Очікує на перевірку

Слуцький Леонід Едуардович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Слуцький Леонід Едуардович
Нині на посаді
Народився4 січня 1968(1968-01-04) (56 років)
Москва, СРСР
Відомий якполітик, економіст
Місце роботиМДУ
КраїнаСРСР і Росія
Alma materМосковський державний університет економіки, статистики та інформатикиd і Московський державний технологічний університет «Станкін»d
Політична партіяЛіберально-демократична партія Росії
Релігіяправослав'я
Нагороди
Персональный сайт
 Медіафайли у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Слуцький.

Леонід Едуардович Слуцький (нар. 4 січня 1968, Москва[1], Російська РФСР, СРСР) — російський політик. Голова Комітету Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації з міжнародних справ з 5 жовтня 2016 року.

Депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації III (2000—2003), IV (2003—2007), V (2007—2011), VI (2011—2016) та VII скликань з 2016 року, член фракції ЛДПР. Доктор економічних наук. Завідувач кафедри міжнародних відносин факультету політології МДУ імені М. В. Ломоносова та кафедрою міжнародних відносин МЕСІ. З березня 2020 р. є президентом Факультету світової політики МДУ імені М. В. Ломоносова[2][3].

З 2002 року є головою правління Міжнародного громадського Фонду «Російський Фонд Миру»[4].

З 2014 року Леонід Слуцький потрапив до списку санкцій США та ЄС[5][6].

У 2018 році Слуцький став центральним фігурантом першого в історії Держдуми РФ сексуального скандалу, що широко висвітлювався в російській та міжнародній пресі і став причиною солідарного «бойкоту» низки ЗМІ щодо депутата[7][7][8][9][10][11].

6 квітня 2018 року Леонід Слуцький потрапив до списку санкцій Заходу в числі 23 російських бізнесменів і чиновників[12].

Учасник українсько-російських переговорів, що проходили у понеділок 28 лютого та четвер 3 березня 2022 року на кордоні з Білоруссю в районі річки Прип'ять після російського вторгнення в Україну[13].

Освіта, наукова та викладацька діяльність

[ред. | ред. код]

Закінчив Московський державний станкоінструментальний інститут[14].

В 1996 році закінчив Московський економіко-статистичний інститут (МЕСІ)[15] за спеціальністю «Менеджмент організації»[14]. В 1998 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Методологія статистичного вивчення соціально-демографічної структури споживачів», став кандидатом економічних наук[16].

В 2001 році захистив докторську дисертацію на тему «Розвиток малого підприємництва в сучасній російській економіці», доктор економічних наук[16][17].

У 2001—2015 роках був завкафедрою світової економіки та міжнародних відносин МЕСІ, з 2015 року є завкафедрою міжнародних відносин та інтеграційних процесів МДУ[17].

26 березня 2020 р. призначений президентом факультету світової політики МДУ імені М. В. Ломоносова[18].

Підприємницька та політична діяльність

[ред. | ред. код]
На виставці «Росія — Китай у XXI столітті. Партнерство нового типу», 2021 рік

У 1988—1989 роках — заступник секретаря комітету ВЛКСМ інституту[17] .

У 1990—1991 роках — завідувач сектору апарату Президії Верховної Ради РРФСР[15].

У 1990 році був призначений завідувачем інноваційного сектору Верховної Ради РРФСР.

З 12 лютого 1991 по 27 червня 1992 року — радник при виконкомі Російського союзу промисловців і підприємців .

З 1992 по 1993 рік — радник мера Москви Юрія Лужкова[15].

У 1994 році — керівник секретаріату заступника голови Державної Думи Олександра Венгеровського[17].

З 13 серпня 1994 року — голова правління АОТК «САМ». Одночасно з 15 серпня 1994 року по 1997 рік — голова ради директорів, а з 18 січня 1997 року — член ради АКБ « Промінвестбанк».

У 1997—1999 роках — заступник голови правління АКБ «Унікомбанк»[15].

У січні 1999 року увійшов до складу ради директорів Міжбанківського інвестиційного об'єднання «Комерційний банк регіонів „Інвесткредит“».

На 1999 рік — член президії — консультант Незалежної асоціації на підтримку розвитку громадянського товариства.

Депутат Державної думи третього, четвертого та п'ятого скликань від ЛДПР (з 18 січня 2000 р.) — перший заступник голови Комітету ГД з міжнародних справ та шостого скликання — голова Комітету у справах Співдружності незалежних держав, євразійської інтеграції та зв'язків.

У 2000—2016 роках Леонід Слуцький був заступником керівника делегації Федеральних зборів Російської Федерації у Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), з січня 2012 року заступник голови ПАРЄ. До 2012 року був координатором депутатської групи зі зв'язків із парламентом Франції. Підготував у ПАРЄ низку доповідей: «Про діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста» (2002), «Про вступ Монако до Ради Європи» (2004), «Про закриття процедури моніторингу князівства Монако».

Брав участь у вирішенні проблем, пов'язаних з діяльністю Естонської православної церкви Московського патріархату, та у поверненні власності, що належить Російській православній церкві в Естонії .

Виступав на екологічних форумах із питань забезпечення екологічної стійкості, управління екосистемами, а також збереження біологічної різноманітності природи.

Голову правління Міжнародного громадського фонду «Російський фонд миру» обрано 21 червня 2002 року. Разом з князем Монако Альбером II брав участь у полярних експедиціях на Північний полюс та Антарктиду з проблем зміни клімату.

