Очікує на перевірку

Рахманін Сергій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рахманін Сергій Іванович
Народився17 квітня 1969(1969-04-17) (55 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
Громадянстводо  1991 — СРСР СРСР,
від 1991 — Україна Україна
Місце проживанняКиїв
Діяльністьжурналіст, публіцист, телеведучий
Галузьполітик
Alma materКНУ: факультет журналістики (випуск 1993)
ЧленствоВерховна Рада України IX скликання
Посаданародний депутат України
ПартіяГолос
НагородиЛюдина року в номінації журналіст року.
Україна Народний депутат України
9-го скликання
Голос 29 серпня 2019 —

Картка на сайті Верховної Ради України

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рахманін.

Сергі́й Іва́нович Рахма́нін (* 17 квітня 1969, Харків) — народний депутат України IX скликання, фізична особа-підприємець[1], який фактично працював першим заступником головного редактора газети «Дзеркало тижня», член Всеукраїнської комісії з журналістської етики з вересня 2001 року. Ексголова фракції партії «Голос» у Верховній Раді України. Колишній автор і ведучий програми «Гра у класику» на телеканалі ZIK, співпрацю з яким Рахманін припинив після купівлі телеканалу Тарасом Козаком.[2]

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 17 квітня 1969 року в Харкові. У 1983—1987 роках працював позаштатним кореспондентом київської газети «Молода гвардія», у 1989—1990 — її постійним позаштатним кореспондентом, у 1991—1992 роках — її кореспондентом.

У 1986 році вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка, який закінчив у 1993 році. Служив в армії.

У 1992 році був кореспондентом журналу «Ранок». З 1992 до 1998 року працював репортером, кореспондентом, спецкором, заступником редактора редакції політики, редактором редакції політики, заступником головного редактора газети «Київські відомості».

З жовтня 1998 року — редактор відділу політики газети «Дзеркало тижня».

З 12.10.2001 по 27.06.2019 був фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності — індивідуальна мистецька діяльність (Код КВЕД 90.03)[3].

У 2001 році виступив співзасновником громадської організації «Хартія-4». У 2002—2003 роках був членом журналістського страйкому.

Автор книги «Руки, качающие колыбель демократии» (2002), сценарію документального фільму «Незалежність. Український варіант» (2003).

У липні 2012 року після прийняття законопроєкту «Про засади державної мовної політики» оголосив голодування. Під час сутичок біля Українського дому в нього стався серцевий напад[4].

З червня 2014 по червень 2019 року веде на телеканалі ZIK програму «Гра у класику»[5].

04.08.2014 разом зі Святославом Вакарчуком та іншими став співзасновником Громадської організації «Люди Майбутнього»[6].

Був помічником на громадських засадах у народних депутатів України: Мусіяки Віктора Лаврентійовича[7] та Філенка Володимира Пилиповича.

Кандидат у народні депутати від партії «Голос» на парламентських виборах 2019 року, № 8 у списку.[8]

Голова депутатської фракції партії «Голос»[9]. Член Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки[10]. Член Постійної делегації у Парламентській асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина Кіра Юріївна Івашова, дві дочки: Варвара (1996) та Юстина (2005)

Нагороди

[ред. | ред. код]

Лауреат Всеукраїнського фестивалю журналістики (1997).

Переможець загальнонаціональної програми «Людина року — 99» в номінації «Журналіст року».

Переможець Всеукраїнського фестивалю журналістики (1999).

Лауреат програм «Людина року — 97», «Людина року — 2001».

Переможець конкурсу «Журналістська думка» (2001), лауреат конкурсу «Журналістська думка» (2002).

Лауреат першого загальноукраїнського конкурсу політичної сатири «Золота ратиця» (2002).

Лауреат премії ім. Олександра Кривенка «За поступ у журналістиці» (2004).

Лауреат премії Телетріумф в номінації «Дебют» (2008).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 серпня 2019. Процитовано 29 серпня 2019.
  2. ↑ Журналіст Сергій Рахманін заявив, що припиняє співпрацю з каналом ZIK [Архівовано 24 лютого 2022 у Wayback Machine.], Детектор медіа (14 червня 2019)
  3. ↑ Безкоштовний запит | МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ. usr.minjust.gov.ua. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 30 серпня 2019.
  4. ↑ Під Українським домом у голодуючого журналіста стався серцевий напад [Архівовано 7 липня 2012 у Wayback Machine.], УНІАН (4 липня 2012)
  5. ↑ Гра У Класику" на ZIKy — політичний ребус від Сергія Рахманіна. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 20 січня 2015.
  6. ↑ Відкритий реєстр юридичних осіб, без капчі та реєстрації. Відкритий реєстр юридичних осіб (англ.). Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 30 серпня 2019.
  7. ↑ Посіпаки: Мусіяка Віктор Лаврентійович, помічники народного депутата України. posipaky.info. Архів оригіналу за 30 серпня 2019. Процитовано 30 серпня 2019.
  8. ↑ Журналіст Сергій Рахманін приєднався до партії Вакарчука [Архівовано 8 червня 2019 у Wayback Machine.] Громадське телебачення (8 червня 2019)
  9. ↑ Разумков назвав прізвища голів фракцій [Архівовано 31 серпня 2019 у Wayback Machine.] Depo.ua (29 серпня 2019)
  10. ↑ Парламент затвердив список своїх комітетів і їх склад. ХТО В ЯКОМУ [Архівовано 30 серпня 2019 у Wayback Machine.] Новинарня (29.08.2019)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Рахманін Сергій Іванович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рахманін_Сергій_Іванович&oldid=43370991