Театральне мистецтво: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
м Посилання: категоризація, шаблон
(Не показано 44 проміжні версії 8 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Move|Виконавське мистецтво}}
{{wikify|дата=червень 2015}}
{{Недостатньо джерел|date=May 2018}}


[[File:Labudovo jezero, Balet SNP-a, Jelena Lečić, Andrej Kolčeriju, foto M. Polzović.jpg|thumb]]
[[Файл:Isadora Duncan (grayscale).jpg|міні|[[Дункан Ісадора]]]]
'''Театра́льне мисте́цтво''' ({{lang-en|Performing arts}}) — вид [[мистецтво|мистецтва]], особливістю якого є художнє відображення [[життя]] за допомогою сценічної дії [[актор]]ів перед глядачами.
'''Театра́льне мисте́цтво''' або '''Виконавське мистецтво''' ({{lang-en|Performing arts}})&nbsp;— вид [[мистецтво|мистецтва]], особливістю якого є художнє відображення [[життя]] за допомогою сценічної дії [[актор]]ів перед глядачами<ref>{{Cite web|title=the-performing-arts noun – Definition, pictures, pronunciation and usage notes {{!}} Oxford Advanced Learner's Dictionary at OxfordLearnersDictionaries.com|url=https://www.oxfordlearnersdictionaries.com/us/definition/english/the-performing-arts?q=performing+arts|access-date=2021-01-19|website=www.oxfordlearnersdictionaries.com|archive-date=30 липня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220730070105/https://www.oxfordlearnersdictionaries.com/us/definition/english/the-performing-arts?q=performing+arts|url-status=live|language=en}}</ref>. Відрізняється від [[Образотворче мистецтво|образотворчого мистецтва]], яке передбачає використання фарби, полотна або різних матеріалів для створення фізичних або статичних [[Твір мистецтва|об'єктів мистецтва]]. Виконавське мистецтво включає низку дисциплін, які виконуються перед живою аудиторією, включаючи театр, музику та танець.

[[Театр]], музика, танець, {{нп|Маніпулювання предметами|маніпулювання предметами|en|Object manipulation}} та інші види виступів присутні в усіх людських культурах. [[Історія музики]] й {{нп|Історія танцю|танців|en|History of dance}} сягає [[Преісторія|доісторичних часів]], тоді як {{нп|Список циркової майстерності|циркове мистецтво|en|List of circus skills}} відомо принаймні з часів [[Стародавній Єгипет|Стародавнього Єгипту]]. Багато видів виконавського мистецтва виконуються професійно. Вистави можуть відбуватися у спеціально побудованих будівлях, таких як театри та оперні театри, на відкритих сценах під час фестивалів, на сценах у наметах, таких як цирки, або просто неба.

Живі виступи перед публікою є формою розваги. Розвиток [[Звукові технології|аудіо-]] та [[відео]]запису зробив можливим приватний перегляд виконавського мистецтва. Виконавське мистецтво часто спрямоване на вираження емоцій і почуттів<ref name=":0">{{cite journal|last=Oliver|first=Sophie Anne|title= Trauma, Bodies, and Performance Art: Towards an Embodied Ethics of Seeing |journal= Continuum|date=February 2010|volume=24|pages=119–129|doi=10.1080/10304310903362775|s2cid=145689520 |language=en}}</ref>.

== Виконавці ==
[[File:Dancing girls in concert.jpg|thumb|right|Дві танцівниці в [[Софія|Софії]], [[Болгарія]]]]
Артисти, які беруть участь у виконавському мистецтві перед публікою, називаються виконавцями. Прикладами є [[актор]]и, [[комік]]и, [[Танець|танцюристи]], [[Ілюзіонізм (шоу)|ілюзіоністи]], [[Цирк#Циркові_артисти|артисти цирку]], [[музикант]]и, і [[спів]]аки. Виконавське мистецтво також залучає працівників із суміжних галузей, таких як [[Автор пісні|автори пісень]], хореографи та [[Сценічне устаткування|сценічні працівники]]. Виконавці часто адаптують свій {{нп|Фізичний вигляд людини|зовнішній вигляд|en|Human physical appearance}}, наприклад, за допомогою [[костюм]]ів і [[Грим|сценічного гриму]], {{нп|Освітлення сцени|сценічного освітлення|en|Stage lighting}} та звуку.

[[File:Mckenna Theater Stage; SUNY @ New Paltz.jpg|220x124px|thumb|right|alt=Зображення театру, місця для демонстрації вистав глядачам.|Театральна сцена МакКенна]]

== Типи ==
Виконавське мистецтво може включати танець, музику, оперу, театр і музичний театр, [[Ілюзіонізм (шоу)|магію]], [[Ілюзія|ілюзію]], [[Мім|пантоміму]], [[Художнє читання|розмовне мистецтво]], [[Театр ляльок|ляльковий театр]], {{нп|Список циркової майстерності|циркове мистецтво|en|List of circus skills}}, [[Стендап-комедія|стендап-комедію]], [[Театр імпровізації|імпровізацію]], [[Реслінг|професійний реслінг]] та [[перформанс]].

Існує також спеціалізований вид образотворчого мистецтва, у якому художники ''виконують'' свої роботи наживо перед аудиторією. Такий вид мистецтва називається [[перформанс]]. Більшість перформансів також включає певну форму {{нп|Пластичне мистецтво|пластичного мистецтва|en|Plastic art}}, наприклад, створення [[Театральний реквізит|театрального реквізиту]]. В епоху [[Танець модерн|сучасного танцю]] танець часто називали {{нп|Пластичне мистецтво|пластичним мистецтвом|en|Plastic art}}<ref name="dance">{{cite journal|last1=Mackrell|first1=Judith R.|title=dance|journal=Encyclopædia Britannica, Inc.|date=19 травня 2017|url=https://www.britannica.com/art/dance/Types-of-dance|access-date=14 липня 2017|archive-date=7 жовтня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20191007132340/https://www.britannica.com/art/dance/Types-of-dance|url-status=live|language=en}}</ref>.

=== Театр ===
{{main|Театр}}
[[Файл:Isadora Duncan (grayscale).jpg|міні|[[Айседора Дункан]]]]
Театр&nbsp;— це галузь виконавського мистецтва, яка займається розігруванням історій перед публікою, використовуючи поєднання мови, жестів, музики, танцю, звуку та видовища. Будь-який з цих елементів або їх комбінація вважаються виконавським мистецтвом. На додаток до стандартного стилю розповідного діалогу в п'єсах, театр приймає такі форми, як п'єси, мюзикли, опера, балет, [[ілюзія]], [[Мім|мім]], {{нп|Індійський класичний танець|класичний індійський танець|en|Classical Indian dance}}, [[кабукі]], [[Ряджені|п'єси ряджених]], [[театр імпровізації]], комедія, [[пантоміма]] та нетрадиційні або сучасні форми, такі як {{нп|Театр постмодерну|театр постмодерну|en|Postmodern theatre}}, {{нп|Постдраматичний театр|постдраматичний театр|en|Postdramatic theatre}} або перформанс.


Театр&nbsp;— вид мистецтва, художньо освоює світ через драматичну дію, що здійснюється творчим колективом.
Театр&nbsp;— вид мистецтва, художньо освоює світ через драматичну дію, що здійснюється творчим колективом.


Основа театру&nbsp;— драматургія. Синтетичність театрального мистецтва визначає його колективний характер: у виставі об'єднуються творчі зусилля драматурга, режисера, художника, композитора, хореографа, актора.
Основа театру&nbsp;— драматургія. Синтетичність театрального мистецтва визначає його колективний характер: у виставі об'єднуються творчі зусилля драматурга, режисера, художника, композитора, хореографа, актора.
<!--

Театральні постановки поділяються за жанрами:
Театральні постановки поділяються за жанрами:
* [[Драма]];
* [[Драма]];
* [[Трагедія]];
* [[Трагедія]];
* [[Комедія]];ju
* [[Комедія]];
* [[Мюзикл]] і&nbsp;т.&nbsp;д.
* [[Мюзикл]] і&nbsp;т.&nbsp;д.
-->


Театральне мистецтво сягає своїм корінням в глибоку старовину. Його найважливіші елементи існували вже в первісних обрядах, в тотемічних танцях, в копіюванні повадок тварин і&nbsp;т.&nbsp;д.
Театральне мистецтво сягає своїм корінням в глибоку старовину. Його найважливіші елементи існували вже в первісних обрядах, в тотемічних танцях, в копіюванні повадок тварин і&nbsp;т.&nbsp;д.


Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.
Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури, живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.

Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості в театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб, але іноді у виставі бере участь один актор&nbsp;— це [[моновистава]]. Тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у витвір мистецтва. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.
Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості в театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб, але іноді у виставі бере участь один актор&nbsp;— це [[моновистава]]. Тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у витвір мистецтва. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.


Зв'язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засобами акторської майстерності: системою зображувально-виражальних прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені.
Зв'язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засобами акторської майстерності: системою зображувально-виражальних прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені<ref name=":0"/>.


Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва (виняток&nbsp;— хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчості, спостерігати створення художнього образу власними очима. Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії&nbsp;— співпереживання у глядача, приводить його до катарсису&nbsp;— духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.
Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва (виняток&nbsp;— хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчості, спостерігати створення художнього образу власними очима. Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії&nbsp;— співпереживання у глядача, приводить його до катарсису&nbsp;— духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.

=== Танець ===
{{main|Танець}}
[[File:Chopiniana Baku.jpg|thumb|Сцена з балету {{lang|fr|{{нп|Les Sylphides|Les Sylphides|en|Les Sylphides}}}}]]
У контексті виконавського мистецтва танець зазвичай стосується людських [[Рух (механіка)|рухів]], як правило, ритмічних, і музики, які використовуються як форма розваги глядачів під час вистави. Визначення того, що є танцем, залежать від [[Суспільство|соціальних]], [[Культура|культурних]], [[Естетика|естетичних]], [[Мистецтво|мистецьких]] і моральних обмежень і варіюються від функціональних рухів (таких як [[народний танець]]) до систематизованих, віртуозних технік, таких як [[балет]]<ref name="mackrell">{{cite web|last1=Mackrell|first1=Judith|title=Dance|url=https://www.britannica.com/EBchecked/topic/150714/dance|website=Encyclopædia Britannica|access-date=11 березня 2015|archive-date=24 березня 2015|archive-url=https://web.archive.org/web/20150324131003/http://www.britannica.com/EBchecked/topic/150714/dance|url-status=live |language=en}}</ref>.

В 19-20 століттях виникла ще одна сучасна форма танцю&nbsp;— [[вільний танець]]. Ця форма танцю була побудована, щоб створити гармонійну особистість, яка включала такі риси, як фізична та духовна свобода. [[Айседора Дункан]] була першою танцівницею, яка розмірковувала про «жінку майбутнього» та розробила новий напрямок хореографії, використовуючи ідею [[Фрідріх Ніцше|Ніцше]] про те, що «найбільший потенціал особистості розкривається тоді, коли вона звільняється від зовнішніх обмежень»<ref>{{cite journal |last1=Nana |first1=Loria |title=Philosophical Context of Contemporary Choreographic Space |journal=GESJ: Musicology and Cultural Science |date=30 червня 2015 |volume=11 |issue=1 |pages=64–67 |url=http://gesj.internet-academy.org.ge/download.php?id=2599.pdf |access-date=3 січня 2023 |archive-date=3 січня 2023 |archive-url=https://web.archive.org/web/20230103132354/http://gesj.internet-academy.org.ge/download.php?id=2599.pdf |url-status=live |language=en}}</ref>.

Танець є потужним імпульсом, але мистецтво танцю — це той імпульс, який майстерні виконавці роблять надзвичайно виразним і який може викликати захоплення у глядачів, які самі не бажають танцювати. Ці дві концепції танцювального мистецтва&nbsp;— танець як потужний імпульс і танець як майстерно хореографоване мистецтво, яке практикується переважно кількома професіоналами&nbsp;— є двома найважливішими поєднуючими ідеями, які проходять через будь-який розгляд тематики танцю. У танці зв'язок між двома поняттями сильніший, ніж у деяких інших мистецтвах, і ці поняття не можуть існувати одне без одного<ref name="mackrell" />.

[[Хореографія]]&nbsp;— це мистецтво постановки танців, а людина, яка займається цим мистецтвом, називається хореографом.

=== Музика ===
{{main|Музика}}
Музика є видом мистецтва, який поєднує [[Висота звуку|висоту]], ритм і [[Динаміка (музика)|динаміку]] для створення звуку. Її можна виконувати з використанням різноманітних інструментів і стилів; вона поділяється на такі жанри, як [[національна музика]], [[джаз]], [[Хіп-хоп (музика)|хіп-хоп]], поп, рок тощо. Як форма мистецтва музика може виконуватись у живому або записаному форматі, а також може бути [[Репетиція|спланованою]] або [[Імпровізація (музика)|імпровізованою]].

Оскільки музика&nbsp;— це [[Протей (міфологія)|багатогранне]] мистецтво, вона легко поєднується зі словами пісень, так само, як фізичні рухи поєднуються з танцем. Більш того, музика має здатність формувати людську поведінку, оскільки вона впливає на наші емоції<ref>{{cite journal |last1=Epperson |first1=Gordan |title=music |journal=Encyclopædia Britannica, Inc. |date=11 квітня 2016 |url=https://www.britannica.com/art/music |access-date=14 липня 2017 |archive-date=28 жовтня 2019 |archive-url=https://web.archive.org/web/20191028225258/https://www.britannica.com/art/music |url-status=live |language=en }}</ref>.

== Історія ==
[[File:Sophocles pushkin.jpg|right|thumb|upright|[[Софокл]]]]

=== Західне виконавське мистецтво ===
{{main|Європейське мистецтво}}{{See also|{{нп|Антитеатральність|Антитеатральність|en|Antitheatricality}}}}
Починаючи з VI століття до нашої ери, у [[Греція|Греції]] розпочався [[Античність|класичний період]] виконавського мистецтва, започаткований такими трагічними поетами, як [[Софокл]]. Ці поети писали п'єси, які в деяких випадках використовували танець (див. [[Евріпід]]). З [[Елліністичний період|епохи еллінізму]] починається широке поширення комедії.

Однак до 6 століття нашої ери західне виконавське мистецтво в основному закінчилося, оскільки почалися [[Темні століття середньовіччя|Темні століття]]. Між 9-м і 14-м століттями виконавське мистецтво на Заході обмежувалося [[Релігія|релігійними]] історичними постановками та [[мораліте]], організованими [[Католицька церква|Церквою]] під час святкування свят та інших важливих подій.

==== Відродження ====
{{main|Відродження}}

У 15 столітті виконавське мистецтво, як і мистецтво загалом, відновилося з початком Відродження в Італії та поширилося завдяки європейським п'єсам, деякі з яких включали виконання танців; перше використання терміну «ballo» приписують [[Доменіко да П'яченца]] (в «De Arte Saltandi et Choreas Ducendi»), який використовував його замість терміну «danza» (танець) для своїх «baletti» або «balli». Термін згодом перетворився на ''[[Балет]]''. Вважається, що першим балетом ''як таким'' був {{нп|Комічний балет королеви|комічний балет королеви|en|Ballet Comique de la Reine}} {{нп|Бальтазар де Божойе|Бальтазара де Божойе|en|Balthasar de Beaujoyeulx}} (1581).

[[File:Jan Miel – Actors from the Commedia dell’Arte on a Wagon in a Town Square.jpg|right|thumb|upright=1.1|Трупа ''[[комедія дель арте]] на возі'', художник {{нп|Ян Міель|Ян Міель|en|Jan Miel}}, 1640 рік]]

До середини 16 століття [[комедія дель арте]] стала популярною в Європі, започаткувавши використання методу [[імпровізація|імпровізації]]. У цей період також з'явилася ''Єлизаветинська маска'', форма розваги, яка включає музику, танці та вишукані костюми, а також професійні театральні компанії в Англії. П'єси [[Вільям Шекспір|Вільяма Шекспіра]] наприкінці 16 століття розвинулися з цього нового класу професійного виконання.

У 1597 році було виконано першу оперу «<nowiki/>{{нп|Дафна (опера)|Дафна|en|Dafne}}», і протягом XVII століття опера швидко стала улюбленою розвагою для [[Аристократія|аристократії]] в більшій частині Європи, а згодом і для значної частини населення всієї Європи.

==== Сучасна епоха ====

Створення [[просценіум]]у в Італії в 17 столітті започаткувало традиційну форму театральної сцени, яка зберігається донині. Тим часом в Англії [[пуритани]] заборонили акторство, що призвело до припинення виконавського мистецтва, яке тривало до 1660 року. Після цього періоду жінки почали брати участь як у французьких, так і в англійських виставах. Французи запровадили офіційне навчання танцям наприкінці 17 століття.

Також у цей час в [[Тринадцять колоній|американських колоніях]] були поставлені перші п'єси.

У 18 столітті поява популярної [[Опера буфа|опери буфа]] принесла оперу в маси як доступну форму вистави. «[[Весілля Фігаро]]» і «[[Дон Жуан (опера)|Дон Жуан]]» [[Вольфганг Амадей Моцарт|Моцарта]] є визначними пам'ятками опери кінця XVIII століття.

На рубежі XIX століття [[Людвіг ван Бетховен|Бетховен]] і [[Романтизм|романтичний]] рух започаткували нову еру, яка привела спочатку до вистав жанру [[Велика опера|великої опери]], а потім до музичних драм [[Джузеппе Верді]] та «{{нп|Гесамткунстверк|гесамткунстверка|en|Gesamtkunstwerk}}» (повного витвору мистецтва) опер [[Ріхард Вагнер|Ріхарда Вагнера]], що веде безпосередньо до музики 20 століття.

[[File:Vaslav Nijinsky, 1912.jpg|thumb|left|upright|[[Ніжинський Вацлав Хомич|Вацлав Ніжинський]] виконує танець в ролі Фавна в ''{{нп|Полудень фавна (Ніжинський)|L'après-midi d'un faune|en|Afternoon of a Faun (Nijinsky)}}'' (1912)]]
19 століття було періодом зростання виконавського мистецтва для всіх соціальних класів, технічного прогресу, такого як впровадження [[Світильний газ|газового освітлення]] в театрах, [[бурлеск]]у, танців менестреля та вар'єте. Жінки досягли великих успіхів у балеті, мистецтві, в якому раніше домінували чоловіки.

[[Танець модерн]] виник наприкінці 19 і на початку 20 століття у відповідь на обмеження традиційного балету.
Поява «{{нп|Російські балети|Російських балетів|en|Ballets Russes}} [[Дягілєв Сергій Павлович|Дягілєва]]» (1909–1929) здійснила революцію в балеті та сценічному мистецтві загалом у всьому західному світі, головним чином завдяки наголосу Дягілєва на співпраці, яка об'єднала хореографів, танцюристів, сценографів/художників, композиторів і музикантів разом, щоб відродити та зробити революцію в балеті.

[[Система Станіславського|«Система»]] [[Станіславський Костянтин Сергійович|Костянтина Станіславського]] здійснила революцію в акторській майстерності на початку 20-го століття і продовжує справляти великий вплив на акторів сцени та кіно донині. У цей період на сцені були представлені як [[імпресіонізм]], так і сучасний реалізм.

З винаходом кінокамери наприкінці 19 століття [[Томас Алва Едісон|Томасом Едісоном]] і розвитком [[Кінематограф США|кіноіндустрії в Голлівуді]] на початку 20 століття [[фільм]] став домінуючим засобом вистави протягом 20 і 21 століть.

[[Ритм-енд-блюз]], культурний феномен чорної Америки, став популярним на початку 20-го століття, вплинувши на низку пізніших популярних музичних стилів у всьому світі.

[[File:Street Theatre Show, La Chaux-de-Fonds.jpg|right|thumb|upright=1.15|Вистава сучасного вуличного театру в Ла-Шо-де-Фон]]У 1930-х роках {{нп|Жан Розенталь|Жан Розенталь|en|Jean Rosenthal}} представив прототип того, що згодом стане сучасним {{нп|Освітлення сцени|сценічним освітленням|en|Stage lighting}}, змінивши природу сцени, в той час, як [[Бродвейський театр|бродвейський мюзикл]] став видатним явищем у Сполучених Штатах.

==== Повоєнний період ====
Виконавське мистецтво після Другої світової війни було підкреслено відродженням як балету, так і опери в західному світі.

[[Постмодернізм]] домінував у виконавському мистецтві протягом 1970-х і 1980-х років<ref>{{Cite book |last=Auslander |first=Philip |url=https://bpb-us-w2.wpmucdn.com/sites.gatech.edu/dist/6/11/files/2017/12/Auslander-Postmodernism-and-Performance.pdf |title=The Cambridge Companion to Postmodernism |publisher=Cambridge University Press |date=28 травня 2006 |pages=98 |language=en}}</ref>.

