Cannonau.
Білі вина
  • Vermentino di Gallura
  • Torbato Brut,
  • Funtanaliras,
  • Costamolinos,
  • Lupus in Fabula
  • Trebbiano
  • Clairette el'Aragosta
Рожеві вина
  • Aliante,
  • Serralori,
  • Oleandro.
Десертні вина
  • Torbato,
  • Embarcador (Mugoni Cantina),
  • Anghelu Ruiu.

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ вендета // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Італія // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — С. 464.
  3. ↑ Демографічний баланс, червень 2012. ISTAT. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 26 лютого 2013.(італ.)
  4. ↑ Фінікійська і грецька колонізація[недоступне посилання з липня 2019]
  5. ↑ На травень 2014 року
  6. ↑ Rapporto Istat — La popolazione straniera residente in Italia al 31º dicembre 2010. Архів оригіналу за 1 липня 2013. Процитовано 5 червня 2015.
  7. ↑ http://www.edscuola.it/archivio/statistiche/analfabetismo_01.pdf Analfabetismo Italia — Censimento 2001
  8. ↑ SARDEGNA STATISTICHE Analfabeti Numero di persone che hanno dichiarato di non saper leggere né scrivere
  9. ↑ SARDEGNA STATISTICHE Iscritti all' Università
  10. ↑ Legge Regionale n. 26, 15 ottobre 1997
  11. ↑ Norme in materia delle minoranze linguistiche storiche — Law 482,1999 — Italian parliament
  12. ↑ Regione Autonoma della Sardegna regione.sardegna.it
  13. ↑ S'italianu in Sardinnia - Amos Cardia, Iskra
  14. ↑ La Nuova Sardegna, 04/11/10, Per salvare i segni dell'identità — di Paolo Coretti
  15. ↑ Piras, Specialità d'Italia. Le regioni in cucina, Ullmann, 2007, p. 457, 460.
  16. ↑ http://lanuovasardegna.gelocal.it/regione/2008/11/15/news/birra-una-passione-tutta-sarda-1.3308962 | Birra, una passione tutta sarda
  17. ↑ http://www.massmarket.it/birra.htm | L'evoluzione dei consumi e lo scenario competitivo

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сардинія


Італія Це незавершена стаття з географії Італії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Це незавершена стаття про Сардинію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
протока Боніфачо
Середземне море Тірренське море
Середземне море
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сардинія&oldid=43949990