Член робочої групи при президенті Росії з питань відновлення об'єктів культурного призначення, інших культових будівель та споруд (розпорядження Президента Російської Федерації № 781-рп від 25 листопада 2009 року). Секретар робочої групи при президенті з підготовки святкування 700-річчя від дня народження преподобного Сергія Радонезького (розпорядження Президента Російської Федерації № 844-рп від 6 грудня 2010 року). Член Ради при президенті у справах козацтва. Президент Міжнародного громадського фонду «Кронштадський морський собор в ім'я святителя Ніколи Чудотворця».

17 березня 2014 року, наступного дня після Кримського референдуму, Слуцький став однією з перших семи осіб, які потрапили до списку санкцій США[19][20]. Слуцький також опинився в списку санкцій Євросоюзу і Канади[21].

У 2015 році як голова правління Російського фонду миру Слуцький запросив французьких парламентаріїв на чолі з депутатом Національних зборів Франції Тьєррі Маріані відвідати Крим. Тоді європейські політики вперше здійснили візит на півострів з моменту його приєднання з РФ і, за словами Слуцького, прорвали інформаційну блокаду Криму на Заході. «Тоді світ дізнався, що в Криму аж ніяк не поневолене населення, а громадяни, які тріумфують з приводу повернення до „рідної гавані“, до складу Росії», — заявив голова комітету журналістам.

У 2016 році Слуцький знову супроводжував французьких парламентаріїв у Крим, а також сприяв їхньому приїзду на півострів у 2019 році, де делегацію особисто прийняв Президент Росії Володимир Путін. Тьєррі Маріані, вже будучи кандидатом у Європарламент, взяв участь в урочистостях з нагоди 5-річчя входження Криму та Севастополя до складу Російської Федерації.

У 2016 році обраний депутатом Держдуми від ЛДПР вп'яте поспіль[17].

У 2017 році організував поїздку депутатів Держдуми разом із членами ПАРЄ до Сирії. З європейської сторони до делегації увійшли близько десяти парламентаріїв з Іспанії, Італії, Чехії, Сербії та Бельгії, зокрема голова ПАРЄ Педро Аграмунт. В рамках цього візиту делегація відвідала російську авіабазу Хмеймім і зустрілася в Дамаску з президентом Сирії Башаром аль-Асадом[22].

За словами Слуцького, він є організатором візитів французьких парламентаріїв до Криму у 2015, 2016 та 2019 роках. Французькі депутати та сенатори, які стали першими європейськими політиками, які побували в Криму з моменту його приєднання з Росією, зробили це на його запрошення[23][24].

У 2020 році «Російський фонд миру» під керівництвом Слуцького поставив ШВЛ та захисні засоби для боротьби з коронавірусом у російські регіони та кілька країн, включаючи Іран, Італію та Сербію. «Російський фонд миру» направив гуманітарну допомогу, що включає тисячі одиниць медичних виробів та обладнання, у тому числі апарати штучної вентиляції легенів (ШВЛ) та захисні засоби, пенсіонерам, волонтерам та медикам в Іванівській області, а також у московський НДІ невідкладної дитячої хірургії та травматології. Частина зібраних виробів була направлена у вигляді допомоги Італії, Ірану та Сербії. Офіційні представники Ісламської Республіки та Італії, а також Президент Національної медичної палати РФ Леонід Рошаль висловили подяку голові фонду, голові комітету Держдуми з міжнародних справ Леоніду Слуцькому за надану допомогу[25][26][27].

У березні 2020 року Леонід Слуцький звернувся до політичних діячів та парламентарів країн світу із закликом відмовитися від односторонніх санкцій, вжитих в обхід ООН, для ефективної боротьби з пандемією коронавірусу у світі. Звернення Слуцького підтримав Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш. У листі у відповідь на ім'я Леоніда Слуцького він закликав країни-члени ООН, у тому числі й Росію, профінансувати глобальний план з гуманітарного реагування на спалах COVID-19[28][29][30].

У понеділок 28 лютого та четвер 3 березня 2022 року у складі російської делегаці брав участь в українсько-російських переговорах, що проходили на кордоні з Білоруссю в районі річки Прип'ять після російського вторгнення в Україну[13]. Разом з помічником президента РФ Володимиром Мединським заявив, що деякі домовленості з Україною треба буде закріплювати через національні ратифікації[31].

Звинувачення у сексуальних домаганнях

[ред. | ред. код]

У лютому 2018 року кореспондент Російської служби Бі-бі-сі Фаріда Рустамова[32], продюсерка телеканалу «Дождь» Дар'я Жук[11][33][34] та журналістка RTVi Катерина Котрікадзе[35] через телеканал «Дощ» та сайт BBC звинуватили Леоніда Слуцького у сексуальних домаганнях. Скандальні публікації отримали широке висвітлення у ЗМІ протягом усієї весни.

