Географія Грузії
Географія Грузії  | |
|---|---|
 Географічне положення Грузії | |
| Географічне положення | |
| Континент | Європа |
| Регіон | Кавказ |
| Координати | 42°00′ пн. ш. 43°30′ сх. д. / 42.000° пн. ш. 43.500° сх. д. |
| Територія | |
| Площа | 69 700 км² (121-ше) |
| • суходіл | 100 % |
| • води | 0 % |
| Морське узбережжя | 310 км |
| Державний кордон | 1814 км |
| Рельєф | |
| Тип | гірський |
| Найвища точка | гора Шхара (5201 м) |
| Найнижча точка | Чорне море (0 м) |
| Клімат | |
| Тип | субтропічний |
| Внутрішні води | |
| Найдовша річка | Алазані (391 км) |
| Найбільше озеро | озеро Паравані (37 км² км²) |
| Інше | |
| Природні ресурси | деревина, гідроенергія, руди кольорових металів, залізні руди, кам'яне вугілля, вуглеводні, чай, цитрусові |
| Стихійні лиха | землетруси, лавини, приморозки |
| Екологічні проблеми | забруднення повітря, забруднення вод, забруднення ґрунтів |
Грузія — країна на Кавказі, що знаходиться на крайньому схід континенту, на межі між Європою та Азією 
. Загальна площа країни 69 700 км² (121-ше місце у світі), з яких на суходіл припадає 69 700 км², а на поверхню внутрішніх вод — 0 км²[1]. Площа країни вдвічі більша за площу Одеської області України.
Офіційна назва — Грузія (груз. საქართველო — Сакартвело)[2]. Назва країни, ймовірно, походить від перського найменування грузин «гург» (gurz), який був сприйнятий хрестоносцями і паломниками до Святої Землі через сирійську gurz-ān/gurz-iyān та арабську ĵurĵan/ĵurzan мови. Вони дали країні назву Джорганія, Георгиния (Jorgania, Georginia) і пов'язали з ім'ям Святого Георгія, який був популярний серед грузин, бо 12 правителів Грузії носило його ім'я[3]. Цей топонім зустрічається в праці Марко Поло XIII століття[3]. Перський же етнонім грузин, у свою чергу, виводиться з давньоіранської vrkān/waručān неясного походження. Однак існує подібний топонім у Прикаспії Ґорґан — земля вовків. Інший варіант, напряму від топоніму Гурджистан, що входив до складу Перської імперії, де «гурджі» — гірський і «стан» — держава. У часи козаччини грузин в Україні називали «гурджіями», пізніше була засвоєна московська назва Грузія. В описі подорожі ченця Ігнатія Смоляніна до Палестини 1389 року, згадується країна Гурзо, а в «Ходінні за три моря» Афанасія Нікітіна 1466-1472 років згадується Гурзинськая земля. У результаті перестановки звуків етнонім і топонім перетворились на грузин і Грузинську землю[3]. За іншою теорією, назву виводять з дав.-гр. γεωργός — землероби, що населяли родючі землі Колхиди[3]. Самоназва Сакартвело означає землю картвелів, де са і -о парні афікси, що використовуються для утворення позначення місця[3]. Картлі — одна з історичних областей Грузії. Назву пов'язують з легендарним пращуром грузин Картлосом, братом Хайка, легендарного пращура вірменського народу, що є потомком біблійного Ноя.
Грузія — євразійська країна, що межує з чотирма іншими країнами: на півдні — з Вірменією (спільний кордон — 219 км), Туреччиною (273 км), на сході — з Азербайджаном (428 км), на півночі — з Російською Федерацією (894 км). Загальна довжина державного кордону — 1814 км[1]. Грузія на заході омивається водами Чорного моря Середземноморської системи Атлантичного океану[4]. Загальна довжина морського узбережжя 310 км[1].
-
Карта Грузії від ООН (англ.) -
Порівняння розмірів території Грузії та США -
Південний Кавказ
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[1][6].
Час у Грузії: UTC+4 (+2 години різниці часу з Києвом)[7].
Територія Грузії характеризується приналежністю до рухомого альпійського поясу земної кори зумовила на невеликій площі різку зміну інтенсивних неотектонічних височин та низин. Цими рухами створено контрастний рельєф країни і зрештою її різноманітні ландшафти з безліччю типів клімату, гідрології, режиму, ґрунтового покриву, рослинності і тваринного світу.
Надра Грузії багаті на ряд корисних копалин: марганець, залізну руду, мідь, кам'яне вугілля, нафту[8].
Висока сейсмічність території (особливо на сході, землетруси до 5-7 балів).
Середні висоти — 1432 м; найнижча точка — рівень вод Чорного моря (0 м); найвища точка — гора Шхара (5201 м), друга — Казбек (5033 м). Північна частина республіки зайнята гірською системою Великого Кавказу (Кавкасіоні) з висотами до 4500-5000 м над рівнем моря. Кавказ належить до молодих складчастих систем (тобто тектонічні процеси тут не завершені). Велика частина узбережжя Грузії поволі опускається. У середньому занурення суші Колхідської низовини становить близько 13 см у сторіччя.
У вододільній частині Центрального Кавказу знаходяться відомі перевали — Хрестовий (2384 м), Мамісонський (2829 м), Рокський (2996 м). Південну Осетію (Грузія) і Північну Осетію-Аланію (Росія) зв'язує Рокський транспортний тунель Кавказької перевальної автомобільної дороги. Всього через Кавказький хребет ведуть дві автомобільні дороги — Транскавказька і Військово-грузинська. Третій шлях — узбережжя Чорного моря — після грузино-абхазької війни практично закритий. Для високогірної частини країни характерні льодовики, на заході — карстові явища, а на сході — молоді вулканічні форми.
-
Рельєф Грузії -
Макет рельєфу Грузії -
Гіпсометрична карта Грузії -
Супутниковий знімок поверхні країни -
Карта країни (англ.)
.svg)
На півдні країни — хребти Малого Кавказу (висоти до 2850 м). Між Великим і Малим Кавказом — Колхідська низовина, що має форму трикутника з основою, зверненою до Чорного моря, а на сході — Іверійська западина, де тече річка Кура (Мткварі). Колхідська низовина нахилена на захід. У приморській смузі вона ледве підноситься над рівнем моря, а на сході поступово підвищується до 150 м, поки не упирається в гранітний хребет, що сполучає Великий і Малий Кавказ і що є вододілом між басейнами Чорного і Каспійського моря.
-
Гора Шхара -
Алазанська долина -
Ландшафти Сванетії -
Чорноморське узбережжя, Батумі
,_with_skyline_of_Batumi_on_the_horizon.jpg)
На крайньому півдні Грузії розташовується Південно-грузинське (Джавахетське) вулканічне нагір'я, для якого характерні лавові плато, ланцюги вулканів і каньйоноподібні ущелини річок. Вища точка нагір'я — гора Діді-абулі, 3301 м.
У Грузії знаходиться найглибша (1370 м) на території колишнього СРСР печера-прірва Сніжна на Бзибському хребті. Сніг і лід в ній зустрічаються на глибині 200 м. Широко відома Новоафонськая печера в Абхазії, яка до грузино-абхазької війни мала популярність серед туристів. Це щонайдовша (3285 м) і найбільша за площею (49 565 м²) печера. Всього на хребтах Великого Кавказу знайдено близько 500 печер.
Берегова лінія Чорного моря (308 км), відрізняється рівними рисами. Описуючи плавну дугу, берег позбавлений значних заток і півостровів.
Грузія лежить на кордоні семігумідного Середземномор'я, аридної безстічної Арало-каспійської западини і континентальних Передньозіатських нагір'їв. Територія Грузії лежить у субтропічному кліматичному поясі, перехідного типу до помірного, з безліччю відхилень[9]. Влітку переважають тропічні повітряні маси з ясною тихою антициклонічною погодою, взимку — помірні з похмурою дощовою досить вітряною циклонічною[10]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу[10].
Вологий субтропічний клімат Колхідської низовини від берега Чорного моря до висоти 500—600 м характеризується унікальними рисами: найтеплішою зимою (3-6°С), найменшою річною амплітудою температур (17-21°С) і великою кількістю атмосферних опадів (1200—2800 мм). Морози нижче —5°С бувають тільки в окремі роки і викликаються вторгненням арктичних повітряних мас. Для даного регіону характерні сильні, нерідко тривалі східні вітри типу фенів.
-
Сонячна радіація (англ.) -
Кліматична карта Грузії (за Кеппеном)
Грузія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[11].
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 63,33 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 4,33 тис. км² зрошуваних земель[1].
-
Гідрографічна мережа Грузії
-
Річка Алазані -
Сточище Кури -
Злиття Арагві та Кури
_rivers.jpg)
Річки країни належать басейну Чорного моря Атлантичного океану — захід; на сході безстічні області басейну Каспійського моря. У Грузії налічується 25 075 річок загальною протяжністю 54,768 км. Найбільша річка східної Грузії — Мткварі, з її численними притоками (Потсхові, Діді Ляхві, Арагві, Іорі, Алазані, Паравані, Алгеті і Храмі), що впадає в Каспійське море. Найбільша річка західної Грузії — Ріоні з притоками (Цхеніцкалі, Техура і Квіріла). Також до значних річок відносять Інгурі, Кодорі, Аджарісцкалі, Корохі і Хобі.
У Грузії більше 850 озер, проте їх загальна площа не перевищує 170 км². Найбільші за площею — озера Паравані (37 км²) і Паліастомі (17,3 км²) найглибші — Ріца (116 м) і Амткелі (72 м).
-
Озеро Паравані
Усього в Грузії понад 600 льодовиків з сумарною площею 520 км². Найбільш великі льодовики розташовані в Сванетії.
У ґрунтовому плані Грузія підрозділяється 3 ґрунтові округи:
- Західний. Для цього округу характерні зони рівнинних болотяних і підзолистих (Plintusol) ґрунтів, червоноземів і жовтих (Feralsol) ґрунтів передгір'їв, гірських лісових і лугових ґрунтів.
