Добромильський повіт
Добромильський повіт (нім. Bezirk Dobromil; пол. Powiat dobromilski) — історична адміністративно-територіальна одиниця у складі Королівства Галичини і Володимирії, ЗУНР, Польщі та УРСР. Центром повіту було м. Добромиль.
| Округ | Сяноцький (до 1867) |
| Коронний край | .svg){kind=small} Королівство Галичини та Володимирії
|
| Країна |  Австрійська імперія.svg){kind=small} Австро-Угорщина
|
| Центр | Добромиль |
| Створений | 1850 |
| Площа | 527,35 км² (1879) |
| Населення | 53 176 (1879) |
| Найбільші міста | Добромиль, Бірча |
Провісник пізнішого повіту Судовий повіт Добромиль (адміністративно-судовий орган влади) був створений наприкінці 1850 р. Повітова судова виконавча влада підпорядковувалась утвореному того ж року апеляційному суду у Львові (за підпорядкованістю до якого повіти вважались належними до Східної Галичини на противагу апеляційному суду у Кракові як критерію належності до Західної Галичини).
Сам Добромильський повіт як орган адміністративної влади після проголошення в 1854 р. був створений 29 вересня 1855 р. (паралельно до наявного судового повіту) у складі округу Сянік.
Після скасування окружних відомств наприкінці жовтня 1865 р. їх компетенція перейшла до повітових управлінь. За розпорядженням міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини 23 січня 1867 року під час адміністративної реформи місцевого самоврядування збільшені повіти, зокрема до Бірчанського повіту (з 49 самоврядних громад-гмін) приєднаний Добромильський повіт (з 31 гміни), однак залишились повітові суди в Добромилі та Бірчі. У такому вигляді повіт існував до 1940 року: до 1 жовтня 1876 р. під назвою Бірчанський, надалі (внаслідок перенесення повітового управління до Добромиля) — як Добромильський.
Повіт Добромиль складався (за переписом населення 1910 року) з 96 гмін (самоврядних громад) і 75 фільварків та займав площу 865 км². Якщо в 1900 році населення налічувало 62 274 особи, у 1910 році тут проживало 72 103 особи. В повіті, переважали українці греко-католики (64 %), євреї становили близько 11 % населення.
Поділ повіту між судами 1910 року:
Судовий повіт Бірча:
- м. Бірча
- Стара Бірча
- Боґушувка
- Бжежава
- Бжуска
- Ґранзьова
- Гута Бжуска
- Добжанка
- Ямна Ґурна
- Ямна Дольна
- Ясєніца Суфчиньска
- Яворнік Рускі
- Коженєц
- Котув
- Крайна
- Крецув
- Кузьміна
- Ляхава
- Лєщава Дольна
- Лєщава Ґурна
- Лєщавка складалася з сіл Лєщавка і Росучка
- Ліпа
- Лодзінка Ґурна
- Лодзінка Дольна
- Ломна
- Малява
- Нова Вєсь
- Новосєльце Козіцкє
- Пьонткова
- Розпуцє
- Розтока
- Рудавка ад Бірча
- Суфчина
- Тарнавка
- Труйца
- Тшцянєц складалася з сіл Криве і Тшцянєц
- Войткова
- Войткувка
- Воля Коженєцка
- Жогатин
Судовий повіт Добромиль:
- Арламув
- Боньовіце
- Бориславка
- м. Добромиль
- Фалькенберґ
- Ґрабовніца Созаньска
- Ґродзіско
- Губіце
- Гучко
- Гуйско
- Гувнікі
- Юречкова
- Кальварія Пацлавска
- Катина Рустикальна
- Катина Шляхецка
- Княжполь
- Комаровіце
- Кописно
- Кропівнік
- Кросьцєнко
- Квашеніна (Квасинина)
- Ляцко (Солянуватка)
- Лєщини
- Лісковате
- Лопушанка
- Лопушніца
- Макова-Кольон'я
- Макова-Рустикальна
- Міхова
- Нанова
- м. Нове Място
- Новосюлкі Дидиньскє
- Оберсдорф
- Пацлав
- Папортно
- Пєтніце
- Міхова Поляна
- Посада Новомєйска
- Посада Риботицка
- Прінцеталь
- Пшедзєльніца