=== Виконавське мистецтво Африки ===
{{expand section|date=Лютий 2021}}
Корінні африканські виконавські традиції ґрунтуються на [[ритуал]]ах, оповіданнях, {{нп|Африканський танець|рухах|en|African dance}} і {{нп|Музика Африки|музиці|en|Music of Africa}}<ref>{{Cite web |title=African Traditional Theater or Unknown Performances |url=http://quasianonima.it/2019/09/16/african-traditional-theater-or-unknown-performances/ |access-date=2023-01-25 |website=quasianonima.it |language=it-IT |archive-date=25 січня 2023 |archive-url=https://web.archive.org/web/20230125220704/http://quasianonima.it/2019/09/16/african-traditional-theater-or-unknown-performances/ |url-status=live }}</ref>. Виступи були общинними: оповідачі та аудиторія взаємодіяли та брали участь у {{нп|Виклик та відповідь|викликах і відповідях|en|Call and response}}, коли вокаліст співає фразу, яку потім повторюють або відповідають новою фразою інші виконавці та/або аудиторія. Ця давня традиція укорінена в багатьох африканських культурах<ref>{{Cite web |last=Katie |title=The Call And Response In African Culture |url=https://brightstarmusical.com/the-call-and-response-in-african-culture/ |access-date=2023-01-25 |website=brightstarmusical.com |language=en-US |archive-date=25 січня 2023 |archive-url=https://web.archive.org/web/20230125220703/https://brightstarmusical.com/the-call-and-response-in-african-culture/ |url-status=live }}</ref>.

==== Північна Африка ====
Найперша зареєстрована театральна подія, церемоніальні вистави [[Стародавній Єгипет|Стародавнього Єгипту]], датується 2000 роком до нашої ери. Історія бога [[Осіріс]]а щорічно демонструвалася на фестивалях по всьому Єгипту, знаменуючи відомий початок довгих відносин між театром і релігією. {{нп|Драматичний папірус Рамзессеума|Драматичний папірус Рамзессеума|en|Dramatic Ramesseum Papyrus}}, найстаріший із збережених ілюстрованих папірусів, деталізує виставу під час фестивалю [[Хеб-Сед]] і був використаний як доказ народження театральної традиції, яку західні вчені часто приписують Стародавній Греції<ref>{{Cite journal |last=Mahmoud Khelefy |first=Shimaa |date=2022-06-16 |title=The Ramesseum Dramatic Papyri as Evidence of Drama in Ancient Egypt |url=https://mjthr.journals.ekb.eg/article_243269.html |journal=Minia Journal of Tourism and Hospitality Research MJTHR |volume=14 |issue=1 |language=en |pages=59–74 |doi=10.21608/mjthr.2022.140016.1039 |s2cid=249915001 |issn=2735-4741 |access-date=25 січня 2023 |archive-date=25 січня 2023 |archive-url=https://web.archive.org/web/20230125222022/https://mjthr.journals.ekb.eg/article_243269.html |url-status=live |doi-access=free }}</ref>.

==== Західна Африка ====
[[Гріот]]&nbsp;— західноафриканський усний історик, який використовує оповідання, поезію та музику, щоб висловити генеалогію та історичні оповіді племен, які представляє, часто граючи на таких інструментах, як [[Кора (музичний інструмент)|кора]]<ref>{{Cite web |title=Griot {{!}} African troubadour-historian {{!}} Britannica |url=https://www.britannica.com/art/griot |access-date=2023-01-25 |website=www.britannica.com |language=en |archive-date=7 березня 2023 |archive-url=https://web.archive.org/web/20230307053233/https://www.britannica.com/art/griot |url-status=live }}</ref>. Ця стародавня професія підтримується як частина керівництва громади.

=== Східне виконавське мистецтво ===

==== Західна Азія ====
Найпопулярнішими формами театру в [[Золота доба ісламу|середньовічному ісламському світі]] були {{нп|Театральна лялька|ляльковий|en|Puppet}} театр (який включав ручні ляльки, [[театр тіней]] та постановки [[Маріонетка|маріонеток]]) і живі вистави, натхненні трагічною смертю Хусейна, відомі як «тазія», де актори відтворюють епізоди з [[Історія ісламу|історії ісламу]]. Зокрема, [[Шиїзм|шиїтські ісламські]] п'єси були зосереджені на перетворенні на ''[[шахід]]ів'' (мучеництві) синів [[Алі ібн Абу Таліб|Алі]]&nbsp;— [[Хасан ібн Алі|Хасана ібн Алі]] та [[Хусейн ібн Алі|Хусейна ібн Алі]]. Зазвичай вони описують [[Кербельська битва (680)|Кербельську битву]] та події, що їй передували та слідували. {{нп|Льюїс Пеллі|Льюїс Пеллі|en|Lewis Pelly}} починає передмову до своєї книги про тазію такими словами: «Якщо успіх драми слід вимірювати впливом, який вона справляє на людей, для яких вона написана, або на аудиторію, перед якою вона представлена, жодна вистава ніколи не перевершувала трагедію, відому в мусульманському світі як трагедія [[Хасан ібн Алі|Хасана]] і [[Хусейн ібн Алі|Хусейна]]<nowiki/>»<ref name="Pelly">{{cite book|last1=Pelly|first1=Lewis|title=The Miracle Play of Hasan and Husain|url=https://archive.org/details/in.ernet.dli.2015.175218|date=1879|publisher=W. H. Allen and Co.|isbn=978-1-0152-8641-2|page=III|language=en}}</ref>. Роками пізніше Пітер Челковскі, професор іраністики та ісламознавства [[Нью-Йоркський університет|Нью-Йоркського університету]], вибирає ті самі слова для початку своєї книги «Тазія, ритуал і драма в Ірані»<ref name="Chelkowski">{{cite book|last1=Chelkowski|first1=Peter J.|title=Ta'ziyeh: Ritual and Drama in Iran|url=https://archive.org/details/tazyehritualdram0000unse|date=1979|publisher=New York University|isbn=0-8147-1375-0|page=XV|language=en}}</ref>.
Живі світські вистави були відомі як «ахраджа», про що є свідчення в середньовічній літературі ''{{нп|Адаб (іслам)|етикету ісламу|en|Adab (behavior)}}'', хоча вони були менш поширені, ніж ляльковий театр і театр тазії<ref>{{citation|last=Moreh |first=Shmuel |contribution=Live Theater in Medieval Islam |title=Studies in Islamic History and Civilization |editor=David Ayalon |publisher=[[Brill Publishers]] |year=1986 |isbn=978-965-264-014-7 |pages=565–601 | language=en}}</ref>.

[[File:Valiollah Torabi.jpg|thumb|Валіолла Торабі, іранський naqqāl (оповідач) Шах-наме.]]

==== Іран ====
{{Main|{{нп|Перський театр|Перський театр|en|Persian theatre}}}}
В [[Іран]]і існують інші форми театральних подій, такі як «Naghali» або «Naqqāli» (розповідь історій), «{{нп|Тазія|Тазія|en|Ta'zieh}}», «Ru-Howzi», «Siah-Bazi», «Parde-Khani» та ''{{нп|Мареке Гірі|Mareke giri|en|Mareke giri}}''. До двадцятого століття оповідання історій було найвідомішою формою розваги, хоча деякі форми все ще збереглися до наших днів. Одну форм, «Naghali», традиційно виконували в кав'ярнях, де оповідачі, або «Naghals (Naqqāls)», декламували лише частини історії за раз, таким чином зберігаючи постійних клієнтів. Ці оповідання базувалися на подіях історичного чи релігійного значення та багатьох віршах із [[Шах-наме]]. Ці історії часто змінювали, щоб відповідати атмосфері чи настрою аудиторії<ref>{{cite journal |last1=Talebi |first1=Niloufar |title='Memory of a Phoenix Feather': Iranian Storytelling Traditions and Contemporary Theater |journal=World Literature Today |date=2009 |volume=83 |issue=4 |pages=49–53 <!--|id={{Gale|A203229174}} {{Project MUSE|843278}} {{ProQuest|209398361}}--> |doi=10.1353/wlt.2009.0306 |s2cid=160657511 |language=en}}</ref>.

==== Індія ====
{{main|{{нп|Театр Індії|Театр Індії|en|Theatre in India}}|Санскритська драма}}
[[File:Bharatanatyam is a major form of Indian classical dance that originated in the state of Tamil Nadu.jpg|thumb|left|[[Бхаратанатьям]], індійський класичний танець, який виник у [[Тамілнад]]і]]
[[File:Gotikua dance.jpg|thumb|left|Народний танець Ґотікуа є одним із добре відомих виступів, які виконуються групами хлопчиків, одягнених в індійське жіноче вбрання [[Сарі (одяг)|сарі]]]]

Народний театр і драма ведуть свій початок від релігійних ритуалів [[Ведична цивілізація|ведичних народів]] [[2-ге тисячоліття до н. е.|2-го тис. до н.е.]] Цей народний театр неясного минулого був поєднаний з танцями, їжею, ритуалами та зображеннями подій із повсякденного життя. Останній елемент дав початок класичному театру пізніших часів. Багато істориків, зокрема Д. Д. Косамбі, Дебіпрасад Чаттопадх'яя, Адья Рангачарайя та ін., посилалися на поширеність ритуалу серед [[Індоарійські народи|індоарійських]] племен, в якому одні члени племені виконували роль диких тварин, інші&nbsp;— мисливців. У виставі ті, хто виконував роль мисливців, переслідували тих, хто виконував роль ссавців, наприклад, козлів, буйволів, північних оленів, мавп тощо{{citation needed|date=Січень 2023}}.

{{нп|Бхарата (мудрець)|Бхарата Муні|en|Bharata (sage)}} (5–2 ст. до н. е.), стародавній індійський письменник, найбільш відомий тим, що написав «[[Натья-шастра]]», теоретичний трактат про індійське сценічне мистецтво, включаючи театр, танець, акторську гру та музику, який порівнюють із «[[Поетика (Арістотель)|Поетикою]]» [[Арістотель|Арістотеля]]. Бхарата часто називають батьком індійського театрального мистецтва. Його «Натья-шастра» видається першою спробою систематичного розвитку техніки, вірніше, мистецтва драми. «Натья-шастра» розповідає нам не лише про те, що має бути зображено в драмі, але й про те, як це має бути зроблено. Драма, як каже Бхарата Муні, — це наслідування людей та їхніх вчинків («лока-врітті»). Оскільки на сцені потрібно поважати людей та їхні вчинки, драма на санскриті також відома під терміном «роопака», що означає зображення{{citation needed|date=Січень 2023}}.

«[[Рамаяна|Рамаяну]]» і «[[Магабгарата|Магабгарату]]» можна вважати першими загальновизнаними п'єсами, що виникли в Індії. Ці епоси надихали найдавніших індійських драматургів і продовжують надихати навіть драматургів сучасності. Індійські драматурги, такі як [[Бхаса]] у 2 столітті до нашої ери, писали п’єси, на які мали істотний вплив «[[Рамаяна]]» та «[[Магабгарата]]»{{citation needed|date=Січень 2023}}.