- Східний. У цьому окрузі основними ґрунтовими типами є каштанові і чорноземні ґрунти (у степовій зоні) і гідроморфні каштанові ґрунти в напівпустелі Елдарі і південній частині узвишшя Іорі. Великі площі в степовій зоні Східної Грузії зайняті гумусно-карбонатними (Mollisol) ґрунтами (долини Самгорі, Ширакі і Крцаніси, адміністративний округ Марнеулі тощо). Солоні ґрунти (солончаки і солонці) широко поширені в долинах Тарібана-Натбеурі, Марнеулі і Гардабані, а так само в Елдарі.
- Південний. У цьому окрузі загалом представлені гірські і рівнинні чорноземи, а так само гірсько-лучні ґрунти. У західній частині округи є алювіальні карбонатні, гірські глеєві, в лісовій зоні — бурі лісові ґрунти.
У Грузії можна знайти такі унікальні екосистеми як Колхідські полідомінантні ліси з вічнозеленим підліском, субальпійське криволісся, ліси на затоплюваних територіях, альпійські луки, екосистеми печер і каньйонів, хвойні і листопадні ліси, аридні світлі ліси, степи. Колхіда є однією з рефугіумів, в якому ще збереглася багата дендрофлора третинного періоду — 88 видів дерев і чагарників.
Земельні ресурси Грузії (оцінка 2011 року):
- придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 35,5 %,
- орні землі — 5,8 %,
- багаторічні насадження — 1,8 %,
- землі, що постійно використовуються під пасовища — 27,9 %;
- землі, зайняті лісами і чагарниками — 39,4 %;
- інше — 25,1 %[1].
Зоогеографічно територія країни належить до Європейської лісової провінції Циркумбореальної підобласті Голарктичної області[10].
Грузія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:
- Конвенції про транскордонне забруднення повітря (CLRTAP),
- Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
- Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
- Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
- Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
- Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
- Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
- Конвенції з міжнародного морського права,
- Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
- Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
- Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь[12].
На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:
- землетруси;
- сходження снігових лавин;
- приморозки в гірських долинах у вегетаційний період[1].
Діяльність людини у відносно недавньому минулому викликала драматичні зміни природних екосистем Грузії. Площі, вкриті лісовою і семіаридною рослинністю значно скоротилися, відповідно, площі, зайняті другорядними луками і сільськогосподарськими угіддями, навпаки, збільшилися. Більш ніж ¾ Колхідської низовини і прилеглі підніжжя пагорбів повністю змінилися, в основному, завдяки осушенню заболочених територій.
Серед екологічних проблем варто відзначити:
- забруднення повітря, особливо в Руставі;
- забруднення вод річки Мткварі та вод Чорного моря поблизу від узбережжя;
- недостатні запаси питної води;
- забруднення ґрунтів токсичними хімікатами.
Сильно пересічений рельєф і складна конфігурація гірських хребтів забезпечують географічну і екологічну ізоляцію екосистем Грузії. Унаслідок кліматичних відмінностей між східною і західною частинами, значно варіюється і висотна поясна. У Західній Грузії є тільки п'ять висотних зон: лісова (нижче 1900 м), субальпійська (1900—2500 м), альпійська (2500-3100 м), субнівальна (3100-3600 м) і нівальна (понад 3600 м); тоді як в Східній Грузії — сім: напівпустель, сухих долин і світлого лісу (150—600 м), лісова (600—1900 м), субальпійська (1900—2500 м), альпійська (2500-3000 м), субнівальна (3000-3500 м) і нівальна (понад 3500 м).
У фізико-географічному відношенні територію Грузії можна розділити на райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом:
Територія Грузії розподіляється між 4 біогеографічними регіонами:
- Східним середземноморським,
- Північним бореальним,
- Ірано-Туранським,
- Колхідським.
- ↑ а б в г д е ж и к Georgia, Geography. Factbook.
- ↑ Котляков В. М., 2006.
- ↑ а б в г д Поспелов Е. М., 2005.
- ↑ Атлас світу, 2005.
- ↑ Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Part VI : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — N. Y. : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
- ↑ Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 10 November. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
- ↑ Грузія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — С. 3. — ISBN 966-7804-78-X.
- ↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
- ↑ а б в ФГАМ, 1964.
- ↑ Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
- ↑ Ramsar Sites Information Service : [англ.] : [арх. 8 березня 2019 року] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
- Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
- Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
- Грузія // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
- Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
- Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
- Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
- Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.
- (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.
- (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
- (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
- (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
- (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
- (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М. : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
- (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
- (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
- (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
- (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
- (рос.) Долгушин Л. Д., Осипова Г. Б. Ледники. — М. : Мысль, 1989. — 448 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00315-1.
- (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
- (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
- (рос.) Каплин П. А., Леонтьев О. К., Лукьянова С. А., Никифоров Л. Г. Берега. — М. : Мысль, 1991. — 480 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00449-2.
- (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
- (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
- (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
- (рос.) Грузия // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
- (рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
- (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
- (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
- (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.
Вікісховище : Атлас Грузії.- Карти Грузії : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
- Georgia : [англ.] : [арх. 31 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 10 November. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
- Добірка публікацій про Грузію : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
- European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Грузії.
