Тілопо довгохвостий
| Тілопо довгохвостий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ptilinopus magnificus Temminck, 1821 | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Megaloprepia magnificus Megaloprepia magnifica Palumbes magnifica | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Тілопо довгохвостий[2] (Ptilinopus magnificus) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Австралії, на Новій Гвінеї та на сусідніх островах.
Представники номінативного підвиду досягають довжини 30 см і ваги 175—200 г. Представники південних підвидів можуть досягати довжини 35—40 см, що підтверджує правило Бергмана. Виду не притаманний статевий диморфізм.
Голова сірувата або зеленувато-сіра. Нижня частина тіла пурпурова, нижня частина живота темно-жовта, нижні покривні пера хвоста жовтуваті. Верхня частина тіла золотисто-жовта. Характерною рисою довгохвостого тілопо є жовті плямки на крилах, що формують широку смугу. Дзьоб жовтий, біля основи червоний. Райдужки оранжево-червоні, лапи жовтувато-зелені. Молоді птахи мають дещо тьмяніше забарвлення.
Виділяють п'ять підвидів:[3]
- P. m. puella (Lesson, R & Garnot, 1827) — острови Західного Папуа і захід Нової Гвінеї;
- P. m. poliurus (Salvadori, 1878) — північ Нової Гвінеї, острови на північ і на південний схід від Нової Гвінеї;
- P. m. assimilis (Gould, 1850) — півострів Кейп-Йорк;
- P. m. keri (Mathews, 1912) — північний схід штату Квінсленд;
- P. m. magnificus (Temminck, 1821) — південний схід Квінсленду і північний схід Нового Південного Уельсу.
Довгохвості тілопо мешкають на Новій Гвінеї, на сусідніх островах та на вузькій смузі східного узбережжя Австралії. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах та евкаліптових лісах. Зустрічаються на висоті до 1400 м над рівнем мморя.
Довгохвості тілопо ведуть прихований спосіб життя. Попри їхнє яскраве забарвлення, їх рідко можна помітити, оскільки довгохвості тілопо живуть на верхівках дерев і дуже рідко спускаються на землю. Вони живляться різноманітними плодами і ягодами, асортимент яких змінюється впродовж року[4][5]. Гніздяться на деревах, на висоті від 4 до 7 м над землею. В кладці одне яйце.
- ↑ BirdLife International (2016). Ptilinopus magnificus. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Frith, H.J.; Rome, F.H.J.C.; Wolfe, T.O. (1976). Food of fruit-pigeons in New Guinea. Emu. 76 (2): 49—58. doi:10.1071/MU9760049. Архів оригіналу за 11 квітня 2016. Процитовано 27 листопада 2021.
- ↑ Innis, Gary John (1989). Feeding Ecology of Fruit Pigeons in Subtropical Rainforests of Southeast Queensland. Australian Wildlife Research. 16 (4): 365—394. doi:10.1071/WR9890365.
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- David Burnie (Hrsg.): Vögel. Dorling Kindersley, München 2008, ISBN 978-3-8310-1272-5.
- Wolfgang Fischer: Die Purpurbrust-Fruchttaube, Die Voliere, 24. Jahrgang, 2001, Heft 8, Seite 228ff.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
- Christian Zenker: Die Purpurbrust-Fruchttaube – eine weitere Rarität unter den Fruchttauben, Gefiederte Welt, 137. Jahrgang, 2013, Heft 5, Seite 22ff.
- Picture of a Black-chinned Fruit Dove [Архівовано 27 листопада 2021 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |