Acinonyx pardinensis

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Acinonyx pardinensis
Час існування: 3.600–0.781

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Acinonyx
Вид: A. pardinensis
Acinonyx pardinensis
Croizet & Jobert, 1828
Посилання
Вікісховище: Category:Acinonyx pardinensis
Віківиди: Acinonyx pardinensis

Acinonyx pardinensis (гігантський гепард[1]) — вид вимерлих гепардів, представник родини котових. Викопні рештки знайдені у Північній Африці та Євразії від Іспанії до Китаю[2]. Жив приблизно від 3,8 до 1,9 млн років тому[3]. Найближче до України рештки гігантського гепарда (як і іссуарської рисі) знайдено в Хапринскому фауністичному комплексі, що лежить між Ростовом-на-Дону й Таганрогом[4].

Реконструкція

Маса гігантського гепарда становила ≈ 80 кг. Череп більш узагальнений порівняно із сучасним гепардом. Цілком ймовірно, що A. pardinensis міг убити велику здобич завдяки стратегії полювання, більше схожій на пантерових котів, ніж на живих гепардів[2].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Українська назва є транскрибуванням та/або перекладом латинської назви авторами статті і в авторитетних україномовних джерелах не знайдена.
  2. а б Cherin M., Iurino D. A., Sardella R., Rook L. Acinonyx pardinensis (Carnivora, Felidae) from the Early Pleistocene of Pantalla (Italy): predatory behavior and ecological role of the giant Plio–Pleistocene cheetah // Quaternary Science Reviews. — 2014. — Вип. 87. — С. 82–97. — DOI:10.1016/j.quascirev.2014.01.004.
  3. Bothma J. du P., Walker C. Larger Carnivores of the African Savannas. — Springer Science & Business Media, 2013. — С. 94. — ISBN 9783662037669.
  4. Sotnikova M. V., Baigusheva V. S., Titov V. V. Carnivores of the Khapry faunal assemblage and their stratigraphic implications // Stratigraphy and Geological Correlation. — 2002. — Вип. 10. — № 4. — С. 375–390.