Слуцький заявив, що зробити з нього російського Гарві Вайнштейна не вдасться, назвав висунуті звинувачення «заказухою» та «низькопробною провокацією»[36] та погрожував телеканалу «Дощ» судовим позовом[37] . На захист колеги виступили ряд депутатів і політиків, у тому числі «жіночий клуб» Держдуми та голова Держдуми В'ячеслав Володін, який пов'язав звинувачення Слуцького з політичним замовленням[38][39][40], а також голова Чеченської Республіки Рамзан Кадиров та французька співачка Мірей Матьє[41][42]. Того ж дня про «свою історію» за участю Слуцького згадувала директор Департаменту інформації та друку МЗС РФ Марія Захарова[34][43]. Пізніше в інтерв'ю журналу Esquire Захарова пояснила своє враження про спілкування зі Слуцьким: Мені щось не сподобалося (хоча він нічим мене не образив), я пояснила, що мені такий стиль не близький. І зробила це одразу. І всі присутні, як чоловіки, так і жінки, промовчали. Ми вже багато років спілкуємося з Ленею, і крім поваги та дружнього відношення я нічого від нього не бачила. Хоча, повторю, початок спілкування мені здалося, як мінімум, екстравагантним"[44].

Підтримала журналісток у скандалі зі Слуцьким депутат-єдинорос Оксана Пушкіна, яка відзначила в телеінтерв'ю РБК з особистого досвіду та спостережень, що факти приставання до жінок у Держдумі траплялися і раніше, проте не ставали надбанням громадськості[45][46].

8 березня 2018 року у своєму «Фейсбуці» Слуцький попросив вибачення у тих жінок, «кому будь-коли мимоволі чи мимоволі завдав будь-яких переживань». Пізніше з'ясувалося, що цю публікацію розміщував помічник Слуцького, якого потім звільнили[47]. Дані вибачення Росбізнесконсалтинг пов'язав із сексуальним скандалом у Держдумі[34][43].

Наприкінці лютого журналісти, які працюють у парламенті, попросили голови Держдуми Володіна обговорити поведінку Слуцького[48][49]. 21 березня 2018 року думська Комісія з етики на чолі з депутатом чотирьох скликань Отарі Аршбой розглянула звинувачення та письмові пояснення Слуцького та не побачила порушень у поведінці депутата. У заяві після засідання Аршба зазначив, що комісія вперше зустріла подібні звинувачення та розглядала фактично слово заявниць проти слова Слуцького, а також наголосив на право журналісток звернутися до правоохоронних органів з матеріалами та доказами, які розглянула комісія[7][50][51].

Реагуючи на рішення Комісії, ряд провідних ЗМІ оголосили «бойкот» Слуцькому, а деякі обіцяли припинити роботу з нижньою палатою загалом[7][52][53][54][55]. Видання «Відомості» та Meduza у редакційних коментарях вважають те, що відбувається, символом безкарності та кастової системи нинішньої влади в Росії та вказали, що Слуцький має скласти повноваження[8][36].

У травні 2018 року Transparency International Росія, низка вчених Вищої школи економіки та три організації із захисту прав жінок у контексті історії Слуцького направили до Держдуми звернення про необхідність ввести відповідальність за «сексуальні домагання» депутатів[56][57].

13 червня 2018 року Леонід Слуцький вперше розповів свою версію того, що сталося в інтерв'ю «Снобу», де висловив думку, що вся ця ситуація стала «щепленням» для російської політики, кампанія проти нього була «зрежисованою», а «дівчата самі стали жертвою іншого провокації». Він також висловив готовність вжити всіх необхідних заходів для вирішення конфлікту, що склався: «Я хочу найщирішим чином вибачитися перед цими дівчатами, якщо я сказав або зробив щось неприємне для них. Готовий зустрітися та обговорити ситуацію»[58][59].

У червні 2019 року сексуальний скандал у Держдумі згадувався як одна з причин поразки Слуцького на виборах віце-президента Парламентської асамблеї Ради Європи (154 голоси депутатів ПАРЄ «проти», 105 голосів «за»)[60].

Критика

[ред. | ред. код]

9 березня 2022 року виступає за геноцид, повне знищення України «Слуцкий: делегация РФ не уступит украинской ни одного переговорного пункта»[61].

8 березня 2018 року Олексій Навальний та Фонд боротьби з корупцією опублікували розслідування про власність Леоніда Слуцького та звинуватили депутата у незаконному збагаченні, оскільки сім'я не має офіційного бізнесу, а сумарні доходи сім'ї не дозволяють володіти автомобілями (тільки два Bentley коштують близько 30 млн рублів)[62]. У тому ж розслідуванні вказується, що Леонід Слуцький протягом 10 років орендує прилеглу до дачі лісову ділянку на Рубльовці площею один гектар і жодного разу її не задекларував. ФБК направив запит до профільного комітету Держдуми та попросив за результатами розслідування припинити депутатські повноваження Леоніда Слуцького[62][63].

Порушення правил дорожнього руху

[ред. | ред. код]

У розслідуванні Олексія Навального та ФБК наводяться відомості, що в період з червня 2017 року до березня 2018 року Mercedes-Maybach S500 Слуцького порушив правила дорожнього руху 825 разів (серед порушень є їзда по зустрічній смузі), отримавши штрафів на 1,4 млн рублів, що становить близько 40 % офіційного доходу[64].

Раніше «Нова газета» повідомляла, що 1 червня 2013 року співробітники Головного управління власної безпеки МВС затримали двох інспекторів ДІБДР, які на автомобілі з увімкненими «маячками» підвозили Леоніда Слуцького в аеропорт. Слуцький відмовився пояснити своє перебування у службовому автомобілі ДІБДР. За інформацією видання, депутат разом з патріархом Кирилом мав вилетіти з урядового аеропорту «Внуково-3» до Афона[65].

Звинувачення у хабарництві

[ред. | ред. код]

У січні 2017 року девелопер Сергій Полонський звернувся до генерального прокурора Росії Юрія Чайки з вимогою порушити кримінальну справу проти депутатів Державної думи Володимира Ресіна та Слуцького. За його словами, два депутати вимагали у нього хабара і «за оформлення контракту» отримали 990 м² у пентхаусі «Кутузовської рив'єри»[66]. При цьому Фонд боротьби з корупцією опозиціонера Олексія Навального виявив у дружини депутата Державної думи Росії Леоніда Слуцького пентхаус вартістю[67] 400 мільйонів рублів. Стверджується, що квартира площею 562 кв. метра знаходиться в елітному житловому комплексі «Кутузовська рів'єра» в Москві[68] . Розслідування опубліковано на Youtube-каналі Навального[69][70].

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Леонід Слуцький одружений, має дорослу доньку від першого шлюбу, онука Леоніда Слуцького-молодшого[51][71][72] . Молодша дочка — Лідія Слуцька (нар. 2010). Навчається в американській школі у Швейцарії. Живе з матір'ю переважно у Туреччині та Швейцарії[73].

У березні 2018 року журналістка Ганна Монгайт випустила репортаж про відносини Слуцького зі співачкою Зарою. У репортажі наголошується, що завдяки Слуцькому Зара зробила помітну політичну кар'єру та у 2016 році отримала почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації»[74].

Відносини з Російською православною церквою

[ред. | ред. код]

11 червня 2011 року, у день православного свята Трійці, депутат Слуцький, нікого заздалегідь не попередивши, приземлився на території Троїце-Сергієвої лаври на гелікоптері, «чим викликав неабиякий подив, що переросло в обурення у парафіян і працівників храму»[75] . Свій вчинок депутат пояснив тим, що поспішав на зустріч із Патріархом Кирилом, але через короки на Ярославському шосе був змушений скористатися послугами гелікоптерної компанії[76].

Розслідування «Дождя» вказує, що Слуцький є головою правління благодійного фонду «Кронштадтський морський собор», який вніс 1,3 млрд рублів на відновлення Морського Нікольського собору в рідному для Світлани Медведєвої Кронштадті. Одним із членів правління є Володимир Ресін, який займається будовами для РПЦ. Через рахунки фонду лише у 2013 році пройшло більше мільярда рублів пожертвувань, що пішли на будівництво храмів[77].

Генеральний директор фонду Андрій Кононов є помічником депутата Слуцького на громадських засадах. У розслідуванні передбачається, що фонд фінансував терористів Донецької Народної Республіки. Кононов також зустрічався з керівництвом невизнаної республіки, привезши із собою священників та ікони[77].

У розслідуванні називається ще один непрозорий фонд Слуцького — «Російський фонд миру». Його саратовське відділення було замішане в махінаціях із земельними ділянками й серед іншого отримувало в оренду ставок, на якому за документами планувало побудувати дитячий автодром[77].

Власність та доходи

[ред. | ред. код]

Згідно з офіційними даними, Слуцький отримав у 2011 році дохід у розмірі 1,9 млн рублів, у 2016 — 4,9 млн. Спільно з дружиною Слуцький має земельну ділянку 1,2 тис. квадратних метрів, житловим будинком, трьома квартирами, нежитловим приміщенням, автомобілями Bentley Continental Flying Spur, Bentley Bentayga, Mercedes-Maybach S500[62][64][72].

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Російські

[ред. | ред. код]

Державні

[ред. | ред. код]
  • Орден «За заслуги перед Батьківщиною» IV ступеня (2021 рік; точна дата невідома, указ не опубліковано) — за великий внесок у розвиток парламентаризму, активну законотворчу діяльність та багаторічну сумлінну роботу[78]
  • Орден Олександра Невського (2016 рік; точна дата невідома, указ не опублікований) — за багаторічну законотворчу діяльність та зміцнення позиції Росії на міжнародній арені[79][80]. Вручений 10 березня президентом Росії Володимиром Путіним на церемонії в Кремлі[81][82].
  • Орден Пошани (18 квітня 2012 року) — за великий внесок у реалізацію заходів щодо відновлення Кронштадтського Морського собору в ім'я Святителя Миколи Чудотворця[83] . Вручений 3 травня президентом Росії Дмитром Медведєвим на церемонії у Кремлі[84][85].
  • Орден Дружби (29 грудня 2008 року) — за досягнуті трудові успіхи та багаторічну сумлінну роботу[86] . Вручено 5 березня 2009 року президентом Росії Дмитром Медведєвим на церемонії в Кремлі[87][88].
  • Медаль Столипіна П. А. ІІ ступеня (21 грудня 2017 року) — за заслуги у законотворчій діяльності, спрямованій на вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни[89] . Вручена 22 грудня прем'єр-міністром Росії Дмитром Медведєвим на церемонії у Державній думі[90][91][92] .
  • Почесна грамота Президента Російської Федерації (17 грудня 2011 року) — за великий внесок у реконструкцію, реставрацію, технічне оснащення та урочисте відкриття федеральної державної бюджетної установи культури «Державний академічний Великий театр Росії»[93].
  • Подяка Президента Російської Федерації (12 червня 2013 року) — за великий внесок у розвиток російського парламентаризму та активну законотворчу діяльність[94].
  • Подяка Президента Російської Федерації (22 грудня 2017) — за активну законотворчу діяльність та багаторічну сумлінну роботу[95].
  • Подяка Уряду Російської Федерації (20 серпня 2015 року) — за заслуги в законотворчій діяльності та багаторічну сумлінну працю[96].