- Розенбурґ
- Рудавка под Нановом
- м. Риботиче
- Смеречна
- Смольніца
- Сопотнік
- Стажава
- Стебнік
- Стейнфельс
- Тарнава
- Трушовіце
- Великє
- Воліца
Повіт входив до Львівської військової області ЗУНР. Повітовим комісаром був адвокат д-р Константин Стецяк. Міським комісаром обраний о. Володимир Лисяк, парох у Добромилі. Делегатом до УНРади обраний Андрій Манько, службовець податкового уряду.[1]
| Добромильський повіт | |
|---|---|
| Основні дані | |
| Країна: | Польська республіка (1918—1939) |
| Воєводство: | Львівське |
| Утворений: | 1850 |
| Населення: | 94 000 (1931 р.) |
| Площа: | 755 км² |
| Густота: | 95 осіб/км² |
| Населені пункти та ґміни | |
| Повітовий центр: | м. Добромиль |
| |
| Мапа повіту | |
| Повітова влада | |
Включений до складу Львівського воєводства після утворення воєводства у 1920 році на окупованих землях ЗУНР.
1 серпня 1924 р. до міста Добромиль було приєднане село Гучко.[2]
1 квітня 1927 р. сільські гміни (самоврядні громади) Блозев Ґурна, Конюв, Товарня і Волча Дольна вилучені зі Старосамбірського повіту і приєднані до Добромильського повіту Львівського воєводства[3].
1 квітня 1933 р. гміну Пацлав Добромильського повіту Львівського воєводства ліквідовано, а її територію приєднано до сільської гміни Кальварія Пацлавська того ж повіту і воєводства.[4]
15 червня 1934 р. місто Хирів і села Банковіце з присілком Сушиця Мала, Ґродовіце, Лібухова, Поляна, Росохи, Слохинє, Сушица Вєлька, Терло Рустикальне і Терло Шляхецке передане з Самбірського повіту до Добромильського[5].
1 квітня 1939 р. села Брижава і Липа передано з ґміни Бірча до ґміни Жогатин.[6]
1 серпня 1934 р. здійснено новий поділ на сільські ґміни[7] внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворені ґміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.
- м. Добромиль
- містечко Хирів — у складі повіту та статус міста з 1934 року.
Ґміни, позначені (П) — повністю або частково передані Польщі в 1945 році.
Кількість:
1920—1927 рр. — 92
1927—1933 рр. — 96
1933—1934 рр. — 95
в 1934 р. — 104
1934—1939 рр. — 11
* Виділено міста, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.
Рішенням міністра внутрішніх справ 25 листопада 1938 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[8]:
- Вижне (Wyżne) замість Оберсдорф (Obersdorf)
- Ґлази (Głazy) замість Штайнфельс (Steinfels)
- Княжин (Kniażyn) замість Прінцеталь (Prinzenthal).
Рішенням міністра внутрішніх справ 11 березня 1939 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[9]:
- Соколув Добромільскі (замість Фалькенберґ — Falkenberg)
- Радичувка (замість Розенбурґ — Rosenburg)
У середині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 26 вересня 1939 року мусіли відступити за Сян, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР правобережна частина Березівського повіту в ході утворення Дрогобицької області включена до Добромильського повіту[10]. 17 січня 1940 року територія Добромильського повіту поділена на райони — кожен із кількох ґмін:
- Бірчанський — зі сільських ґмін Бірча, Жогатин, Кузьміна та правобережні села Березівського повіту;
- Добромильський — з міської ґміни Добромиль та сільських ґмін Добромиль, Нове Място, Новосюлкі Дидинскє, Риботиче і Войткова;
- Хирівський — з міської ґміни Хирів та сільських ґмін Банковіце, Стажава і Кросьцєнко.