[[Калідаса]] (1 століття до нашої ери) вважається найбільш видатним драматургом Стародавньої [[Індія|Індії]]. Три відомі романтичні п’єси, написані Калідаса&nbsp;— «[[Малавікагнімітрам]]» («Малавіка й Агнімітра»), «{{нп|Вікраморвашіям|Вікраморвашіям|en|Vikramōrvaśīyam}}» («Про Вікрама й Урваші»), і «[[Абхіджняна-Шакунтала]]» («Визнання Шакунтала»). Остання була натхненна історією з «Магабгарати» і є найвідомішою. Вона була першою, перекладеною англійською та німецькою мовами. У порівнянні з Бхасою, який зробив багато запозичень з епосу, Калідаса можна вважати оригінальним драматургом{{citation needed|date=Січень 2023}}.

Наступним визначним індійським драматургом був [[Бхавабхуті]] (бл. VII ст.). Йому приписують наступні три п'єси: «Малаті-Мадхава», «{{нп|Махавірачаріта|Махавірачаріта|en|Mahaviracharita}}» та «Уттар Рамачаріта». Останні два твори охоплюють весь епос «Рамаяна». Вважається, що могутній індійський імператор [[Харша]] (606–648 р.р.) написав три п'єси: комедію «{{нп|Ратнавалі|Ратнавалі|en|Ratnavali}}», «{{нп|Приядаршіка|Приядаршіка|en|Priyadarsika}}» та [[Буддизм|буддійську]] драму «{{нп|Нагананда|Нагананда|en|Nagananda}}». У наступну епоху [[Середньовіччя]] з'явилося багато інших драматургів{{citation needed|date=Січень 2023}}.

У південній частині Індії було багато форм виконавського мистецтва; Керала є прикладом такого штату з різними формами мистецтва, такими як [[Кутіяттам]], Нанг'яркуту, [[Катхакалі]], [[Чакіяр Котху]], {{нп|Тхіраяттам|Тхіраяттам|en|Thirayattam}}, та багатьма видатними митцями, такими як {{нп|Раманчакяр|Пейнкулам Раман Чак'яр|en|Ramanchakyar}} та інші{{citation needed|date=Січень 2023}}.

==== Китай ====
{{main|Театр Китаю}}
[[File:Hand shadow drama 3.jpg|thumb|upright|Драма тіні рук, Китай]]

Існують згадки про театральні розваги в Китаї ще в 1500 році до нашої ери за часів [[Династія Шан|династії Шан]]; вони часто включали музику, клоунаду та акробатичні виступи<ref name="McConachie Sorgenfrei Underiner Nellhaus 2016 p. 153">{{cite book | last1=McConachie | first1=B. | last2=Sorgenfrei | first2=C.F. | last3=Underiner | first3=T. | last4=Nellhaus | first4=T. | title=Theatre Histories: An Introduction | publisher=Taylor & Francis | year=2016 | isbn=978-1-135-04113-7 | url=https://books.google.com/books?id=ZMmjCwAAQBAJ&pg=PA153 | access-date=29 Jun 2023 | page=153 | archive-date=29 June 2023 | archive-url=https://web.archive.org/web/20230629202618/https://books.google.co.uk/books?id=ZMmjCwAAQBAJ&pg=PA153 | url-status=live | language=en }}</ref>.

Династію Тан іноді називають «епохою 1000 розваг». У цю епоху [[Сюань-цзун (династія Тан, 712—756)|імператор Сюань-цзун]] створив школу акторської майстерності, відому як «Діти {{нп|Грушевий сад (академія мистецтв)|грушевого саду|en|Pear Garden}}» для створення переважно музичної драми<ref name="McConachie Sorgenfrei Underiner Nellhaus 2016 p. 153"/>.

Під час династії Хань [[театр тіней]] вперше був визнаний як форма театру в Китаї. Існувало дві різні форми театру тіней: південна кантонська та північна пекінська. Ці два стилі відрізнялися способом виготовлення ляльок і розташуванням паличок на них, а не типом гри, що виконувалася з ляльками. Обидва стилі, як правило, показували п'єси, що зображували грандіозні пригоди та фантазії, рідше ця високостилізована форма театру використовувалася для політичної пропаганди. Кантонській ляльки були більшими за пекінські. Вони були виготовлені з використанням товстої шкіри, яка створювала більші тіні. Символічний колір також був дуже поширеним; чорне обличчя символізувало чесність, червоне&nbsp;— хоробрість. Стрижні, які використовувалися для управління кантонськими ляльками, були прикріплені перпендикулярно до голови ляльок. Таким чином, глядачі їх не бачили коли створювалася тінь. Пекінські ляльки були витонченішими і меншими. Їх створювали з тонкої напівпрозорої шкіри, яку зазвичай брали з живота осла. Вони були розмальовані яскравими фарбами, і тому відкидали дуже строкату тінь. Тонкі стрижні, які контролювали їхні рухи, були прикріплені до шкіряного нашийника на шиї ляльки. Стрижні йшли паралельно тілам ляльок, а потім вигиналися під кутом дев'яносто градусів, з'єднуючись із шиєю. Хоча ці стрижні було видно під час відкидання тіні, вони знаходилися поза тінню ляльки і, таким чином, не заважали зовнішньому вигляду фігури. Стрижні, прикріплені до шиї, полегшують використання ляльок з одним тілом і кількома головами. Коли голови ляльок не використовувалися, їх зберігали в муслінових книгах або коробках з тканинною підкладкою. Голови завжди знімали на ніч. Це було викликано старими забобонами, згідно з якими ляльки, якщо їх залишити цілими, оживають уночі. Деякі ляльководи дійшли до того, що зберігали голови в одній книзі, а тіла в іншій, щоб додатково зменшити можливість того, що ляльки оживуть. Вважається, що ляльковий театр тіней досяг найвищої точки розвитку мистецтва в 11 столітті, перш ніж стати інструментом уряду{{citation needed|date=Січень 2023}}.

Протягом [[Династія Сун|династії Сун]] було багато популярних вистав із [[Акробатика|акробатикою]] та музикою. Протягом [[Династія Юань|династії Юань]] вони розвинулися у більш витончену форму з чотирьох- або п'ятиактною структурою. Юаньська драма поширилася Китаєм і прийняла численні регіональні форми, найвідомішою з яких є Пекінська опера, яка популярна й сьогодні{{citation needed|date=Січень 2023}}.

==== Таїланд ====
{{further|Рамакієн}}
[[File:WatPhraKeaw Ramayana Chariot.JPG|thumb|[[Хануман]] на своїй колісниці, сцена з [[Рамакієн]] у [[Ват Пхра Кео]], [[Бангкок]]]]

У [[Таїланд]]і з Середньовіччя існувала традиція виставляти п'єси, засновані на сюжетах індійських епосів. Зокрема, театральна версія національного епосу Таїланду «[[Рамакієн]]», яка є варіацією індійської «[[Рамаяна|Рамаяни]]», залишається популярною в Таїланді й сьогодні.

==== Камбоджа ====
У [[Камбоджа|Камбоджі]] записи, датовані VI століттям [[Anno Domini (Від Різдва Христового)|нашої ери]], свідчать про те, що танцюристи в місцевому храмі використовували лялькові вистави для релігійних п'єс. У стародавній столиці [[Ангкор-Ват]] історії з індійських епосів «Рамаяна» та «[[Магабгарата]]» висічені на стінах храмів і палаців. Подібні рельєфи знайдені в [[Боробудур]]і в Індонезії.

==== Філіппіни ====
На [[Філіппіни|Філіппінах]] {{нп|Хусен Сісіу|Хосе де ла Круз|en|Huseng Sisiw}} в 16-му столітті під час {{нп|Іспанська ера|іспанської ери|en|Spanish era}} написав відому [[Епос|епічну]] поему «{{нп|Ібонг Адарна|Ібонг Адарна|en|Ibong Adarna}}», яка спочатку називалася «Korido at Buhay na Pinagdaanan ng Tatlong Prinsipeng Magkakapatid na anak nina Haring Fernando at Reyna Valeriana sa Kahariang Berbania» («[[Коридо (жанр)|Коридо]] та життя трьох принців, дітей короля Фернандо та королеви Валеріани в королівстві Бербанія»). Окрім театральних вистав, на низці кіностудій та телевізійних компаній створювалися різноманітні фільми. Першим був створений фільм «Птах Адарна» («Ang Ibong Adarna») найбільшою кіностудією в історії Філіппін, {{нп|LVN Pictures|LVN Pictures|en|LVN Pictures}}.

{{нп|Флоранте і Лаура|Флоранте і Лаура|en|Florante at Laura}}&nbsp;— «{{нп|Авіт (поема)|авіт|en|Awit (poem)}}» (поема), що складається з 12-складових чотиривіршів із повною назвою «Pinagdaanang Buhay ni Florante at ni Laura sa Kahariang Albanya» («Історія Флоранте і Лаури в [[Албанське королівство (середньовічне)|Албанському королівстві]]»), написаний {{нп|Франсіско Балагтас|Франсіско Балагтасом|en|Francisco Balagtas}} у 1838 році під час його ув'язнення, присвячений його коханій Марії Асункуйон Рівері (під псевдонімом «M.A.R.», яка згадується як «Селія»). Поема має спеціальну частину під назвою «{{нп|Флоранте і Лаура|Kay Selya|en|Florante at Laura}}» («для Селії»), спеціально присвячену Рівері.

Національний герой [[Філіппіни|Філіппін]], [[Хосе Рісаль]], який також був прозаїком, створив дві відомі поеми, «{{нп|Noli Me Tángere (роман)|Noli Me Tángere|en|Noli Me Tángere (novel)}}» ([[Латинська мова|лат.]] «Не торкайся мене», з сильним наголосом на останнє слово відповідно до [[Іспанська абетка|іспанської орфографії]]) (1887) яка описує сприйману несправедливість іспанських католицьких монахів і правлячого уряду та «{{нп|Флібустьєр (роман)|Флібустьєр|en|El Filibusterismo}}» (переклади: Філібустьєрство; Підривник або Підривна діяльність (у англійському перекладі Локсіна), ще один альтернативний переклад &nbsp;— Панування жадібності) (1891). Безрадісні мотиви роману різко відходять від повної надії та романтичної атмосфери попереднього роману, вказуючи на те, що Ібарра вдався до вирішення проблем своєї країни насильницькими методами, після того, як його попередня спроба реформувати систему країни не дала результату та здавалася неможливою через корумповане ставлення іспанців до філіппінців. Ці романи були написані під час {{нп|Історія Філіппін (1565–1898)|колонізації Філіппін|en|History of the Philippines (1565–1898)}} [[Іспанська імперія|Іспанською імперією]].

