Єва Гессе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єва Гессе
англ. Eva Hesse
Народження11 січня 1936(1936-01-11)[1][2][…]
Гамбург,
Німецький рейх
Смерть29 травня 1970(1970-05-29)[1][2][…] (34 роки)
 Нью-Йорк, США
(рак головного мозку[d])
Національністьнімці США[4]
КраїнаСША
Жанрскульптура, живопис, ассамбляж
НавчанняЄльський університет, Ліга студентів-художників Нью-Йорка, Купер Юніон і High School of Art and Designd
Діяльністьскульпторка, художниця, рисувальниця, художниця по текстилю, мисткиня
НапрямокПостмінімалізм[5]
Роки творчості1964[6]1970[6]
ПрацівникШкола образотворчих мистецтвd
У шлюбі зTom Doyled[7]
Роботи в колекціїХудожній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк), Тейт, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Музей американського мистецтва Вітні, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[8], Музей Ізраїлю, Художній музей Сієтла, New Mexico Museum of Artd, Print Collectiond[9], Детройтський інститут мистецтв і Berkeley Art Museum and Pacific Film Archived

CMNS: Єва Гессе у Вікісховищі

Єва Гессе (нім. Eva Hesse; 11 січня 1936, Гамбург — 29 травня 1970, Нью-Йорк) — американська художниця і скульпторка-абстракціоністка єврейського походження. Була творчо активна в таких художніх напрямках 1960-х років, як процес-арт і арте повера. Стала відома своєю новаторською роботою в стилі мінімалізму і постмінімалізму в таких матеріалах, як латекс, скловолокно і пластмаси[10].

Життєпис і творчість

[ред. | ред. код]

Єва Гессе народилася 1936 року в сім'ї адвоката-єврея. Після посилення переслідувань євреїв у нацистській Німеччині, Єву та її старшу сестру батьки відправили до Нідерландів за програмою «Кіндертранспорт». Через кілька місяців розлуки, вони возз'єдналися і переїхали до Англії. У 1939 році сім'я Гессе прибула до Нью-Йорку. В 1946 році мати Єви, яка страждала психічним розладом, викликаним переслідуваннями й втечею з Німеччини, покінчила життя самогубством. Отримавши середню освіту, Єва вивчала живопис в училищі Купер Юніон у Нью-Йорку, а потім у школі мистецтв і архітектури Єльського університету (зокрема, у Йозефа Альберса). На початку 1960-х років Єва Гессе перебувала під впливом творчості Марселя Дюшана.

У 1961 році Єва вийшла заміж за скульптора Тома Дойля. У 1964—1965 роках подружжя проживало в Німеччині, в Кеттвігу, поблизу Ессена, і багато працювало, створюючи перші художні об'єкти в 3-х проєкціях. Після повернення до Нью-Йорку Єва Гессе присвятила свій час скульптурі й працювала з незвичайними на той час матеріалами — каучуком, пластмасами, склопластиком. Завдяки творчості Єва Гессе стала широко відомим майстром.

Єва Гессе померла у 34-річному віці від раку мозку. Вже після її смерті твори художниці були представлені на виставках сучасного мистецтва documenta 5 (1972) та documenta 6 (1977) в Касселі.

Література

[ред. | ред. код]
  • Lucy Lippard: Eva Hesse. Da Capo Press, New York 1992
  • Michael Jürgs: Eine berührbare Frau. Das atemlose Leben der Künstlerin Eva Hesse. Bertelsmann, Gütersloh 2007, ISBN 3-570-00929-7
  • Ulrike Haage: alles aber anders. Nach Aufzeichnungen von Eva Hesse. Hörspiel. Sans Soleil, Bonn 2009, ISBN 978-3-88030-044-6
  • Р. Краусс: Холостяки. Прогрес-Традиція, Москва 2004.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118967967 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Eva Hesse
  4. Blumberg N. Encyclopædia Britannica
  5. https://www.artsy.net/article/artsy-editorial-transformative-career-eva-hesse
  6. а б RKDartists
  7. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  8. https://www.sfmoma.org/artwork/97.513.A-I/
  9. https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/21242
  10. Class of fine arts in Russian / Класс изобразительного искусства. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 29 січня 2013.