В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська оволоділи цією територією. В березні 1945 року, в рамках підготовки до підписання Радянсько-польського договору про державний кордон зі складу Дрогобицької області більша частина повіту була передана до складу Польщі (окрім міст Добромиль і Хирів, ґмін Нове Място, Банковіце і Стажава та східних частин ґмін Добромиль, Кросьцєнко і Новосюлкі Дидиньскє).
Сьогодні на території України знаходиться східна частина колишнього повіту. Колишні міські ґміни Добромиль і Хирів, колишні сільські ґміни Банковіце, Нове Място і Стажава повністю, ґміна Добромиль — села Велике, Губичі, Княжпіль, Кропивник, Поляна, П'ятниця, Солянуватка, Тернава, ґміна Кросьценко — територія колишніх сіл Нанова, Рудавка, Смільниця, ґміна Новосюлкі Дидинськє — село Трушевичі.
У 1907 році українці-грекокатолики становили 67% населення повіту[11].
У 1939 році в повіті проживало 102 230 мешканців (68 660 українців-грекокатоликів — 67,16 %, 7 030 українців-римокатоликів — 6,88 %, 17 070 поляків — 16,7 %, 690 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,68 %, 7 680 євреїв — 7,51 % і 1 100 німців та інших національностей — 1,08 %)[12].
Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 93 970 населення ніби-то було аж 35 945 (38,24%) поляків при 52 463 (55,81%) українців, 4 997 (5,32%) євреїв і 358 (0,3%) німців) суперечать даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище), шематизмам і національним пропорціям за допольськими (австрійськими) та післяпольськими (радянським 1940 і німецьким 1943) переписами.
- ↑ Олег ПАВЛИШИН. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД - ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ). Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 21 вересня 2019.
- ↑ Dz.U. 1924 nr 65 poz. 639. Архів оригіналу за 13 жовтня 2016. Процитовано 16 вересня 2019.
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 16 marca 1927 r. o wyłączeniu gmin Błożew Górna, Koniów, Towarnia i Wołcza Dolna z powiatu starosamborskiego w województwie lwowskiem, i o włączeniu ich do powiatu dobromilskiego w temże województwie. [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 15 lutego 1933 r. o zniesieniu gminy wiejskiej Pacław w powiecie dobromilskim, województwie lwowskiem. [Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów samborskiego i dobromilskiego w województwie lwowskiem. Dz.U. 1934 nr 48 poz. 427 [Архівовано 10 січня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 20 marca 1939 r. o zmianie granic gmin wiejskich Bircza i Żohatyn w powiecie dobromilskim, województwie lwowskim. Dz.U. 1939 nr 23 poz. 148 [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ Dz.U. z 1934 r. Nr 64, poz. 541 Розпорядження Міністра Внутрішніх Справ від 14 липня 1934 року про поділ Добромильського повіту в Львівському воєводстві на ґміни (сільські муніципалітети) [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ M.P. 1938 nr 277 poz. 653[недоступне посилання]
- ↑ Zmiana niemieckich nazw miejscowości. „Gazeta Lwowska”, s. 2, Nr 60 z 15 marca 1939.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» [Архівовано 26 листопада 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Українці. Частка у населенні повітів. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 20 березня 2017.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 17-20
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Адміністративний центр: Львів | ||
| Міські повіти |  | |
| Земські повіти | Бібрський • Березівський • Грудецький • Добромильський • Дрогобицький • Жовківський • Кольбушовський • Коросненський • Ланьцютський • Ліський • Любачівський • Львівський • Мостиський • Нисківський • Перемишльський • Переворський • Равський • Рудківський • Ряшівський • Самбірський • Сяніцький • Сокальський • Старосамбірський • Стрижівський • Тарнобжезький • Турківський • Чесанівський • Яворівський • Ярославський | |