Регіональні

[ред. | ред. код]
  • Орден імені Ахмата Кадирова (Чеченська Республіка, 3 травня 2007 року) — за виняткові заслуги, пов'язані з розвитком державності, зміцненням миру, дружби та співпраці між народами, що сприяють процвітанню та славі Чеченської республіки[97].
  • Орден «За вірність боргу» (Республіка Крим, 22 квітня 2015 року) — за мужність, патріотизм, активну суспільно-політичну діяльність, особистий внесок у зміцнення єдності, розвиток та процвітання Республіки Крим та у зв'язку зі святкуванням перших роковин загальнокримського референдуму та возз'єднання Криму з Росією[98].
  • Звання " Почесний громадянин Республіки Крим " (Крим, 19 травня 2021 року) — за визначні особисті заслуги, досягнуті у справі зміцнення миру, розвитку взаємовигідного співробітництва, захист конституційних прав і свобод мешканців Республіки Крим, активну діяльність, спрямовану на інтеграцію Республіки Крим у Російську Федерацію[99].

Суспільні

[ред. | ред. код]

Іноземні

[ред. | ред. код]
  • Орден Почесного легіону ступеня офіцера (Франція, 29 вересня 2006)[104] . Вручив того ж дня посол Франції в Росії Жан Каде на церемонії у французькому посольстві в Москві[105].
  • Орден Грімальді ступеня кавалера (Монако, 17 листопада 2006)[106]. Вручив того ж дня князь Монако Альбер II на церемонії в Монако[107].
  • Орден «Дружба» (Азербайджан, 2 травня 2009 року) — за особливі заслуги у зміцненні дружби та співпраці між Азербайджанською Республікою та Російською Федерацією[108].
  • Орден Пошани (Білорусь, 8 червня 2016 року) — за значний особистий внесок у зміцнення дружніх відносин і співпрацю між Республікою Білорусь і Російською Федерацією, становлення Союзної держави, розвиток економічних, науково-технічних і культурних зв'язків[109][110] . Вручив 3 липня посол Білорусі в Росії Ігор Петришенко на церемонії в білоруському посольстві в Москві[111][112][113].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Вся Дума. С чего начинали будущие депутаты // Коммерсантъ, 07.11.2016
  2. ↑ Алёна Анисимова (31 березня 2020). Слуцкий стал президентом факультета мировой политики МГУ (рос.). Парламентская газета. Процитовано 24 липня 2020.
  3. ↑ Депутат Слуцкий стал президентом факультета мировой политики МГУ (рос.). РИА Новости. 31 березня 2020. Процитовано 24 липня 2020.
  4. ↑ Международный общественный фонд «Российский Фонд Мира». Структура Фонда (рос.). Официальный сайт. Процитовано 6 червня 2020.
  5. ↑ Санкционный список США и ЕС. Процитовано 11 червня 2019.
  6. ↑ Санкционный список США и ЕС. Процитовано 11 червня 2019. [Архівовано 2018-09-23 у Wayback Machine.]
  7. ↑ а б в г Песков отказался комментировать бойкот СМИ в отношении Слуцкого и Госдумы. Росбизнесконсалтинг. 22 березня 2018. Процитовано 22 березня 2018.
  8. ↑ а б Почему дело о домогательствах депутата Слуцкого касается всех Ведомости, 07.03.2018
  9. ↑ Кто и почему обвинил депутата Слуцкого в сексуальных домогательствах Ведомости, 23.02.2018
  10. ↑ Секс-скандал в Госдуме набирает обороты. Радио Свобода. 7 березня 2018. Процитовано 22 березня 2018.
  11. ↑ а б "Я руки не распускаю, если только чуть-чуть": журналистка Би-би-си стала объектом домогательств депутата Слуцкого. Русская служба Би-би-си. 6 березня 2018. Процитовано 6 березня 2018.
  12. ↑ Черный список Запада. Коммерсантъ. Процитовано 26 квітня 2018.
  13. ↑ а б Рощіна, Олена (28 лютого 2022). Переговори делегацій України та Росії почалися. Українська правда (укр.). Процитовано 5 березня 2022.
  14. ↑ а б Друг патриарха, присоединитель Крыма Как депутат Леонид Слуцкий, пристававший к журналисткам, добился успеха и почему государство его защищает. Meduza, 23.03.2018
  15. ↑ а б в г Деловой Петербург. Кто есть кто. Леонид Слуцкий
  16. ↑ а б Все диссертации высших чиновников администрации президента, правительства и депутатов Госдумы // Коммерсантъ, 01.04.2013
  17. ↑ а б в г д Чем известен Леонид Слуцкий // Коммерсантъ, 21.03.2019
  18. ↑ Депутат Слуцкий стал президентом факультета мировой политики МГУ (рос.). РИА НОВОСТИ. 31 березня 2020. Процитовано 18 червня 2020.
  19. ↑ Executive Order 13661—Blocking Property of Additional Persons Contributing to the Situation in Ukraine — GPO.gov
  20. ↑ Logiurato, Brett (17 березня 2014). Obama Just Announced Sanctions Against 7 Russian 'Cronies'. Business Insider. Процитовано 17 березня 2014.
  21. ↑ Санкционные списки против российских граждан и компаний «РИА Новости»
  22. ↑ Георгий Макаренко, Полина Химшиашвили (24 квітня 2017). Председателя ПАСЕ раскритиковали за поездку в Сирию с депутатами Госдумы (рос.). РБК. Процитовано 6 червня 2020.
  23. ↑ Теперь в Крыму ждут Саркози. Визит французских парламентариев в Крым обошелся «не очень дорого». Gazeta.ru. Процитовано 11 червня 2019.
  24. ↑ Новые делегации западных парламентариев скоро приедут в Крым (рос.). ТАСС. Процитовано 11 червня 2019.
  25. ↑ Российский фонд мира направил помощь гражданам Италии, Ирана и Сербии (рос.). ТАСС. 16 квітня 2020. Процитовано 6 червня 2020.
  26. ↑ Российский фонд мира направил помощь в Италию, Иран и Сербию (рос.). Московский комсомолец. 16 квітня 2020. Процитовано 6 червня 2020.
  27. ↑ Российский фонд мира направил гуманитарную помощь гражданам Италии, Ирана и Сербии (рос.). RT на русском. 16 квітня 2020. Процитовано 6 червня 2020.
  28. ↑ Татьяна Замахина (3 квітня 2020). В Госдуме раскритиковали отказ Запада отменить санкции из-за коронавируса (рос.). Российская Газета. Процитовано 6 червня 2020.
  29. ↑ Генсек ООН поддержал призыв Слуцкого отменить односторонние санкции (рос.). РИА Новости. 13 травня 2020. Процитовано 6 червня 2020.
  30. ↑ Слуцкий назвал «коронаэгоизмом» блокировку США и ЕС резолюции России об отказе от санкций (рос.). ТАСС. 3 квітня 2020. Процитовано 6 червня 2020.
  31. ↑ У РФ розповіли своє бачення результатів переговорів із Україною. Українська правда (укр.). 3 березня 2022. Процитовано 5 березня 2022.
  32. ↑ Корреспондент «Би-би-си» рассказала о домогательствах со стороны депутата Слуцкого. У неё есть аудиозапись
  33. ↑ «Дождь»: три журналистки сообщили о домогательствах со стороны депутата Госдумы Леонида Слуцкого. Meduza. Процитовано 3 березня 2018.
  34. ↑ а б в Слуцкий попросил прощения у женщин «пользуясь случаем». Росбизнесконсалтинг. 8 березня 2018. Процитовано 8 березня 2018.
  35. ↑ Журналистка RTVI Екатерина Котрикадзе рассказала о домогательствах со стороны депутата Леонида Слуцкого. Meduza. Процитовано 3 березня 2018.
  36. ↑ а б Леонид Слуцкий должен уйти из Госдумы «Meduza», 07.03.2018
  37. ↑ Жириновский пообещал проверить, домогается ли депутат Слуцкий журналисток парламентского пула NEWSru.com, 23.02.2018
  38. ↑ Ирина Кравцова. «Если не оказываешь женщине знаков внимания, она может обидеться» Meduza, 27.02.2018
  39. ↑ Женский клуб в Госдуме назвал провокацией кампанию в СМИ о домогательствах Слуцкого ТАСС
  40. ↑ Володин — журналисткам: «Опасно работать в Думе? Меняйте работу» Русская служба Би-би-си, 07.03.2018
  41. ↑ Кадыров поддержал Слуцкого в скандале с домогательствами (рос.). Интерфакс. 14 березня 2018. Процитовано 21 липня 2020.
  42. ↑ Звезда мировой эстрады Мирей Матье поддержала Леонида Слуцкого (рос.). Аргументы Недели. 14 березня 2018. Процитовано 21 липня 2020.
  43. ↑ а б Захарова рассказала о «своей истории со Слуцким». Росбизнесконсалтинг. 8 березня 2018. Процитовано 8 березня 2018.
  44. ↑ Мария Захарова: «Мы забыли о таких понятиях, как терпение и такт». Esquire. 15 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018.
  45. ↑ Скандал с домогательствами. Комиссия по этике оправдала депутата Слуцкого. Телеканал РБК. 22 березня 2018. Процитовано 26 березня 2018.
  46. ↑ Депутат Пушкина поддержала решение журналистов по ситуации со Слуцким. Росбизнесконсалтинг. 22 березня 2018. Процитовано 3 березня 2018.
  47. ↑ Слуцкий уволил своих помощников за неуважительный пост в Facebook о журналистках. Daily Storm. 18 грудня 2018. Процитовано 21 липня 2020.
  48. ↑ Володин пообещал взять под личный контроль ситуацию с обвинениями Слуцкого в домогательствах. Дождь. Процитовано 3 березня 2018.
  49. ↑ Журналисты попросили Володина обсудить поведение депутата Слуцкого. Его обвиняют в сексуальных домогательствах. Meduza, 26.02.2018
  50. ↑ Заседание думской комиссии по этике по поводу дела Леонида Слуцкого. Стенограмма. Meduza. 21 березня 2018. Процитовано 25 березня 2018.
  51. ↑ а б Комиссия по этике не нашла нарушений в поведении Слуцкого. Русская служба Би-Би-Си. 21 березня 2018. Процитовано 24 березня 2018.
  52. ↑ Студентки ушли с лекции декана МГУ после его слов в защиту Слуцкого. Росбизнесконсалтинг. 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  53. ↑ О ситуации с депутатом Слуцким. Заявление редакции ИД «Коммерсантъ». Коммерсантъ. 22 березня 2018. Процитовано 22 березня 2018.
  54. ↑ Forbes поддержал бойкот Госдумы российскими СМИ. Росбизнесконсалтинг. 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  55. ↑ Playboy поддержал журналистов из-за скандала со Слуцким. Росбизнесконсалтинг. 23 березня 2018. Процитовано 23 березня 2018.
  56. ↑ Transparency и ВШЭ призвали Думу наказывать депутатов за домогательства. Росбизнесконсалтинг. 23 травня 2018.
