Хусейн ібн Алі
| Хусейн ібн Алі ібн Абу Таліб | |
|---|---|
| араб. حسين بن علي بن أﺑﻲ طالب | |
 сучасне шиїтське зображення | |
| 3-й шиїтський імам | |
| Попередник: | Хасан ібн Алі |
| Наступник: | Алі ібн Хусейн |
| Дата народження: | 9 січня 626 |
| Місце народження: | Медина |
| Дата смерті: | 12 жовтня 680 (54 роки) |
| Місце смерті: | місцевість Нінава, де пізніше виникло місто Кербела |
| Поховання | Мавзолей Імама Хусейна |
| Дружина: | 1. Шахр Бану 2. Лайла бінт Абу Муррах 3. Умм Ісхак бінт Талха |
| Діти: | сини: Алі ібн Хусейн, Алі аль-Аскар, Алі аль-Акбар і Джафар доньки: Сакіна, Кабір Фатіма, Рукийя |
| Батько: | Алі ібн Абу Таліб |
| Мати: | Фатіма |
| Частина серії статей на тему: |
| Іслам |
|---|
 Аллах |
| Єдинобожність • Історія • Термінологія |
|
Ключові особи |
 Шаблони •  Категорія •  Портал |
Хусейн ібн Алі — аль-Хусайн ібн Алі ібн Абу Таліб ібн Абд аль-Мутталіб ібн Хашим ібн Абд аль-Манаф (араб. الحسين بن علي بن أبي طالب بن عبد المطلب بن هاشم بن عبد مناف), Хусейн ібн Алі Абу Абдаллах аш-Шахід (626 р. — 10 жовтня 680 р.) — третій шиїтський імам. Внук пророка Мухаммеда, син Алі ібн Абу Таліба від Фатіми[джерело?]. День його загибелі під час битви з військами халіфа Язида вшановується шиїтами як траур (Ашура, Шахсей-вахсей). Нащадків Хусейна називають сеїдами.
Після смерті старшого брата Хасана в 669 р. Хусейн став главою роду Алідів і повернувся з Куфи до Медини, однак тривалий час не відігравав вагомої політичної ролі. Після смерті халіфа Муавії в 680 р. активізувалася антиомеядська опозиція в Іраку. Шиїти з Куфи, що визнали Хусейна своїм імамом, попросили його очолити повстання проти халіфа Язида, пообіцявши широку підтримку. Відгукнувшись на заклик куфійців, Хусейн виступив з невеликим загоном з Мекки, попередньо пославши до Куфи свого двоюрідного брата Мусліма ібн Акіла, для підготовки повстання. Тисячі мешканців Куфи присягнули перед Муслімом на вірність Хусейну. Одначе повстання куфійців придушили на самому початку, у вересні 680 р. Мусліма схопили і повісили. Цю сумну новину Хусейн отримав вже дорогою до Куфи, та він не послухав вмовлянь родичів і не побажав повернутися. Тим часом новий намісник Куфи, енергійний Убайдуллах ібн Зіяд, розставив на всіх дорогах до Іраку пости, на один з яких і натрапив невеликий загін Хусейна (40 піхотинців і 32 вершники, в основному його родичі та наближені). Вони отаборились у місцевості Нінава, де пізніше виникло місто Кербела, туди невдовзі підійшов чотиритисячний загін халіфа, очолюваний Омаром ібн Саадом.
Вранці 10 вересня 680 р. Хусейн зі своїм невеличким загоном вийшов назустріч ворогові. Спочатку ніхто з воїнів халіфа не наважився на нього напасти, не бажаючи брати на себе відповідальність за пролиття крові внука Мухаммеда. Однак потім один із них (за переданням Малік ібн ан-Нусайр) ударив Хусейна мечем по голові, після чого всі накинулись на нього, згодом і всі його люди були вбиті. Хусейн поліг в бою, отримавши десятки колотих і рубаних ран. Голови убитих були відіслані до халіфа у Дамаск. Останній публічно висловив жаль з приводу того, що сталося.
Трагедія в Кербелі справила сильне враження на сучасників. Хусейн був визнаний «найбільшим мучеником», а Кербела стала однією зі святинь і місцем паломництва шиїтів. День загибелі Хусейна відзначається всіма шиїтами як траур (ашура).
Загибель Хусейна сприяла релігійному і політичному об’єднанню прихильників роду Алі. Хусейн став символом шиїтського руху (низка шиїтських виступів проходила під гаслом «помсти за кров Хусейна»). Він є визначною особою для всього ісламського світу.
Шиїти надали його образу міфічного характеру, наділили його надприродними здатностями передбачати майбутнє, творити чудеса. З плином часу історія його народження, життя і смерті обросла численними легендами. В шиїтському середовищі існує багато передань (Мухаммед молився, посадивши Хусейна собі на коліна чи на спину, він називав його «вождем молоді» і т. д.), які шиїти трактують, як доказ обраності роду Алі[1].
Смерть Хусейна — онука пророка Мухаммеда — викликала обурення народу, що призвело до нового повстання в Мецці, яке очолив Абдулла ібн Зубайр. Це повстання було останньою спробою ветеранів ісламського руху відродити модель правління часів "праведних халіфів" і не допустити перетворення халіфату на абсолютну монархію[2].
| Абд аль Муталіб (нар. 497) | Фатіма бінт Амр | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Аміна бінт Вахб | Абд Аллах (нар. 545) | Абу Таліб (нар. 549) | Фатіма бінт Асад | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Мухаммед (нар. 570) | Хадіджа | Алі ібн Абу Таліб (нар. 604) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Фатіма (нар. 605) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Хусейн ібн Алі (нар. 626) | Хасан ібн Алі (нар. 624) | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. С. 285
- А. Али-заде. Исламский энциклопедический словарь