Очікує на перевірку

Тимченко Євген Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тимченко.
Євген Костянтинович Тимченко
Народився27 жовтня 1866(1866-10-27)
Полтава, Російська імперія
Помер22 травня 1948(1948-05-22) (81 рік)
Київ, УРСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
КраїнаРосійська імперія→УНР→СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьфілолог, русист, українознавець, викладач університету
Alma materКиївський університет, Петербурзький університет
Галузьмовознавець—україніст, перекладач
ЗакладІнститут мовознавства АН УРСР
Вчене званняДійсний член НТШ, академік АН УРСР, член-кореспондент AH СРСР, професор Варшавського університету і Київського університету
ЧленствоНАНУ
Академія наук СРСР
Наукове товариство імені Шевченка
Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Тимченко Євген Костянтинович у Вікісховищі

Євге́н Костянти́нович Тимче́нко (псевдонім — Богун; 27 жовтня 1866, Полтава — 22 травня 1948, Київ) — український мовознавець-україніст, спеціаліст із санскриту, порівняльного мовознавства, поліглот (знав французьку, німецьку, англійську та італійську мови), перекладач (Метерлінк, Мопассан, Байрон та інші), академік АН УРСР, член-кореспондент AH CPCP (з 1929 року).

Автор праць із фонетики, граматики, лексики, лексикографії, діалектології та історії української мови, автор підручників, загалом понад ста праць (деякі з них ще й досі не опубліковані, окремі мають сучасні передруки[1]). Автор першого перекладу фінського епосу «Калевала» українською мовою[2].

Активний член Братства тарасівців, дійсний член НТШ, член Київської Старої Громади (1918–1932), професор Київського університету й ІНО, з 1918 року — голова Постійної Комісії для складання історичного словника української мови УАН. Учасник правописної конференції 1927 року.

Дмитро Павличко у передмові до видання «Калевали» в перекладі Євгена Тимченка зауважить:

Євген Тимченко духовно і фізично належить до плеяди найкращих українських інтелігентів, що їх розтоптала комуністична система.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 27 жовтня 1866 року в Полтаві в родині службовця. У 1889—1890 роках навчався в Петербурзькому університеті як вільний слухач. У 1891—1893 роках працював у державних установах Києва і Чернігова, в редакції «Киевской старины», в бібліотеці Київського університету. 1910 року закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Викладав російську мову в середніх навчальних закладах та Вищих жіночих курсах, магістр російської мови та словесності. Працював у редакції часопису «Киевская старина».

У 1914—1915 роках, після захисту дисертації, викладав у Варшавському університеті. 1916 року евакуювався до Ростова, де організував товариство «Просвіта».

1918 року делегований до Центральної Ради як представник «Просвіти». Брав участь у заснуванні Української академії наук. У 1918—1932 роках обіймав посаду професора Київського університету. У 1919—1930 роках працював головою Комісії для складання історичного словника української мови ВУАН, водночас був заступником голови соціально-економічного відділу Інституту української наукової мови ВУАН. У 1925—1928 роках член Комісії для впорядкування українського правопису при Наркомосі України. У 1930—1933 роках працював у відділі історії української мови Інституту мовознавства ВУАН. Звільнений за сфабрикованим звинуваченням про «участь у контрреволюційній діяльності СВУ»[3].

1938 року безпідставно заарештований органами НКВС. Належність до контрреволюційної організації заперечив, але визнав свої «націоналістичні» погляди. 1939 року засуджений на 5 років заслання до Красноярського краю. 1943 року повернувся до Києва і старанням Максима Рильського та Леоніда Булаховського був прийнятий на попереднє місце роботи. З 1944 року працював старшим науковим співробітником Інституту мовознавства АН УРСР. Тривалий час не мав можливості опублікувати свої праці через заборону з боку радянської цензури (лише 1948 року посмертно з'явилася його стаття «Одна діалектна особливість вживання морфеми ся»).

Помер 22 травня 1948 року.

Наукова і творча діяльність

[ред. | ред. код]

У питаннях сучасної літературної мови представник архаїзаторсько-етнографічної школи, що орієнтувалася на самобутність розвитку мови в дусі відповідно пересіяних діалектних записів, а в історії мови — молодограматиком.

Виступав проти гіпотези про прасхідньослов'янську мову («Слов'янська одність і становище української мови в слов'янській родині» [Архівовано 27 січня 2018 у Wayback Machine.] // журнал «Україна», 1924). Пропонував увести до української абетки літери s (замість дз), z (замість дж) та j (замість й, зокрема в є, ї, ю, я) Євген Тимченко. Desiderata в справі нашого правопису. — Історія українського правопису. XVI—XX ст. — Київ, 2004. Харківська правописна конференція підтримала ідею щодо s та z , проте після того, як ЦК КП(б)У на чолі з Лазарем Кагановичем засудив впровадження нових літер, конференція анулювала своє рішення[4].

Разом з Володимиром Науменком та іншими співробітниками журналу «Киевская старина» уклав тлумачний словник української мови, який після остаточної редакції Бориса Грінченка став відомий як «Словник Грінченка».