  57. ↑ ВШЭ опровергла свое участие в обращении к Думе по теме домогательств. Росбизнесконсалтинг. 23 травня 2018.
  58. ↑ Ксения Соколова. «Харассмент — как вирус. И ситуация со мной — прививка от него». Депутат Слуцкий об обвинениях в домогательствах (рос.). Сноб. Архів оригіналу за 21 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020. [Архівовано 2020-07-21 у Wayback Machine.]
  59. ↑ Слуцкий: Журналистки стали жертвами, есть режиссёр, но я выстоял (рос.). Daily Storm. 13 червня 2018. Процитовано 21 липня 2020.
  60. ↑ ПАСЕ не избрала Слуцкого вице-президентом организации. Росбизнесконсалтинг. 26 червня 2019.
  61. ↑ https://www.gazeta.ru/politics/news/2022/03/09/17402863.shtml
  62. ↑ а б в 8 марта. В знак солидарности выгоняем из Госдумы домогающегося депутата. Психопата. Коррупционера. Фонд борьбы с коррупцией — Навальный. 8 березня 2018. Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 1 лютого 2022.
  63. ↑ Артём Филипёнок, Илья Немченко (8 березня 2018). Навальный заявил о наличии у Слуцкого незадекларированного гектара земли. РБК (рос.). Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 1 лютого 2022.
  64. ↑ а б Собчак обвинила Слуцкого в нарушении «законов каждый день». РБК. 12 березня 2018. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 лютого 2022.
  65. ↑ Сергей Канев (26 червня 2013). Вызов такси. Звонить «02». Новая газета, № 68. Архів оригіналу за 29 червня 2013. Процитовано 1 лютого 2022. [Архівовано 2013-06-29 у Wayback Machine.]
  66. ↑ Полонский просит Чайку возбудить дело о вымогательстве против депутатов Госдумы Ресина и Слуцкого. Коммерсантъ. 31 січня 2017. Архів оригіналу за 1 лютого 2017. Процитовано 1 лютого 2022.
  67. ↑ BFM.ru. Леонид Слуцкий «забыл» указать в декларации о доходах пентхаус за 500 млн рублей?. BFM.ru - деловой портал (рос.). Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 лютого 2022.
  68. ↑ ФБК обнаружил у жены депутата Слуцкого пентхаус за 400 млн рублей (рос.). Радио Свобода. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 лютого 2022.
  69. ↑ Алексей Навальный (7 червня 2018). Трёхэтажный пентхаус депутата Слуцкого. Процитовано 8 червня 2018.
  70. ↑ BFM.ru. Навальный утверждает, что жена-пенсионерка депутата Слуцкого купила Bentley за 28 млн рублей (рос.). BFM.ru - деловой портал. Архів оригіналу за 18 квітня 2019. Процитовано 1 лютого 2020.
  71. ↑ Холостяки Госдумы. Леонид Слуцкий. Комсомольская правда. 3 червня 2010. Процитовано 6 березня 2018.
  72. ↑ а б Слуцкий Леонид Эдуардович. Государственная дума РФ. Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 23 грудня 2012.
  73. ↑ Вилла в Турции, школа в Швейцарии. С чем Леонид Слуцкий идет на выборы. Радио «Свобода». 2 вересня 2021. Процитовано 3 вересня 2021.
  74. ↑ Главная женщина Слуцкого: как певица Зара делала политическую карьеру от Сирии до Putin Team. Дождь. 16 березня 2018. Процитовано 17 березня 2018.
  75. ↑ Депутат Государственной думы прилетел в Троице-Сергиеву лавру на вертолете. Архів оригіналу за 16 квітня 2014. Процитовано 5 березня 2022. [Архівовано 2014-04-16 у Wayback Machine.]
  76. ↑ Депутат Слуцкий говорит, что приземлился в Лавре на вертолете из-за спешки на встречу с патриархом, Интерфакс.
  77. ↑ а б в Харассмент и РПЦ: как Слуцкий зарабатывает на дружбе с церковью, торгует водоемами и возит иконы на Донбасс. Дождь. 14 березня 2018. Процитовано 17 березня 2018.
  78. ↑ Леонид Слуцкий удостоен Ордена «За заслуги перед Отечеством» IV степени
  79. ↑ Стенограмма заседаний 15 марта 2016 г. Государственная дума. 15 марта 2016. Процитовано 8 марта 2018.
  80. ↑ Депутаты Ресин и Слуцкий награждены орденом Александра Невского. ТАСС. 15 марта 2016. Процитовано 8 марта 2018.
  81. ↑ Три депутата получили орден Александра Невского. РБК. 15 марта 2016. Процитовано 8 марта 2018.
  82. ↑ Леонид Слуцкий награжден орденом Александра Невского. Всемирный координационный совет российских соотечественников. 17 марта 2016. Процитовано 8 марта 2018.
  83. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 18.04.2012 № 458 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Президент России. 18 апреля 2012. Процитовано 8 марта 2018.
  84. ↑ Награждённые государственными наградами Российской Федерации. Президент России. 3 мая 2012. Процитовано 8 марта 2018.
  85. ↑ В Кремле вручены государственные награды Российской Федерации. Президент России. 3 мая 2012. Процитовано 8 марта 2018.
  86. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 29.12.2008 г. № 1874 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Президент России. 29 декабря 2008. Процитовано 8 марта 2018.
