Очікує на перевірку

Волков Олександр Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Михайлович Волков
Олександр Волков на засіданні ВРУ
Народився30 квітня 1948(1948-04-30) (76 років)
місто Київ
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьросіянин
Діяльністьполітик, підприємець
Alma materДТЕУ (1972)
Науковий ступінькандидат політичних наук
ЧленствоВерховна Рада України VII скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посаданародний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
ПартіяВсеукраїнське об'єднання «Батьківщина», Партія регіонів і КПРС
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
Орден Святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
Орден преподобного Нестора Літописця І ступеня
Орден преподобного Нестора Літописця І ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Волков.

Олекса́ндр Миха́йлович Во́лков (нар. 30 квітня 1948, місто Київ) — український підприємець, політик і футбольний функціонер. Кандидат політичних наук; президент Інституту політичного аналізу та соціального прогнозу.

Один із 148 депутатів Верховної Ради України, які підписали звернення до Сейму Республіки Польща з проханням визнати геноцидом поляків події Національно-визвольної війни України 1942–1944 років. Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук кваліфікував як національну зраду.[4]

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Росіянин.

  • Батько Михайло Карпович Волков (1922–2007) — Герой Радянського Союзу, пенсіонер;
  • мати Ніна Микитівна (1924–1988);
  • дочка Ніна (1978) — підприємець;
  • дочка Олександра (1985) — студентка;
  • дочка Діана (2004).

Освіта

[ред. | ред. код]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

1964—1967 — слюсар-ремонтник Київського головпоштамту.

1972—1973 — служба в армії.

1973—1989 — в системі агропромислового комплексу.

1989—1991 — голова виробничого кооперативу «Декор», м. Київ.

1991—1992 — голова виробничо-комерційного підприємства «ВГВ», м. Київ.

1992—1994 — президент, телекомпанія «Гравіс», м. Київ.

1993—1994 — Член Ради промисловців і підприємців при Прем'єр-міністрі України. Член Ради промисловців і підприємців при Прем'єр-міністрі України.

Липень 1994 — вересень 1998 — помічник Президента України.

Позаштатний радник Президента України (09.1998-01.2000)[5].

З 1995 — член наглядової ради Торгово-промислової палати «Україна-Ізраїль» і Фонду сприяння розвитку економіки України (США); член правління УСПП (з 1993);

Член Ради Партії «Демократичний союз» (з 1999); грудень 2000 — жовтень 2001 — Голова Ради партії «Демократичний союз».

З 2000 — віце-президент Федерації футболу України, віце-президент ФК «Динамо» (Київ).

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Березень 1998 — кандидат в народні депутати України від «Блоку демократичних партій — НЕП», № 7 в списку.

Народний депутат України 3-го скликання з вересня 1998 до квітня 2002, виборчий округ № 208, Чернігівська область. Член групи «Відродження регіонів» (лютий 1999 — квітень 2001; з лютого 2000 — керівник групи), керівник фракції партії «Демократичний союз» (з квітня 2001). Член Комітету з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства (лютий 1999 — лютий 2000), член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (з лютого 2000).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006, виборчий округ № 208, Чернігівська область, висунутий Виборчім блоком політичних партій «Демократична партія України — партія «Демократичний союз». «За» 35.82 %, 11 суперників. На час виборів: народний депутат України, член партії «Демократичний союз». Член фракції «Єдина Україна» (травень — жовтень 2002), позафракційний (жовтень 2002), член фракції СДПУ(О) (жовтень 2002 — січень 2003). Член Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (з червня 2002).

Народний депутат України 7-го скликання з грудня 2012, виборчий округ № 157, Сумська область, самовисування. «За» 40,14 %, 10 суперників. Член фракції Партії регіонів (з грудня 2012). Заступник голови Комітету з питань бюджету (з грудня 2012). На виборах до Верховної Ради 7-го скликання зрадив переважну більшість своїх виборців, чим викликав неабияке обурення серед жителів м. Суми.

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Орден «За заслуги» III ст. (квітень 1998)[6], II ст. (серпень 2000), I ст. (27 квітня 2013)[7].
  • Почесна грамота Кабінету Міністрів України (квітень 2003)[8].
  • Ордени Святого князя Володимира III (1998), II ступенів (2003, УПЦ),
  • Преподобного Нестора Літописця I ступеня (2003).

Монографії

[ред. | ред. код]

Автор монографій:

  • «Суспільство перехідного типу: досвід ідеологічних перетворень» (1998),
  • «Політична ідеологія: ретроспективний аналіз та принципи функціонування в сучасній Україні» (1999).

Примітки

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Волков Олександр Михайлович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Волков Олександр Михайлович
  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  4. ↑ Леонід КРАВЧУК: «Заява 148 українських депутатів – антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 1 вересня 2013.
  5. ↑ Указ Президента України від 12 січня 2000 року № 43/2000 «Про звільнення позаштатних радників Президента України»
  6. ↑ Указ Президента України від 30 квітня 1998 року № 399/98 «Про нагородження відзнакою Президента України - орденом "За заслуги"»
  7. ↑ Указ Президента України № 242/2013 від 27 квітня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ, організацій». Архів оригіналу за 3 травня 2013. Процитовано 28 квітня 2013.
  8. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2003 року № 654 «Про нагородження Волкова О.М. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».

Джерела

[ред. | ред. код]
Це незавершена стаття про українського політика.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Волков_Олександр_Михайлович&oldid=42389581