Усі ці літературні твори входили до навчальної програми {{нп|K–12|середньої і старшої школи|en|K–12}}, {{нп|Ібонг Адарна|Ібонг Адарна|en|Ibong Adarna}} входить до навчальної програми для 7 класу; {{нп|Флоранте і Лаура|Флоранте і Лаура|en|Florante at Laura}}&nbsp;— для 8 класу; «Noli Me Tángere»&nbsp;— для 9 класу; та {{нп|Флібустьєр (роман)|Флібустьєр|en|El Filibusterismo}}&nbsp;— для 10 класу.

==== Японія ====
[[File:Kabuki play.jpg|thumb|right|Вистава Кабукі]]
[[File:Performance 1 (in Kagoshima).jpg|thumb|right|Вистава в [[Каґосіма|Каґосімі]]]]
{{main|Но (театр)|Лялька Бунраку|Кабукі|Буто}}

Протягом XIV століття в [[Японія|Японії]] існували невеликі акторські трупи, які грали короткі, часом вульгарні комедії. Син Кан'амі (1333–1384), керівника однієї з таких труп, [[Дзеамі Мотокійо]] (1363–1443), вважався одним із найкращих дітей-акторів Японії. Коли трупа Кан'амі робила виставу для [[Асікаґа Йосіміцу|Асікаґи Йосіміцу]] (1358–1408), [[сьоґун]]а Японії, він був вражений талантом Дзеамі і дав йому класичну освіту при своєму дворі<ref>{{Cite web|title=the-noh.com : The Words of Zeami : His Dramatic Life|url=https://www.the-noh.com/en/zeami/index.html|access-date=2021-09-19|website=www.the-noh.com|language=en|archive-date=11 березня 2022|archive-url=https://web.archive.org/web/20220311175457/https://www.the-noh.com/en/zeami/index.html|url-status=live}}</ref>. Після того, як Дзеамі змінив свого батька, він продовжив виступати та адаптувати свій стиль, відомий сьогодні як [[Но (театр)|Но]]. Суміш {{нп|Пантоміма (перформанс)|пантоміми|en|Pantomime}} та вокальної акробатики, стиль театру Но став однією з найвишуканіших форм театральної вистави в Японії<ref>{{cite book |last1=Bowers |first1=Faubion |title=Japanese Theatre |url=https://archive.org/details/japanesetheatre0000bowe |date=1974 |publisher=Tuttle |isbn=978-0-8048-1131-6 |oclc=1211914 |language=en}}{{page needed|date=January 2023}}</ref>.

Японія, після тривалого періоду громадянських воєн і політичного безладу, була об'єднана і досягла миру насамперед завдяки сьоґуну [[Токуґава Ієясу|Токуґаві Ієясу]] (1600–1668). Однак, стурбований збільшенням кількості християн у країні через вербувальні заходи християнських місіонерів, він перервав контакти Японії з Європою та Китаєм і оголосив християнство поза законом. Коли мир таки настав, розквіт культурного впливу та зростання класу торговців вимагали власних розваг. Першим успішним форматом театру був «Ningyō jōruri» (загально відомий як [[Лялька Бунраку|Бунраку]]). Засновник і головний учасник «Ningyō jōruri», [[Тікамацу Мондзаемон]] (1653–1725), перетворив свою форму театру на справжню форму мистецтва. «Ningyō jōruri»&nbsp;— це дуже стилізована форма театру з використанням ляльок, які сьогодні становлять приблизно {{frac|1|3}} розміру людини. Щоб керувати маріонетками, актори проходять навчання, яке включає в себе керування головою та правою рукою ляльки, а також показ свого обличчя під час вистави. Інші ляльководи, керуючи менш важливими кінцівками ляльки, покривають себе та своє обличчя чорним костюмом, щоб показати свою невидимість. Діалог веде одна особа, яка використовує різні тони голосу та манери розмови, щоб імітувати різних персонажів. За своє життя Тікамацу написав тисячі п'єс, більшість із яких використовуються й сьогодні{{citation needed|date=Січень 2023}}.

Театр [[Кабукі]] був створений невдовзі після Бунраку, за легендою, актрисою на ім'я Окуні, яка жила приблизно в кінці 16 століття. Більшість елементів вистави Кабукі походить від Но і Бунраку, і його хаотичні танцювальні рухи також походять від театру Бунраку. Однак Кабукі менш формальний і більш віддалений від аудиторії, ніж Но, але дуже популярний серед японської публіки. Акторів навчають різноманітним прийомам, включаючи танці, спів, пантоміму та навіть акробатику. Кабукі спочатку виконували молоді дівчата, потім молоді хлопці, а наприкінці 16 століття трупи Кабукі складалися лише з чоловіків. Чоловіки, які зображували жінок на сцені, були спеціально навчені розкривати сутність жінки в її тонких рухах і жестах{{citation needed|date=Січень 2023}}.

=== Історія сценічного мистецтва в Америці ===
{{expand section|date=Лютий 2021}}

=== Історія сценічного мистецтва в Океанії ===
{{expand section|date=Лютий 2021}}
Меланезійський танець часто демонструє культурну тему мужності та маскулінності, де лідерство та унікальний набір навичок є важливими для обміну з громадою<ref name=":02">{{Cite web|title=Oceanic music and dance|url=https://www.britannica.com/art/Oceanic-music|access-date=2021-10-02|website=Encyclopedia Britannica|language=en|archive-date=8 жовтня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20211008144910/https://www.britannica.com/art/Oceanic-music|url-status=live}}</ref>. Ці танці демонструють характер військової людини; однак вони також можуть представляти інші корисні риси, такі як заохочення вирішення конфліктів або зцілення<ref>{{cite journal |last1=Eves |first1=Richard |title=Material Culture and the Magical Power of Dance Objects |journal=Oceania |date=November 2009 |volume=79 |issue=3 |pages=250–262 |id={{нп|Gale (видавець)|Gale|en|Gale (publisher)}} [https://go.gale.com/ps/anonymous?id=GALE%7CA213777333 A213777333] {{INIST|22159402}} {{нп|ProQuest|ProQuest|en|ProQuest}} [https://www.proquest.com/docview/222380632?sourcetype=Scholarly%20Journals 222380632] |doi=10.1002/j.1834-4461.2009.tb00063.x |jstor=40313179 |language=en }}</ref>. Костюми танцюристів, які грають ролі, включають великі маски та нелюдські риси, які імітують міфічних персонажів. Для імітації голосу цих магічних персонажів може також використовуватись музика<ref name=":02" />.


== Див. також ==
== Див. також ==
{{portal|Мистецтво}}
{{Commonscat|Performing arts}}
{{Commonscat|Performing arts}}
* [[Театрально-сценічне мистецтво]]
* [[Театрально-сценічне мистецтво]]
* [[Театрально-декораційне мистецтво]]
* [[Театрально-декораційне мистецтво]]
* [[Стипендія Президента України для молодих письменників і митців]]
* [[Стипендія Президента України для молодих письменників і митців]]
* [[Розвага]]
* [[Змішані бойові мистецтва]]
* {{нп|Основні принципи виконавського мистецтва|Основні принципи виконавського мистецтва|en|Outline of performing arts}}
* [[Театральна освіта]]
* {{нп|Організації, що представляють виконавське мистецтво|Організації, що представляють виконавське мистецтво|en|Performing arts presenters}}
* [[Закон США про авторське право у сфері сценічного мистецтва]]
* {{нп|Перський театр|Перський театр|en|Persian theatre}}
* [[Театр Японії]]
* [[Західний світ]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Посилання ==
* {{ЛЗЕ2|частина =Театральне мистецтво|сторінки =464-465}}
* [http://asia-perfo-arts.com/ Бібліографія виконавського мистецтва на Сході]
* [http://www.eclap.eu/ Європейська зібрана бібліотека виконавських мистецтв]


{{Гуманітарні науки}}
{{theater-stub}}
{{art-stub}}
{{нк}}


[[Категорія:Сценічне мистецтво|*]]
[[Категорія:Сценічне мистецтво| ]]
[[Категорія:Мистецтво]]
[[Категорія:Розваги]]

Версія за 13:44, 14 вересня 2024

Театра́льне мисте́цтво або Виконавське мистецтво (англ. Performing arts) — вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами[1]. Відрізняється від образотворчого мистецтва, яке передбачає використання фарби, полотна або різних матеріалів для створення фізичних або статичних об'єктів мистецтва. Виконавське мистецтво включає низку дисциплін, які виконуються перед живою аудиторією, включаючи театр, музику та танець.

Театр, музика, танець, маніпулювання предметами[en] та інші види виступів присутні в усіх людських культурах. Історія музики й танців[en] сягає доісторичних часів, тоді як циркове мистецтво[en] відомо принаймні з часів Стародавнього Єгипту. Багато видів виконавського мистецтва виконуються професійно. Вистави можуть відбуватися у спеціально побудованих будівлях, таких як театри та оперні театри, на відкритих сценах під час фестивалів, на сценах у наметах, таких як цирки, або просто неба.

Живі виступи перед публікою є формою розваги. Розвиток аудіо- та відеозапису зробив можливим приватний перегляд виконавського мистецтва. Виконавське мистецтво часто спрямоване на вираження емоцій і почуттів[2].

Виконавці

Дві танцівниці в Софії, Болгарія

Артисти, які беруть участь у виконавському мистецтві перед публікою, називаються виконавцями. Прикладами є актори, коміки, танцюристи, ілюзіоністи, артисти цирку, музиканти, і співаки. Виконавське мистецтво також залучає працівників із суміжних галузей, таких як автори пісень, хореографи та сценічні працівники. Виконавці часто адаптують свій зовнішній вигляд[en], наприклад, за допомогою костюмів і сценічного гриму, сценічного освітлення[en] та звуку.

Зображення театру, місця для демонстрації вистав глядачам.
Театральна сцена МакКенна

Типи

Виконавське мистецтво може включати танець, музику, оперу, театр і музичний театр, магію, ілюзію, пантоміму, розмовне мистецтво, ляльковий театр, циркове мистецтво[en], стендап-комедію, імпровізацію, професійний реслінг та перформанс.

Існує також спеціалізований вид образотворчого мистецтва, у якому художники виконують свої роботи наживо перед аудиторією. Такий вид мистецтва називається перформанс. Більшість перформансів також включає певну форму пластичного мистецтва[en], наприклад, створення театрального реквізиту. В епоху сучасного танцю танець часто називали пластичним мистецтвом[en][3].

