Курт Вайль
Курт Вайль | |
---|---|
Kurt Weill | |
Ім'я при народженні | нім. Kurt Julian Weill |
Народився | 2 березня 1900 Дессау, Німеччина |
Помер | 3 квітня 1950 (50 років) ·інфаркт міокарда |
Поховання | Mount Repose Cemeteryd[1] |
Країна | Німеччина США[2][3] |
Місце проживання | Кляйнмахнов Дессау |
Діяльність | композитор |
Alma mater | Берлінський університет мистецтв |
Вчителі | Ферруччо Бузоні і Енгельберт Гумпердінк |
Відомі учні | Nikos Skalkottasd і Rio Gebhardtd |
Знання мов | німецька[4] і англійська[4] |
Жанр | опера, симфонія і балет[d] |
Magnum opus | Тригрошова опера, Rise and Fall of the City of Mahagonnyd, The Seven Deadly Sinsd, Street Scened і Der Silberseed |
Конфесія | юдаїзм |
У шлюбі з | Lotte Lenyad і Lotte Lenyad |
Нагороди | |
IMDb | ID 0918044 |
Сайт | kwf.org |
Курт Юліан Вайль (нім. Kurt Julian Weill; 2 березня 1900, Дессау, Німеччина — 3 квітня 1950, Нью-Йорк, США) — німецький композитор, автор музики до «Тригрошової опери».
Курт Вайль народився 1900 року в родині Альберта Вайля, головного кантора синагоги у Дессау та автора літургійної музики.
У 1918–1924 роках Вайль навчався у Берліні, спочатку у Ф. Коха і Енгельберта Гумпердінка, Потім у Ферруччо Бузоні та Філіпа Ярнаха. Рання творчість Вайля перебуває під впливом його вчителів та І. Стравінського. У середині 1920-х років Вайль, прагнучи до соціальної дієвості своєї музики, свідомо спростив свою музичну мову, ввівши до неї нові популярні ідіоми, у тому числі елементи джазу.
У співдружності з драматургом Георгом Кайзером Вайль створив ряд творів: кантату «Новий Орфей» (1925), опери «Протагоніст» (1926) і «Цар фотографується» (1928).
1927 року відбулося знайомство Вайля з поетом та драматургом Бертольтом Брехтом, що поклала початок тривалому та плідному співробітництву. Першим спільним досвідом стала створена у тому ж році невелика зонг-опера «Махагони», двома роками пізніше перетворена у повноцінну оперу «Розквіт та падіння міста Махагони»[5]. За творами Брехта Вайль написав «Берлінський реквієм» (1928), балет із співом «Сім смертних гріхів». Славу драматургу та композитору принесла постановка 1928 року у Театрі на Шиффбауердамм п'єси Брехта «Тригрошова опера» з музикою Вайля; зонги з вистави одразу набули широкої популярності[6].
1933 року емігрував з нацистської Німеччини до Парижа, а 1935 року — до США. І далі там активно працював у жанрі музичного театру та мюзиклу. Дебютував у Нью-Йорку біблійною драмою «Шлях обітниці» за лібрето Ф. Верфеля (складена 1935 р., поставлена М. Рейнхардтом 1937 р.). За американський період життя Вайль написав 10 мюзиклів, багато з яких («День відпочинку Никербокера» (1938); «Вулична сцена» (1947, за п'єсою Елмера Л. Райса); «Втрачено у зірках» (1949) й інші) увійшли до числа найпопулярніших, поряд з мюзиклами Дж. Гершвіна та І. Берліна. Захоплений сіоністською ідеєю, Вайль написав 1948 року музику для театрального видовища за драмою Б. Гегта «Народження прапора», поставленого в ознаменування проголошення Держави Ізраїль за участю П. Муні, Цилі Адлер і М. Брандо.
Творчість Вайля займає особливе місце у музичній культурі XX століття. Деякі мелодії Вайля, з яких найпопулярніша «Балада про Меккі-Ножі» з «Тригрошової опери», стали джазовими стандартами. Вайль — один з небагатьох композиторів, які зуміли створити справжній міст між «серйозною» та «легкої» музикою. Він справив велике враження на академічних композиторів (К. Орфа, Б. Бріттена), на всю європейську та американську пісенну культури, а також став предтечею музичної полістилістики, розвиненої у 1970-ті — 1990-ті роки А. Шнітке. Творчість Вайля також справила велике враження на розвиток сучасного музичного театру.
Курт Вайль двічі був одружений з австрійською актрисою Лотте Ленья: перший шлюб, укладений 1926 року, завершився 1933 року розлученням, проте 1937 року пара знову уклала шлюб, який тривав до смерті композитора.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ http://www.tv.com/m/shows/american-horror-story/bullseye-3053970/trivia/
- ↑ http://www.nytimes.com/1994/01/31/arts/review-opera-kurt-weill-goes-back-to-the-hood-in-a-near-forgotten-street-scene.html
- ↑ а б CONOR.Sl
- ↑ Шумахер Э. Жизнь Брехта. — М. : Радуга, 1988. — С. 69, 73.
- ↑ Эткинд Е. Трёхгрошовая опера // Бертольт Брехт. Театр. Пьесы. Статьи. Высказывания. В пяти томах.. — М. : Искусство, 1963. — Т. 1. Архівовано з джерела 28 травня 2014. Процитовано 27 травня 2014.