Очікує на перевірку

Сіни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сіни
Зображення

Сі́ни — це частина будівлі, яка безпосередньо примикає до однієї чи декількох будівель. Може бути житловим і нежитловим приміщенням. Походження слова від того самого лінгвістичного кореня, що й слово «тінь», і має багато однакових значень. Існує ряд похідних слів, які зазвичай пов'язані з певним використанням або типом будівлі. Деякі з них можуть бути архаїчними або мало вживаними зараз.

Крутицький теремок. Сіни на другому поверсі.
Хата в с.Мала Каратуль. Стіни сін і холодних господарських приміщень залишаються в дереві.

Походження слова

[ред. | ред. код]

С́іни, с́інки, сін́ешний, с́інний «сінешній», сінній, сіняний «те саме», [зас́інок] «загорода в сінях», [пер́едсінок], підс́іння «ганок з піддашком; [рундук для продажу товарів]», [пр́исінець] «присінки», [присін́ешня] «передпокій», пр́ис́інки, [прис́іння] «присінки», пр́ис́інок, [присін́ешний] «належний до присінків»; — рос. с́ени, білоруське с́енцы, давньоруське сѣни, польське sień, [sieni], чеське siň «зал», ст. sieň «сіни, зал», словацьке sieň «так само», болгарське с́янка «тінь», македонське сеница «альтанка; (застаріле) намет», сербохорватське с́еница «альтанка», сêнка «тінь», словенське sénca «тінь», старослов'янське сѣнь «тінь, намет»; — праслов'янське sĕnь; — споріднене з латиським sejs «тінь», давньоіндійське chāyā «тінь, блиск», перське sāya «тінь, захист», грецьке σχιά «тінь», σχηνή «намет», σχιερός «тінистий»; індоєвропейське *sḱai-/sḱɘi- / sҟi; може бути пов'язане з тінь, стіна́ (індоєвропейське *ts->*s- :*st- : *t-); менш переконливе зіставлення з грецьким χτοίνᾶ «оселя».[1] Порівняй сінь, стіна́, тінь.[1]

Застосування терміну

[ред. | ред. код]
житлові і нежитлові сіни
У середньовіччі у князів (житлове приміщення)

У середньовіччі за давньоруських часів сі́ни, діал. хоро́ми[2], за княжих часів сіни були просторим репрезентаційним приміщенням, де стояв княжий престіл, відбувалася княжа дума — нарада з боярами й приймали чужинних послів.[3] У такому розумінні згадуються сіни в літописі під роками 1097 і 1185.[3] В ці часи сіньми називали галерею (веранду) на стовпах (піддашок).[4] За давньоруських часів у забудові дитинця, де князівські споруди сягали трьох поверхів, сіньми називали відкриту терасу на другому поверсі.[5] Горішня кімната називалася сіньми, сіниця, до неї «лізли» драбиною чи східцями; часом цю верхню частину називали горниця, горенка, вежа, повалуша.[6] Звідси зазвичай є хід (драбина) на горище; у княжі часи сіни були передпокоєм, де стояв княжий престол, відбувалася княжа дума й приймалися посли; в такому розумінні сіни згадуються в літопису.[7] Під сіньми, долішня кімната — це істба, істобка, подниця; тут була піч, і цю кімнату використовували взимку.[6]

Наприклад, в Кремлі знаходились «сади, що на сінях», тобто, верхові, висячі.[8] Відомі набережні кам'яні «красні сади» — Верхній і Нижній в Московському Кремлі.[8] Верхній сад, шириною 16 метрів і довжиною 124 метри, вміщувався на склепіннях двоярусного кам'яного «Запасного двора», де зберігались хліб і сіль.[8] Кам'яна огорожа з вікнами і різьбленими решітками в них оточувала сад.[8] По обидві сторони підносились два рос. «чердака»-терема, розписані узорами.[8] В саду розміщувались шість оранжерей, в різних місцях саду розташовувались фонтани, а біля саду була вежа з водопідйомною машиною.[8] Нижній сад розташовувався на схилі Кремлівської гори і також на склепіннях погребів.[8] Площа саду була 28 х 48 метрів. Планування саду було виконане в голландському стилі.[8] В саді знаходився ставок, викладений свинцевими дошками; на цьому ставку одиннадцятирічний Петро Перший вчився «мореплавству».[8] В Московському кремлі є Церква Різдва Богородиці на Сінях.

В наш час і в середньовіччі (нежиле приміщення)
Прислів'я
  • Хату обдирає та сіни лагодить
  • Як маєш сусіду пустити, то в сінях камінь положи
  • Коли говорять про тролів, вони з'являються в сінях (шведське прислів'я)