Театр

Докладніше: Театр
Айседора Дункан

Театр — це галузь виконавського мистецтва, яка займається розігруванням історій перед публікою, використовуючи поєднання мови, жестів, музики, танцю, звуку та видовища. Будь-який з цих елементів або їх комбінація вважаються виконавським мистецтвом. На додаток до стандартного стилю розповідного діалогу в п'єсах, театр приймає такі форми, як п'єси, мюзикли, опера, балет, ілюзія, мім, класичний індійський танець[en], кабукі, п'єси ряджених, театр імпровізації, комедія, пантоміма та нетрадиційні або сучасні форми, такі як театр постмодерну[en], постдраматичний театр[en] або перформанс.

Театр — вид мистецтва, художньо освоює світ через драматичну дію, що здійснюється творчим колективом.

Основа театру — драматургія. Синтетичність театрального мистецтва визначає його колективний характер: у виставі об'єднуються творчі зусилля драматурга, режисера, художника, композитора, хореографа, актора.

Театральне мистецтво сягає своїм корінням в глибоку старовину. Його найважливіші елементи існували вже в первісних обрядах, в тотемічних танцях, в копіюванні повадок тварин і т. д.

Природа мистецтва театру синтетична, адже його художній образ виникає завдяки синтезу драматургії, архітектури, живопису, скульптури, музики, майстерності актора. Отже, можна простежити певну закономірність у розвитку процесу синтезації видів мистецтва. Якщо архітектура, живопис, скульптура взаємодіють переважно між собою, то мистецтво хореографії та театру, а далі ми побачимо, що і мистецтво кіно, використовує міжвидовий синтез.

Мистецтво театру цілком слушно вважають колективною творчістю. Порівняно з мистецтвом музики та хореографії процес співтворчості в театрі значно ускладнюється: у постановці спектаклю безпосередньо беруть участь принаймні п'ять осіб, але іноді у виставі бере участь один актор — це моновистава. Тільки, якщо всі вони стають співавторами, спектакль перетворюється у витвір мистецтва. Велика відповідальність при його створенні покладається на режисера-постановника, оскільки саме він повинен передати задум драматурга, створити необхідну атмосферу дії, вибудувати композицію спектаклю таким чином, аби вона якомога глибше і яскравіше донесла до глядача основну його ідею. Цей процес надзвичайно складний особливо тоді, коли драматурга і режисера розділяє значний часовий проміжок: необхідно передати атмосферу тієї епохи, у межах якої розгортається дія спектаклю, відтворити специфіку побуту, особливості костюмів тощо. Саме це і допомагає зробити режисерові художник, а музичне оформлення, що покладається на композитора, дає змогу посилити драматичне напруження дії, створити важливий емоційний фон спектаклю.

Зв'язуючою ланкою між драматургом і режисером є актор, який не просто доводить їхній задум до глядача, а й примушує повірити його в те, що відбувається на сцені. Саме актор може порушити міру умовності, що притаманна мистецтву театру. Проте створити повноцінний образ здатний тільки справжній актор, який володіє засобами акторської майстерності: системою зображувально-виражальних прийомів (міміка, дикція, інтонація, пластика, рух тощо), фантазією, вмінням імпровізувати та ін. Це дає можливість акторові встановити емоційний контакт з глядачем, примусити останнього співпереживати дії, що розгортаються на сцені[2].

Важлива специфічна особливість театру, яка відрізняє його переважно від усіх видів мистецтва (виняток — хореографія), полягає у тому, що глядач має змогу стати свідком процесу художньої творчості, спостерігати створення художнього образу власними очима. Естетичний вплив справжнього театрального мистецтва, що викликає почуття емпатії — співпереживання у глядача, приводить його до катарсису — духовного очищення, а саме в цьому і полягає надзавдання мистецтва взагалі.

Танець

Докладніше: Танець
Сцена з балету Les Sylphides[en]

У контексті виконавського мистецтва танець зазвичай стосується людських рухів, як правило, ритмічних, і музики, які використовуються як форма розваги глядачів під час вистави. Визначення того, що є танцем, залежать від соціальних, культурних, естетичних, мистецьких і моральних обмежень і варіюються від функціональних рухів (таких як народний танець) до систематизованих, віртуозних технік, таких як балет[4].

В 19-20 століттях виникла ще одна сучасна форма танцю — вільний танець. Ця форма танцю була побудована, щоб створити гармонійну особистість, яка включала такі риси, як фізична та духовна свобода. Айседора Дункан була першою танцівницею, яка розмірковувала про «жінку майбутнього» та розробила новий напрямок хореографії, використовуючи ідею Ніцше про те, що «найбільший потенціал особистості розкривається тоді, коли вона звільняється від зовнішніх обмежень»[5].

Танець є потужним імпульсом, але мистецтво танцю — це той імпульс, який майстерні виконавці роблять надзвичайно виразним і який може викликати захоплення у глядачів, які самі не бажають танцювати. Ці дві концепції танцювального мистецтва — танець як потужний імпульс і танець як майстерно хореографоване мистецтво, яке практикується переважно кількома професіоналами — є двома найважливішими поєднуючими ідеями, які проходять через будь-який розгляд тематики танцю. У танці зв'язок між двома поняттями сильніший, ніж у деяких інших мистецтвах, і ці поняття не можуть існувати одне без одного[4].

Хореографія — це мистецтво постановки танців, а людина, яка займається цим мистецтвом, називається хореографом.

Музика

Докладніше: Музика

Музика є видом мистецтва, який поєднує висоту, ритм і динаміку для створення звуку. Її можна виконувати з використанням різноманітних інструментів і стилів; вона поділяється на такі жанри, як національна музика, джаз, хіп-хоп, поп, рок тощо. Як форма мистецтва музика може виконуватись у живому або записаному форматі, а також може бути спланованою або імпровізованою.

Оскільки музика — це багатогранне мистецтво, вона легко поєднується зі словами пісень, так само, як фізичні рухи поєднуються з танцем. Більш того, музика має здатність формувати людську поведінку, оскільки вона впливає на наші емоції[6].

Історія

Софокл

Західне виконавське мистецтво

Починаючи з VI століття до нашої ери, у Греції розпочався класичний період виконавського мистецтва, започаткований такими трагічними поетами, як Софокл. Ці поети писали п'єси, які в деяких випадках використовували танець (див. Евріпід). З епохи еллінізму починається широке поширення комедії.

Однак до 6 століття нашої ери західне виконавське мистецтво в основному закінчилося, оскільки почалися Темні століття. Між 9-м і 14-м століттями виконавське мистецтво на Заході обмежувалося релігійними історичними постановками та мораліте, організованими Церквою під час святкування свят та інших важливих подій.

Відродження

Докладніше: Відродження

У 15 столітті виконавське мистецтво, як і мистецтво загалом, відновилося з початком Відродження в Італії та поширилося завдяки європейським п'єсам, деякі з яких включали виконання танців; перше використання терміну «ballo» приписують Доменіко да П'яченца (в «De Arte Saltandi et Choreas Ducendi»), який використовував його замість терміну «danza» (танець) для своїх «baletti» або «balli». Термін згодом перетворився на Балет. Вважається, що першим балетом як таким був комічний балет королеви[en] Бальтазара де Божойе[en] (1581).

Трупа комедія дель арте на возі, художник Ян Міель[en], 1640 рік

До середини 16 століття комедія дель арте стала популярною в Європі, започаткувавши використання методу імпровізації. У цей період також з'явилася Єлизаветинська маска, форма розваги, яка включає музику, танці та вишукані костюми, а також професійні театральні компанії в Англії. П'єси Вільяма Шекспіра наприкінці 16 століття розвинулися з цього нового класу професійного виконання.

У 1597 році було виконано першу оперу «Дафна[en]», і протягом XVII століття опера швидко стала улюбленою розвагою для аристократії в більшій частині Європи, а згодом і для значної частини населення всієї Європи.

Сучасна епоха

Створення просценіуму в Італії в 17 столітті започаткувало традиційну форму театральної сцени, яка зберігається донині. Тим часом в Англії пуритани заборонили акторство, що призвело до припинення виконавського мистецтва, яке тривало до 1660 року. Після цього періоду жінки почали брати участь як у французьких, так і в англійських виставах. Французи запровадили офіційне навчання танцям наприкінці 17 століття.

Також у цей час в американських колоніях були поставлені перші п'єси.

У 18 столітті поява популярної опери буфа принесла оперу в маси як доступну форму вистави. «Весілля Фігаро» і «Дон Жуан» Моцарта є визначними пам'ятками опери кінця XVIII століття.

На рубежі XIX століття Бетховен і романтичний рух започаткували нову еру, яка привела спочатку до вистав жанру великої опери, а потім до музичних драм Джузеппе Верді та «гесамткунстверка[en]» (повного витвору мистецтва) опер Ріхарда Вагнера, що веде безпосередньо до музики 20 століття.

Вацлав Ніжинський виконує танець в ролі Фавна в L'après-midi d'un faune[en] (1912)

19 століття було періодом зростання виконавського мистецтва для всіх соціальних класів, технічного прогресу, такого як впровадження газового освітлення в театрах, бурлеску, танців менестреля та вар'єте. Жінки досягли великих успіхів у балеті, мистецтві, в якому раніше домінували чоловіки.

Танець модерн виник наприкінці 19 і на початку 20 століття у відповідь на обмеження традиційного балету. Поява «Російських балетів[en] Дягілєва» (1909–1929) здійснила революцію в балеті та сценічному мистецтві загалом у всьому західному світі, головним чином завдяки наголосу Дягілєва на співпраці, яка об'єднала хореографів, танцюристів, сценографів/художників, композиторів і музикантів разом, щоб відродити та зробити революцію в балеті.

«Система» Костянтина Станіславського здійснила революцію в акторській майстерності на початку 20-го століття і продовжує справляти великий вплив на акторів сцени та кіно донині. У цей період на сцені були представлені як імпресіонізм, так і сучасний реалізм.

З винаходом кінокамери наприкінці 19 століття Томасом Едісоном і розвитком кіноіндустрії в Голлівуді на початку 20 століття фільм став домінуючим засобом вистави протягом 20 і 21 століть.

Ритм-енд-блюз, культурний феномен чорної Америки, став популярним на початку 20-го століття, вплинувши на низку пізніших популярних музичних стилів у всьому світі.

Вистава сучасного вуличного театру в Ла-Шо-де-Фон

У 1930-х роках Жан Розенталь[en] представив прототип того, що згодом стане сучасним сценічним освітленням[en], змінивши природу сцени, в той час, як бродвейський мюзикл став видатним явищем у Сполучених Штатах.

Повоєнний період

Виконавське мистецтво після Другої світової війни було підкреслено відродженням як балету, так і опери в західному світі.