  87. ↑ Церемония вручения государственных наград. Президент России. 5 марта 2009. Процитовано 8 марта 2018.
  88. ↑ Награждённые государственными наградами Российской Федерации. Президент России. 5 марта 2009. Процитовано 8 марта 2018.
  89. ↑ Распоряжение Правительства Российской Федерации от 21.12.2017 № 2880-р «О награждении медалью Столыпина П.А. II степени Кашина В.И., Неверова С.И. и Слуцкого Л.Э.». Правительство России. 21 декабря 2017. Процитовано 8 марта 2018.
  90. ↑ Список депутатов Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации, награжденных наградами (PDF). Правительство России. 22 декабря 2017. Процитовано 8 марта 2018.
  91. ↑ Медведев вручил правительственные награды депутатам Госдумы. ТАСС. 22 декабря 2017. Процитовано 8 марта 2018.
  92. ↑ Заведующий кафедрой факультета политологии был награжден медалью Столыпина П. А. II степени. Факультет политологии МГУ. 28 декабря 2017. Процитовано 8 марта 2018.
  93. ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 17.12.2011 г. № 812-рп «О поощрении». Президент России. 17 декабря 2011. Процитовано 8 марта 2018.
  94. ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 12.06.2013 г. № 236-рп «О поощрении». Президент России. 12 июня 2013. Процитовано 8 марта 2018.
  95. ↑ а б в г д Леонид Эдуардович Слуцкий. Комитет Государственной Думы по международным делам. Процитовано 8 марта 2018.
  96. ↑ Распоряжение Правительства Российской Федерации от 20.08.2015 № 1613-р «Об объявлении благодарности Правительства Российской Федерации». Правительство России. 20 августа 2015. Процитовано 8 марта 2018.
  97. ↑ Л. Слуцкий награжден орденом Кадырова. Глава и Правительство Чеченской Республики. 3 мая 2007. Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 8 марта 2018. [Архівовано 2018-03-08 у Wayback Machine.]
  98. ↑ Постановление Государственного Совета Республики Крым от 22.04.2015 № 584-1/15 «О награждении орденом „За верность долгу“». Государственный Совет Республики Крым. 22 апреля 2015. Процитовано 8 марта 2018.
  99. ↑ Постановление Государственного Совета Республики Крым от 19.05.2021 № 793-2/21 «О присвоении звания „Почётный гражданин Республики Крым“ Слуцкому Л. Э.». Государственный Совет Республики Крым. 19 мая 2021. Процитовано 25 мая 2021.
  100. ↑ Леонид Эдуардович Слуцкий. Официальный сайт. Процитовано 8 марта 2018.
  101. ↑ а б в Слуцкий, Леонид Эдуардович. ТАСС. Процитовано 8 марта 2018.
  102. ↑ Леонид Слуцкий награжден орденом святого благоверного князя Даниила Московского. Парламентская газета. 20 января 2018. Процитовано 8 марта 2018.
  103. ↑ Заведующий кафедрой факультета политологии Л. Э. Слуцкий награжден орденом святого благоверного князя Даниила Московского. Факультет политологии МГУ. 20 января 2018. Процитовано 8 марта 2018.
  104. ↑ Российский депутат стал офицером ордена Почетного Легиона. ТАСС. 29 сентября 2006. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 8 марта 2018.
  105. ↑ Награждение Л. Э. Слуцкого орденом Почётного Легиона. Российский фонд мира. 29 сентября 2006. Процитовано 8 марта 2018.
  106. ↑ Ordonnance Souveraine n° 797 du 17 novembre 2006 portant promotions ou nominations dans l'Ordre de Grimaldi. Journal de Monaco[fr]. 17 ноября 2006. Процитовано 8 марта 2018.
  107. ↑ Председатель правления РФМ Л.Слуцкий награждён высшей наградой Княжества Монако – Орденом Гримальди. Российский фонд мира. 17 ноября 2007. Архів оригіналу за 9 березня 2021. Процитовано 8 марта 2018.
  108. ↑ L.E.Slutskinin “Dostluq” ordeni ilə təltif edilməsi haqqında Azərbaycan Respublikası Prezidentinin sərəncamı. Президент Азербайджана. 2 мая 2009. Процитовано 8 марта 2018.
  109. ↑ Указ Президента Республики Беларусь от 8 июня 2016 года № 199 «О награждении»
  110. ↑ Известные деятели Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации удостоены государственных наград. Президент Беларуси. 9 июня 2016. Процитовано 8 марта 2018.
  111. ↑ В Посольстве состоялась церемония вручения ордена Почета депутату Госдумы Л. Слуцкому. Посольство Белоруссии в России. 3 июля 2016. Процитовано 8 марта 2018.
  112. ↑ Леонид Слуцкий: Союзное государство показало нам, каким образом строить реальную интеграцию независимых стран в сферах экономики, культуры, политики. Союзное Вече. 3 июля 2016. Процитовано 8 марта 2018.
  113. ↑ Депутатов наградили белорусскими орденами. Парламентская газета. 4 июля 2016. Процитовано 8 марта 2018.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Слуцький_Леонід_Едуардович&oldid=43845925