Сі́ни — передпокій хати, без печі, до нього ведуть двері з двора, чи з вулиці.[3] Сіни ділять звичайно хату на дві половини — власне жилу хату і комору, або хижу.[3] Навпроти вхідних дверей звичайно бувають двері, що ведуть у город.[3] В сінях по стінах розвішували збрую, цеп, косу, граблі; тут же стояв ослін, на якому літом тримали відро з водою, що його зимою, щоб вода не замерзала, звичайно тримали в хаті.[3] До стіни сіней бувала приставлена драбина, щоб залазити нею на горище.[3] Двері з сіней в хатах низькі, «на бігунах» і з високим порогом, щоб затримувалось тепло.[3] Сіни — нежила частина селянських хат і невеликих міських будинків, яка з'єднує житлове приміщення з ґанком, рундуком або ділить будинок, хату на дві половини.[9][10][11][7][12][13] Найпростіший тип традиційної української хати має два приміщення: холодні, порівняно великі сіни та тепле житлове приміщення.[14] Порівняно великі розміри сіней викликані тим, що вони є не лише переходом до теплого приміщення, але й одночасно служать господарським приміщенням для зберігання інвентарю та продуктів.[14] Сіни слугують для зберігання теплого верхнього одягу, взуття, реманенту, збруї. У них можна обтрусити вуличний пил і бруд, сніг у холодну пору року. Також сіни не дають вихолодити («вирипати»)[15] хату частим відчинянням вхідних дверей[16]. У сучасних будинках ці самі функції виконує передпокій.

Сіни є частиною двокамерного та/або трикамерного типу української сільської оселі. Двокамерна оселя має одне житлове приміщення (хату) та сіни. Трикамерна хата складається з житлової частини, комори та сіней між ними. Навпроти вхідних (з вулиці, двору) зазвичай розташовуються двері, що ведуть у город. З сіней зазвичай влаштовували хід на горище — туди вела драбина[7]. Також там могли зберігати ручні жорна, товкач зі ступою, іноді терлицю. У поліських хатах у сінях часто відгороджували додаткову комору для зберігання овочів — степку, яку використовували замість льоху: високий рівень ґрунтових вод не дозволяв робити справжні погреби. Під час морозів степку опалювали жаровнею (для цієї мети застосовувався чавун з жаром)[17][18]. Якщо піч у хаті була без мурованого димоходу, у сінях розташовувався «бовдур» («верх», «димар») — плетений з хмизу і обмазаний глиною короб, що виводив дим наверх[19], під бовдуром могли влаштовувати маленьку пічку-кабицю[20].

Про хату без сіней казали, що вона «без штанів»[21]. Загорожа біля сіней називалася засі́нок[22].

  • Українська хата з сінями. Сіни з'єднують житлове приміщення з нежитловою коморою (ліворуч)
    Українська хата з сінями. Сіни з'єднують житлове приміщення з нежитловою коморою (ліворуч)
  • План хати. Зліва — житлове приміщення, мешкальна хата; справа — комора. Хата з коморою.
    План хати. Зліва — житлове приміщення, мешкальна хата; справа — комора. Хата з коморою.
  • Хата з плетеними сінями
    Хата з плетеними сінями
  • У сінях хати із села Кунцеве Новосанжарського району Полтавської області: ліворуч драбина на горище, у центрі кабиця під бовдуром. Музей у Пирогові.
    У сінях хати із села Кунцеве Новосанжарського району Полтавської області: ліворуч драбина на горище, у центрі кабиця під бовдуром. Музей у Пирогові.
  • Сіни російської рубленої хати. Малюнок І. І. Шишкіна, 1890 рік
    Сіни російської рубленої хати. Малюнок І. І. Шишкіна, 1890 рік

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X. (Сіни, див.стор.:255;)
  2. ↑ Хороми // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ а б в г д е ж и Сіни // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1745-1746. — 1000 екз.
  4. ↑ КОРОТКИЙ СЛОВНИК історичної термінології, що вживається в «Повісті врем'яних літ». // Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка.— К.: Рад. письменник, 1990.—558 с. Доступ
  5. ↑ Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 71-87. Доступ
  6. ↑ а б Розділ 3. Домашнє життя. Історія української культури / За загал. ред. І. Крип'якевича. (за виданням 1937 року) — 4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с. ISBN 966-06-0248-0. Доступ
  7. ↑ а б в Жайворонок В. В. Сіни // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 543.
  8. ↑ а б в г д е ж и к (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с. (науково-популярна монографія. Сторінки: 420-431)
  9. ↑ Сіни // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  10. ↑ Рундук // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  11. ↑ Сіни // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  12. ↑ Шкаруба Л. М., Спанатій Л. С. Російсько-український словник художніх термінів: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2004. — 320 с. ISBN 966-8019-23-7
  13. ↑ Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. ISBN 966-96284-0-7
  14. ↑ а б Юрченко, Петр Григорьевич. Народное жилище Украины / П. Г. Юрченко. — Москва: Изд-во Акад. архитектуры СССР, 1941. — 88 с., 4 вкл. л. ил.: ил., черт. — Библиогр.: с. 85-86.
  15. ↑ Вирипати // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  16. ↑ * Бєзух Ю. В. Затишок для тіла і душі // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 43-53
  17. ↑ Історичний розвиток українського народного житла. Архів оригіналу за 4 вересня 2019. Процитовано 26 березня 2019.
  18. ↑ Особливості традиційного українського житла [Архівовано 27 березня 2019 у Wayback Machine.] // Історія української культури. Курс лекцій. Черкаси, 2012
  19. ↑ М. Русовъ. Очеркъ поселеній и построекъ Полтавской губерніи // Сборник Харьковского историко-филологического общества, ч. 1 и 2. — 1902. — Т. 13. — С. 109-110.
  20. ↑ Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. — Київ : «Мистецтво», 1995.
  21. ↑ Хата // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  22. ↑ Засінок // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.

Посилання

[ред. | ред. код]


Будинок Це незавершена стаття з будівництва.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сіни&oldid=43146815