Теорія очікуваної корисності

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

В економіці, теорії ігор, теорії рішень — це теорія корисності в якій за допомогою невизначеності можна оцінити корисність блага з точністю до позитивного афінного перетворення.

Найвизначніші представники

[ред. | ред. код]

В 1944 році вийшла друком монографія Джона фон Неймана та О. Моргенштерна «Теорія ігор та економічна поведінка» в якій автори узагальнили і розвинули результати теорії ігор та запропонували новий метод для оцінки корисності благ.

Аксіоматика теорії очікуваної корисності

[ред. | ред. код]

Теорія очікуваної корисності ґрунтується на чотирьох аксіомах:

  1. Аксіома повноти. Для будь-яких , повинно виконуватися співвідношення , або
  2. Аксіома транзитивності. Якщо , , то
  3. Аксіома незалежності. Припустімо, що і , тоді
  4. Аксіома протяжності. Припустімо, що , тоді можна представити у вигляді де

Висновки з теорії очікуваної корисності

[ред. | ред. код]

Одним з важливих висновків теорії очікуваної корисності є те, що раціональний індивід повинен максимізувати очікувану корисність.

Функція очікуваної корисності адитивна. Функціонал ризику є лінійним, таким чином корисність фон Неймана — Моргенштерна для благ можна представити у вигляді . При чому

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Дж.фон Нейман, О. Моргенштерн «Теория игр и экономическое поведение», М., — изд. «Наука», 1970, 707 с.

Див. також

[ред. | ред. код]