Твором життя Тимченка є «Історичний словник українського язика (XIV—XVIII ст.)». Тимченко склав його прототип на поч. ХХ ст. і він мав бути виданий як додаток до «Словаря української мови» Б.Грінченка (1907–1909), але перший том (А–Ж) в дуже поширеній версії при співпраці Е.Волошина, К. Лазаревської та Г.Петренка вийшов лише у 1930–1932 роках. Розгром української культури в УСРР припинив працю над словником, черговий випуск знищений у друкарні. Картки для дальших випусків зберігаються в Інституті мовознавства в Києві.

Перекладав карельсько-фінський і естонський народні епоси («Калевала», Львів, 1901[5], «Калевіпоег» — частково) і з французької мови (Мопассан, Метерлінк, Гюґо).

Вибрані праці

[ред. | ред. код]

Монографії [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]

[ред. | ред. код]

Словники

[ред. | ред. код]

Підручники

[ред. | ред. код]

Статті

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Железняк М. Г., Іщенко О. С. (2022), Синтаксична спадщина Євгена Тимченка, doi:10.37068/b/9789660299610-iv-xvi, процитовано 19 грудня 2022
  2. ↑ Дмитро Павличко в передмові до видання «Калевали» в перекладі Є.Тимченка зізнається:
    1973 року, перебуваючи у Фінляндії, при підготовці фінського номера «Всесвіту і маючи намір приступити до вивчення мови суомі», щоб перекласти «Калевалу», я простідював Тимченків переклад. Мене вразила його багатюща лексика, витонченість і віртуозність. Я зрозумів, що «Калевалу» краще за Тимченка не перекладу…
  3. ↑ Дмитро Павличко:
    Його прізвище у матеріалах слідства стоїть поруч з іменами М.Грушевського, А.Кримського, С.Єфремова, А.Ніковського, Л.Старицької-Черняхівської, В.Дурдуківського та багатьох інших. Він найближчий до цих людей, але ув'язнити його могли і за дружні контакти з неокласиками, тобто з молодим поколінням великих талантів і мучеників за Україну
  4. ↑ A Laboratory of Transnational History. Ukraine and Recent Ukrainian. Historiography. Edited by Georgiy Kasianov and Philipp Ther — Central European University Press — Budapest, New York. — 2009. — S. 208 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 березня 2016. Процитовано 17 лютого 2012.
  5. ↑ Вдруге переклад буде видано у 1928 році вже в Києві, і нарешті третій на сьогодні  — відредагований Д.Павличком  — вийшов у 1995 році

Література

[ред. | ред. код]
    • Тимченко Є. Вокатив і інструменталь в українській мові / Є. Тимченко. — Київ: Українська Академія Наук, 1926. — 118 с. — Режим доступу:https://nibu.kyiv.ua/elfond/tymchenko_vokatyv_i_instrumental_v_ukrajinskij_movi/tymchenko_vokatyv_i_instrumental_v_ukrajinskij_movi.pdf [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.] ***
    • Булахов М. Г. Тимченко Евгений Константинович// М. Г.  Булахов Восточнославянские языковеды: Биобиблиографический словарь. —  Т. 3. — Минск, 1978. — С. 228—230.
    • Булаховський Л. А. Євген Костянтинович Тимченко // Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР. — Т. 6. — 1948. — С. 127-130.
    • Горська Наталія. Раритети Тимченка у фондах національної історичної бібліотеки України // Наука і Суспільство. — 2024. — № 4. — С. 42-43.
    • Жовтобрюх М. А. Є. К. Тимченко як дослідник української мови // Українська мова і література в школі. — 1966. — № 10. — С. 8-24.
    • Жовтобрюх М. А. Євген Костянтинович Тимченко — вчений і педагог // Мовознавство. — 1991. — № 5. — С. 63-69.
    • Кримський А. Життєпис проф. Є. К. Тимченка (складений їм самим) // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — Кн. І: 1919 р. / Гол. ред. Д. І. Багалій. Видання УАН. — Київ, 1919. — С. LC—LCI.
    • Кровицька О. В. Лексикографічна спадщина Є.Тимченка // Українська мова. — 2007. — № 1. — С. 74-81.
    • Огієнко І. Історичний словник української мови [Архівовано 28 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Історія української літературної мови / Іван Огієнко; Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — Київ: Наша культура і наука, 2001. — 440 с. — ISBN 966-7821-01-3.
    • Павличко Дмитро . Калевала. // Калевала. — Київ: Основи, 1995. — ISBN 5-7707-7649-8
    • Тимченко (псевд. Богун) Євген // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. Аркадій Жуковський. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1995. — Кн. 2, [т. 11] : Доповнення і виправлення. — С. 3208. — ISBN 5-7707-4049-3.
    • Євген Тимченко — вчений і громадський діяч; Наукова спадщина Є.Тимченка як джерело мовознавчих досліджень: [Добірки статей] // Українська історична та діалектна лексика. — Львів, 1996. — Вип. 3. — С. 4-188.
    • Тимченко Євген Костянтинович // Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України — 75. 1930—2005: Матеріали до історії / ред. В. Г. Скляренко. — Київ: Довіра, 2005. — С. 391—392.
    •  Тимченко Євген // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / ред. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1898.
    • Юркова О. В. Тимченко Євген Костянтинович [Архівовано 23 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / ред.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 83. — ISBN 978-966-00-1359-9.

Посилання

[ред. | ред. код]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тимченко_Євген_Костянтинович&oldid=43212516