Очікує на перевірку

Єленський Віктор Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єленський Віктор Євгенович
Народився26 березня 1957(1957-03-26) (67 років)
Чадан, Тувинська Автономна Область, РРФСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Місце проживанняКиїв
Діяльністьукраїнський учений, релігієзнавець, публіцист, педагог
Alma materІсторичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий ступіньдоктор філософських наук
Роки активності1980 — тепер. час
Посаданародний депутат України
ПартіяНародний фронт[1]
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Україна Народний депутат України
8-го скликання
Народний фронт 27 листопада 2014 — 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Ві́ктор Євге́нович Єле́нський (нар. 26 березня 1957(19570326), м. Чадан, Тувинська АО) — український учений, релігієзнавець, публіцист, педагог, доктор філософських наук. Народний депутат України VIII-го скликання. З 19 грудня 2022 року — голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Віктор Євгенович Єленський народився 26 березня 1957 року в місті Чадан, Тувинська АО, де працювали його батьки — випускники київських вишів. Того ж року сім'я повернулась до Києва.

Закінчив середню школу № 85 у місті Київ.

У 1975–1977 рр. проходив строкову військову службу.

У 1986 р. брав участь в ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС; у складі спецбатальйону 731 працював в особливо небезпечній зоні.

У 2018 р. був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня з нагоди 27-го Дня Незалежності України[2].

У 2019 році був на Міжпарламентській асамблеї православ'я (тоді розпочалися антиросійські протести в Грузії) і в Страсбурзі, коли Росія повернулася до ПАРЕ.[3]

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1982 році з відзнакою закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

У 1989 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Протестантизм у процесі соціальної адаптації до умов радянського суспільства».

У 1998 році стажувався у Колумбійському університеті, в місті Нью-Йорк.

З 2003 року доктор філософських наук. Тема дисертації: «Релігійно-суспільні зміни в процесі посткомуністичних трансформацій: Україна в центрально-східноєвропейському контексті».

У 2004 році був стипендіатом програми Фулбрайт Україна. Досліджував проблеми релігійної свободи та національної ідентичності в Університеті Брігема Янга, штат Юта, США.

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]

З 1991 по 1992 рік — науковий співробітник Інституту соціології НАН України.

З 1992 року провідний співробітник Інституту філософії НАН України ім. Г. С. Сковороди.  

У 1995—2004 роках головний редактор науково-популярного журналу «Людина і світ».

У 2005—2008 роках керівник київського бюро Радіо «Свобода».

З 2001 р. президент Української Асоціації релігійної свободи.

З 2005 викладач Дипломатичної Академії при МЗС України.

З 2010 професор Українського католицького університету.

З 2011 професор Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

З березня 2014 року Радник Прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка.

На позачергових парламентських виборах 2014 року був обраним Народним депутатом України VIII скликання за списками політичної партії «Народний фронт».

Кандидат у народні депутати від партії «Українська Стратегія Гройсмана» на парламентських виборах 2019 року, № 10 у списку.[4][5]

З 2019 — головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

В.Єленський одним з перших в Україні ще у підцензурних виданнях виступив з критикою радянської антирелігійної політики. У роботі «Сучасний протестантизм: динаміка, процеси, тенденції» (Київ: Знання, 1989) він розкрив ідейні підвалини сталінських репресій проти віруючих і релігійних інституцій,  а хрущовську антицерковну кампанію кінця 1950-х – початку 1960-х років назвав «ганебною» (с.7-8).

У праці «Державно-церковні взаємини на Україні (1917–1990)», яка упродовж більш ніж 30 років не втратила свого наукового значення і активно цитується у спеціальній літературі, він спростовує шовіністичні міфи про Українську автокефальну церкву як нібито «витвір ЧК-ОГПУ», простежує становлення радянської політики в релігійній сфері, аналізує її природу і характер та особливості вкорінення в Україні.

Також захистив у 1989 р. дисертацію кандидата філософських наук під назвою: "Протестантское сектантство в советском обществе: анализ адаптивных процессов".

Віктор Єленський автор численних книг, наукових праць і публікацій як в Україні, так і за кордоном (США, Велика Британія, Швейцарія, Польща, Сербія, Росія, Бельгія, Німеччина та інші) Сфера наукових інтересів: соціологія та політологія релігії, релігія і глобалізація, релігія і конфлікт, державно-церковні відносини.

Він є одним із найбільш цитованих релігієзнавців України. [6]

У 2000 р. підготував проєкт Меморандуму «Релігія і зміни у Центральній і Східній Європі», на ґрунті якого Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила однойменну Рекомендацію № 1556 (квітень 2002)[7].

Найвідоміші монографії: «Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця XX — початку XXI століття» (2013 рік)[8], «Релігія після комунізму. Україна в центрально-східноєвропейському контексті» (2002 рік).

Парламентська діяльність

[ред. | ред. код]

У Верховній Раді VIII скликання заступник Голови Комітету з питань культури і духовності, голова підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій.

Взяв участь у 98 % засідань Комітету[9].

Автор або співавтор низки законів, спрямованих на розвиток культурних індустрій, збереження культурної спадщини, реалізацію конституційних гарантій свободи совісті.

Зокрема, «Про внесення змін до деяких законів України щодо волонтерської діяльності»[10], «Про державну підтримку кінематографії в Україні»[11], «Про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів)»[12], «Про внесення змін до Закону України „Про охорону культурної спадщини“ (щодо надання об'єктам підводної культурної спадщини статусу Морського меморіалу)»[13].

Згідно з індексом iMoRe, який характеризує зусилля влади з впровадження реформ, за результатами чотирьох сесій 8 скликання, посів 24 місце з підтримки реформаторських законопроєктів з-поміж 416 депутатів [14].

Сім'я

[ред. | ред. код]

Одружений. Має доньку, сина та двох онуків.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://itd.rada.gov.ua/mps/info/page/17959
  2. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №241/2018 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 27 серпня 2018.
  3. ↑ Антиросійська "революція" в Грузії та російська "контрреволюція" в ПАРЄ очима очевидця [Архівовано 2 липня 2019 у Wayback Machine.], Сьогодні, 30 червня 2019
  4. ↑ Гройсман очолив список партії «Українська стратегія» на виборах до Ради, в п'ятірці — ще три міністри [Архівовано 23 червня 2019 у Wayback Machine.] 112.ua (07.06.2019)
  5. ↑ Центральна виборча комісія. Архів оригіналу за 23 червня 2019. Процитовано 23 червня 2019.
  6. ↑ https://scholar.google.com.ua/citations?user=D9Ag-EcAAAAJ&hl=ru. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
  7. ↑ Парламентська Асамблея Ради Європи. Архів оригіналу за 8 березня 2013. Процитовано 1 листопада 2014.
  8. ↑ Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця ХХ — початку ХХІ століття. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 2 листопада 2014.
  9. ↑ Народний депутат Єленський В. Є.
  10. ↑ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо волонтерської діяльності». Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
  11. ↑ ЗУ «Про державну підтримку кінематографії в Україні». Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
  12. ↑ ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів)». Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
  13. ↑ ЗУ «Про внесення змін до Закону України „Про охорону культурної спадщини“ (щодо надання об'єктам підводної культурної спадщини статусу Морського меморіалу)». Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 12 березня 2018.
  14. ↑ Рейтинг реформаторів. З яким результатом депутати підійшли до нового політичного сезону. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 12 березня 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єленський_Віктор_Євгенович&oldid=42908907