Sideroxylon grandiflorum
| Sideroxylon grandiflorum | |
|---|---|
| |
| Молоде дерево | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Вересоцвіті (Ericales) |
| Родина: | Сапотові (Sapotaceae) |
| Рід: | Sideroxylon |
| Вид: | S. grandiflorum
|
| Біноміальна назва | |
| Sideroxylon grandiflorum | |
| Синоніми[1] | |
| |
Дерево додо (Sideroxylon grandiflorum) — вид рослин родини Сапотові.
Плід схожий на персик. Його насіння має щільну оболонку.
Через міцну шкарлупу плодів, насіння не проростає у природних умовах, що призвело до загрози вимирання виду. У 1970-х роках залишилося лише 13 особин цього дерева віком більше 300 років. Дослідник Стенлі Темпл англ. Stanley Temple припустив, що насіння могло готуватися до проростання, проходячи травну систему вимерлих з 1690 року птахів додо. Звідси походить популярна назва рослини — «Дерево додо». Науковець намагався запустити механізм проростання, годуючи плодами дерева індиків. Під час експерименту 3 з 17 насінин проросли.
Пізніше гіпотезу Темпла ставили під сумнів, називаючи її міфом.[2] Подальші дослідження виявили ніби-то насіння проростає і без допомоги птахів (Witmer & Cheke 1991), що на острові лишилося не 13 особин а кілька сотень, що зменшення кількості дерев стало наслідком вирубки лісів, що розповсюджувачами насіння могли бути і інші тварини.
Зростає на острові Реюньйон та Республіці Маврикій.
-
Насіння дерева в Центрі біорізноманіття «Натураліс»
- ↑ The Plant List. Архів оригіналу за 13 квітня 2019. Процитовано 9 червня 2018.
- ↑ Naish, Darren. The ‘ghosts’ of extinct birds in modern ecosystems. Scientific American Blog Network (англ.). Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 9 червня 2018.
- Sideroxylon Grandiflorum and the Unintended Consequences Phenomenon [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.] | Harish's Notebook
- Witmer M. C., Cheke A. S. (1991) The dodo and the tambalacoque tree: an obligate mutualism reconsidered. Oikos, 61 (1): 133—137.