Постмодернізм домінував у виконавському мистецтві протягом 1970-х і 1980-х років[7].

Виконавське мистецтво Африки

Корінні африканські виконавські традиції ґрунтуються на ритуалах, оповіданнях, рухах[en] і музиці[en][8]. Виступи були общинними: оповідачі та аудиторія взаємодіяли та брали участь у викликах і відповідях[en], коли вокаліст співає фразу, яку потім повторюють або відповідають новою фразою інші виконавці та/або аудиторія. Ця давня традиція укорінена в багатьох африканських культурах[9].

Північна Африка

Найперша зареєстрована театральна подія, церемоніальні вистави Стародавнього Єгипту, датується 2000 роком до нашої ери. Історія бога Осіріса щорічно демонструвалася на фестивалях по всьому Єгипту, знаменуючи відомий початок довгих відносин між театром і релігією. Драматичний папірус Рамзессеума[en], найстаріший із збережених ілюстрованих папірусів, деталізує виставу під час фестивалю Хеб-Сед і був використаний як доказ народження театральної традиції, яку західні вчені часто приписують Стародавній Греції[10].

Західна Африка

Гріот — західноафриканський усний історик, який використовує оповідання, поезію та музику, щоб висловити генеалогію та історичні оповіді племен, які представляє, часто граючи на таких інструментах, як кора[11]. Ця стародавня професія підтримується як частина керівництва громади.

Східне виконавське мистецтво

Західна Азія

Найпопулярнішими формами театру в середньовічному ісламському світі були ляльковий[en] театр (який включав ручні ляльки, театр тіней та постановки маріонеток) і живі вистави, натхненні трагічною смертю Хусейна, відомі як «тазія», де актори відтворюють епізоди з історії ісламу. Зокрема, шиїтські ісламські п'єси були зосереджені на перетворенні на шахідів (мучеництві) синів Алі — Хасана ібн Алі та Хусейна ібн Алі. Зазвичай вони описують Кербельську битву та події, що їй передували та слідували. Льюїс Пеллі[en] починає передмову до своєї книги про тазію такими словами: «Якщо успіх драми слід вимірювати впливом, який вона справляє на людей, для яких вона написана, або на аудиторію, перед якою вона представлена, жодна вистава ніколи не перевершувала трагедію, відому в мусульманському світі як трагедія Хасана і Хусейна»[12]. Роками пізніше Пітер Челковскі, професор іраністики та ісламознавства Нью-Йоркського університету, вибирає ті самі слова для початку своєї книги «Тазія, ритуал і драма в Ірані»[13]. Живі світські вистави були відомі як «ахраджа», про що є свідчення в середньовічній літературі етикету ісламу[en], хоча вони були менш поширені, ніж ляльковий театр і театр тазії[14].

Валіолла Торабі, іранський naqqāl (оповідач) Шах-наме.

Іран

Докладніше: Перський театр[en]

В Ірані існують інші форми театральних подій, такі як «Naghali» або «Naqqāli» (розповідь історій), «Тазія[en]», «Ru-Howzi», «Siah-Bazi», «Parde-Khani» та Mareke giri[en]. До двадцятого століття оповідання історій було найвідомішою формою розваги, хоча деякі форми все ще збереглися до наших днів. Одну форм, «Naghali», традиційно виконували в кав'ярнях, де оповідачі, або «Naghals (Naqqāls)», декламували лише частини історії за раз, таким чином зберігаючи постійних клієнтів. Ці оповідання базувалися на подіях історичного чи релігійного значення та багатьох віршах із Шах-наме. Ці історії часто змінювали, щоб відповідати атмосфері чи настрою аудиторії[15].

Індія

Бхаратанатьям, індійський класичний танець, який виник у Тамілнаді
Народний танець Ґотікуа є одним із добре відомих виступів, які виконуються групами хлопчиків, одягнених в індійське жіноче вбрання сарі

Народний театр і драма ведуть свій початок від релігійних ритуалів ведичних народів 2-го тис. до н.е. Цей народний театр неясного минулого був поєднаний з танцями, їжею, ритуалами та зображеннями подій із повсякденного життя. Останній елемент дав початок класичному театру пізніших часів. Багато істориків, зокрема Д. Д. Косамбі, Дебіпрасад Чаттопадх'яя, Адья Рангачарайя та ін., посилалися на поширеність ритуалу серед індоарійських племен, в якому одні члени племені виконували роль диких тварин, інші — мисливців. У виставі ті, хто виконував роль мисливців, переслідували тих, хто виконував роль ссавців, наприклад, козлів, буйволів, північних оленів, мавп тощо[джерело?].

Бхарата Муні[en] (5–2 ст. до н. е.), стародавній індійський письменник, найбільш відомий тим, що написав «Натья-шастра», теоретичний трактат про індійське сценічне мистецтво, включаючи театр, танець, акторську гру та музику, який порівнюють із «Поетикою» Арістотеля. Бхарата часто називають батьком індійського театрального мистецтва. Його «Натья-шастра» видається першою спробою систематичного розвитку техніки, вірніше, мистецтва драми. «Натья-шастра» розповідає нам не лише про те, що має бути зображено в драмі, але й про те, як це має бути зроблено. Драма, як каже Бхарата Муні, — це наслідування людей та їхніх вчинків («лока-врітті»). Оскільки на сцені потрібно поважати людей та їхні вчинки, драма на санскриті також відома під терміном «роопака», що означає зображення[джерело?].

«Рамаяну» і «Магабгарату» можна вважати першими загальновизнаними п'єсами, що виникли в Індії. Ці епоси надихали найдавніших індійських драматургів і продовжують надихати навіть драматургів сучасності. Індійські драматурги, такі як Бхаса у 2 столітті до нашої ери, писали п’єси, на які мали істотний вплив «Рамаяна» та «Магабгарата»[джерело?].

Калідаса (1 століття до нашої ери) вважається найбільш видатним драматургом Стародавньої Індії. Три відомі романтичні п’єси, написані Калідаса — «Малавікагнімітрам» («Малавіка й Агнімітра»), «Вікраморвашіям[en]» («Про Вікрама й Урваші»), і «Абхіджняна-Шакунтала» («Визнання Шакунтала»). Остання була натхненна історією з «Магабгарати» і є найвідомішою. Вона була першою, перекладеною англійською та німецькою мовами. У порівнянні з Бхасою, який зробив багато запозичень з епосу, Калідаса можна вважати оригінальним драматургом[джерело?].

Наступним визначним індійським драматургом був Бхавабхуті (бл. VII ст.). Йому приписують наступні три п'єси: «Малаті-Мадхава», «Махавірачаріта[en]» та «Уттар Рамачаріта». Останні два твори охоплюють весь епос «Рамаяна». Вважається, що могутній індійський імператор Харша (606–648 р.р.) написав три п'єси: комедію «Ратнавалі[en]», «Приядаршіка[en]» та буддійську драму «Нагананда[en]». У наступну епоху Середньовіччя з'явилося багато інших драматургів[джерело?].

У південній частині Індії було багато форм виконавського мистецтва; Керала є прикладом такого штату з різними формами мистецтва, такими як Кутіяттам, Нанг'яркуту, Катхакалі, Чакіяр Котху, Тхіраяттам[en], та багатьма видатними митцями, такими як Пейнкулам Раман Чак'яр[en] та інші[джерело?].

Китай

Докладніше: Театр Китаю
Драма тіні рук, Китай

Існують згадки про театральні розваги в Китаї ще в 1500 році до нашої ери за часів династії Шан; вони часто включали музику, клоунаду та акробатичні виступи[16].

Династію Тан іноді називають «епохою 1000 розваг». У цю епоху імператор Сюань-цзун створив школу акторської майстерності, відому як «Діти грушевого саду[en]» для створення переважно музичної драми[16].

Під час династії Хань театр тіней вперше був визнаний як форма театру в Китаї. Існувало дві різні форми театру тіней: південна кантонська та північна пекінська. Ці два стилі відрізнялися способом виготовлення ляльок і розташуванням паличок на них, а не типом гри, що виконувалася з ляльками. Обидва стилі, як правило, показували п'єси, що зображували грандіозні пригоди та фантазії, рідше ця високостилізована форма театру використовувалася для політичної пропаганди. Кантонській ляльки були більшими за пекінські. Вони були виготовлені з використанням товстої шкіри, яка створювала більші тіні. Символічний колір також був дуже поширеним; чорне обличчя символізувало чесність, червоне — хоробрість. Стрижні, які використовувалися для управління кантонськими ляльками, були прикріплені перпендикулярно до голови ляльок. Таким чином, глядачі їх не бачили коли створювалася тінь. Пекінські ляльки були витонченішими і меншими. Їх створювали з тонкої напівпрозорої шкіри, яку зазвичай брали з живота осла. Вони були розмальовані яскравими фарбами, і тому відкидали дуже строкату тінь. Тонкі стрижні, які контролювали їхні рухи, були прикріплені до шкіряного нашийника на шиї ляльки. Стрижні йшли паралельно тілам ляльок, а потім вигиналися під кутом дев'яносто градусів, з'єднуючись із шиєю. Хоча ці стрижні було видно під час відкидання тіні, вони знаходилися поза тінню ляльки і, таким чином, не заважали зовнішньому вигляду фігури. Стрижні, прикріплені до шиї, полегшують використання ляльок з одним тілом і кількома головами. Коли голови ляльок не використовувалися, їх зберігали в муслінових книгах або коробках з тканинною підкладкою. Голови завжди знімали на ніч. Це було викликано старими забобонами, згідно з якими ляльки, якщо їх залишити цілими, оживають уночі. Деякі ляльководи дійшли до того, що зберігали голови в одній книзі, а тіла в іншій, щоб додатково зменшити можливість того, що ляльки оживуть. Вважається, що ляльковий театр тіней досяг найвищої точки розвитку мистецтва в 11 столітті, перш ніж стати інструментом уряду[джерело?].

Протягом династії Сун було багато популярних вистав із акробатикою та музикою. Протягом династії Юань вони розвинулися у більш витончену форму з чотирьох- або п'ятиактною структурою. Юаньська драма поширилася Китаєм і прийняла численні регіональні форми, найвідомішою з яких є Пекінська опера, яка популярна й сьогодні[джерело?].

Таїланд

Хануман на своїй колісниці, сцена з Рамакієн у Ват Пхра Кео, Бангкок

У Таїланді з Середньовіччя існувала традиція виставляти п'єси, засновані на сюжетах індійських епосів. Зокрема, театральна версія національного епосу Таїланду «Рамакієн», яка є варіацією індійської «Рамаяни», залишається популярною в Таїланді й сьогодні.

Камбоджа

У Камбоджі записи, датовані VI століттям нашої ери, свідчать про те, що танцюристи в місцевому храмі використовували лялькові вистави для релігійних п'єс. У стародавній столиці Ангкор-Ват історії з індійських епосів «Рамаяна» та «Магабгарата» висічені на стінах храмів і палаців. Подібні рельєфи знайдені в Боробудурі в Індонезії.

Філіппіни

На Філіппінах Хосе де ла Круз[en] в 16-му столітті під час іспанської ери[en] написав відому епічну поему «Ібонг Адарна[en]», яка спочатку називалася «Korido at Buhay na Pinagdaanan ng Tatlong Prinsipeng Magkakapatid na anak nina Haring Fernando at Reyna Valeriana sa Kahariang Berbania» («Коридо та життя трьох принців, дітей короля Фернандо та королеви Валеріани в королівстві Бербанія»). Окрім театральних вистав, на низці кіностудій та телевізійних компаній створювалися різноманітні фільми. Першим був створений фільм «Птах Адарна» («Ang Ibong Adarna») найбільшою кіностудією в історії Філіппін, LVN Pictures[en].

Флоранте і Лаура[en] — «авіт[en]» (поема), що складається з 12-складових чотиривіршів із повною назвою «Pinagdaanang Buhay ni Florante at ni Laura sa Kahariang Albanya» («Історія Флоранте і Лаури в Албанському королівстві»), написаний Франсіско Балагтасом[en] у 1838 році під час його ув'язнення, присвячений його коханій Марії Асункуйон Рівері (під псевдонімом «M.A.R.», яка згадується як «Селія»). Поема має спеціальну частину під назвою «Kay Selya[en]» («для Селії»), спеціально присвячену Рівері.

Національний герой Філіппін, Хосе Рісаль, який також був прозаїком, створив дві відомі поеми, «Noli Me Tángere[en]» (лат. «Не торкайся мене», з сильним наголосом на останнє слово відповідно до іспанської орфографії) (1887) яка описує сприйману несправедливість іспанських католицьких монахів і правлячого уряду та «Флібустьєр[en]» (переклади: Філібустьєрство; Підривник або Підривна діяльність (у англійському перекладі Локсіна), ще один альтернативний переклад  — Панування жадібності) (1891). Безрадісні мотиви роману різко відходять від повної надії та романтичної атмосфери попереднього роману, вказуючи на те, що Ібарра вдався до вирішення проблем своєї країни насильницькими методами, після того, як його попередня спроба реформувати систему країни не дала результату та здавалася неможливою через корумповане ставлення іспанців до філіппінців. Ці романи були написані під час колонізації Філіппін[en] Іспанською імперією.

Усі ці літературні твори входили до навчальної програми середньої і старшої школи[en], Ібонг Адарна[en] входить до навчальної програми для 7 класу; Флоранте і Лаура[en] — для 8 класу; «Noli Me Tángere» — для 9 класу; та Флібустьєр[en] — для 10 класу.

Японія

Вистава Кабукі
Вистава в Каґосімі

Протягом XIV століття в Японії існували невеликі акторські трупи, які грали короткі, часом вульгарні комедії. Син Кан'амі (1333–1384), керівника однієї з таких труп, Дзеамі Мотокійо (1363–1443), вважався одним із найкращих дітей-акторів Японії. Коли трупа Кан'амі робила виставу для Асікаґи Йосіміцу (1358–1408), сьоґуна Японії, він був вражений талантом Дзеамі і дав йому класичну освіту при своєму дворі[17]. Після того, як Дзеамі змінив свого батька, він продовжив виступати та адаптувати свій стиль, відомий сьогодні як Но. Суміш пантоміми[en] та вокальної акробатики, стиль театру Но став однією з найвишуканіших форм театральної вистави в Японії[18].

Японія, після тривалого періоду громадянських воєн і політичного безладу, була об'єднана і досягла миру насамперед завдяки сьоґуну Токуґаві Ієясу (1600–1668). Однак, стурбований збільшенням кількості християн у країні через вербувальні заходи християнських місіонерів, він перервав контакти Японії з Європою та Китаєм і оголосив християнство поза законом. Коли мир таки настав, розквіт культурного впливу та зростання класу торговців вимагали власних розваг. Першим успішним форматом театру був «Ningyō jōruri» (загально відомий як Бунраку). Засновник і головний учасник «Ningyō jōruri», Тікамацу Мондзаемон (1653–1725), перетворив свою форму театру на справжню форму мистецтва. «Ningyō jōruri» — це дуже стилізована форма театру з використанням ляльок, які сьогодні становлять приблизно 13 розміру людини. Щоб керувати маріонетками, актори проходять навчання, яке включає в себе керування головою та правою рукою ляльки, а також показ свого обличчя під час вистави. Інші ляльководи, керуючи менш важливими кінцівками ляльки, покривають себе та своє обличчя чорним костюмом, щоб показати свою невидимість. Діалог веде одна особа, яка використовує різні тони голосу та манери розмови, щоб імітувати різних персонажів. За своє життя Тікамацу написав тисячі п'єс, більшість із яких використовуються й сьогодні[джерело?].

Театр Кабукі був створений невдовзі після Бунраку, за легендою, актрисою на ім'я Окуні, яка жила приблизно в кінці 16 століття. Більшість елементів вистави Кабукі походить від Но і Бунраку, і його хаотичні танцювальні рухи також походять від театру Бунраку. Однак Кабукі менш формальний і більш віддалений від аудиторії, ніж Но, але дуже популярний серед японської публіки. Акторів навчають різноманітним прийомам, включаючи танці, спів, пантоміму та навіть акробатику. Кабукі спочатку виконували молоді дівчата, потім молоді хлопці, а наприкінці 16 століття трупи Кабукі складалися лише з чоловіків. Чоловіки, які зображували жінок на сцені, були спеціально навчені розкривати сутність жінки в її тонких рухах і жестах[джерело?].

Історія сценічного мистецтва в Америці

Історія сценічного мистецтва в Океанії

Меланезійський танець часто демонструє культурну тему мужності та маскулінності, де лідерство та унікальний набір навичок є важливими для обміну з громадою[19]. Ці танці демонструють характер військової людини; однак вони також можуть представляти інші корисні риси, такі як заохочення вирішення конфліктів або зцілення[20]. Костюми танцюристів, які грають ролі, включають великі маски та нелюдські риси, які імітують міфічних персонажів. Для імітації голосу цих магічних персонажів може також використовуватись музика[19].

Див. також

Примітки

  1. the-performing-arts noun – Definition, pictures, pronunciation and usage notes | Oxford Advanced Learner's Dictionary at OxfordLearnersDictionaries.com. www.oxfordlearnersdictionaries.com (англ.). Архів оригіналу за 30 липня 2022. Процитовано 19 січня 2021.
  2. а б Oliver, Sophie Anne (February 2010). Trauma, Bodies, and Performance Art: Towards an Embodied Ethics of Seeing. Continuum (англ.). 24: 119—129. doi:10.1080/10304310903362775. S2CID 145689520.
  3. Mackrell, Judith R. (19 травня 2017). dance. Encyclopædia Britannica, Inc. (англ.). Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 14 липня 2017.
  4. а б Mackrell, Judith. Dance. Encyclopædia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 24 березня 2015. Процитовано 11 березня 2015.
  5. Nana, Loria (30 червня 2015). Philosophical Context of Contemporary Choreographic Space (PDF). GESJ: Musicology and Cultural Science (англ.). 11 (1): 64—67. Архів (PDF) оригіналу за 3 січня 2023. Процитовано 3 січня 2023.
  6. Epperson, Gordan (11 квітня 2016). music. Encyclopædia Britannica, Inc. (англ.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2019. Процитовано 14 липня 2017.
  7. Auslander, Philip (28 травня 2006). The Cambridge Companion to Postmodernism (PDF) (англ.). Cambridge University Press. с. 98.
  8. African Traditional Theater or Unknown Performances. quasianonima.it (it-IT) . Архів оригіналу за 25 січня 2023. Процитовано 25 січня 2023.
  9. Katie. The Call And Response In African Culture. brightstarmusical.com (амер.). Архів оригіналу за 25 січня 2023. Процитовано 25 січня 2023.
  10. Mahmoud Khelefy, Shimaa (16 червня 2022). The Ramesseum Dramatic Papyri as Evidence of Drama in Ancient Egypt. Minia Journal of Tourism and Hospitality Research MJTHR (англ.). 14 (1): 59—74. doi:10.21608/mjthr.2022.140016.1039. ISSN 2735-4741. S2CID 249915001. Архів оригіналу за 25 січня 2023. Процитовано 25 січня 2023.
  11. Griot | African troubadour-historian | Britannica. www.britannica.com (англ.). Архів оригіналу за 7 березня 2023. Процитовано 25 січня 2023.
  12. Pelly, Lewis (1879). The Miracle Play of Hasan and Husain (англ.). W. H. Allen and Co. с. III. ISBN 978-1-0152-8641-2.
  13. Chelkowski, Peter J. (1979). Ta'ziyeh: Ritual and Drama in Iran (англ.). New York University. с. XV. ISBN 0-8147-1375-0.
  14. Moreh, Shmuel (1986), Live Theater in Medieval Islam, у David Ayalon (ред.), Studies in Islamic History and Civilization (англ.), Brill Publishers, с. 565—601, ISBN 978-965-264-014-7
  15. Talebi, Niloufar (2009). 'Memory of a Phoenix Feather': Iranian Storytelling Traditions and Contemporary Theater. World Literature Today (англ.). 83 (4): 49—53. doi:10.1353/wlt.2009.0306. S2CID 160657511.
  16. а б McConachie, B.; Sorgenfrei, C.F.; Underiner, T.; Nellhaus, T. (2016). Theatre Histories: An Introduction (англ.). Taylor & Francis. с. 153. ISBN 978-1-135-04113-7. Архів оригіналу за 29 June 2023. Процитовано 29 Jun 2023.
  17. the-noh.com : The Words of Zeami : His Dramatic Life. www.the-noh.com (англ.). Архів оригіналу за 11 березня 2022. Процитовано 19 вересня 2021.
  18. Bowers, Faubion (1974). Japanese Theatre (англ.). Tuttle. ISBN 978-0-8048-1131-6. OCLC 1211914.[сторінка?]
  19. а б Oceanic music and dance. Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 2 жовтня 2021.
  20. Eves, Richard (November 2009). Material Culture and the Magical Power of Dance Objects. Oceania (англ.). 79 (3): 250—262. doi:10.1002/j.1834-4461.2009.tb00063.x. JSTOR 40313179. Gale[en] A213777333 INIST:22159402 ProQuest[en] 222380632.

Посилання