Радикальна партія Олега Ляшка
| Радикальна партія Олега Ляшка | |
 | |
| Заснована / зареєстрована | 28 вересня 2010 |
| Штаб-квартира | Київ |
| Політична ідеологія |
|
| Очільник партії | Ляшко Олег Валерійович |
| Кольори | білий, червоний |
| Кількість членів | 11 000 |
| Кількість депутатів у ВР[9] | 0 / 422
|
| Обласні ради та рада м. Києва[10] |
27 / 1780
|
| Вебсторінка | liashko.ua |
| Політика України Політичні партії Вибори | |
Радика́льна Партія Оле́га Ляшка́ (попередня назва — Украї́нська Радика́льно-Демократи́чна Па́ртія) — українська політична партія, заснована у 2010 році, яку очолює Олег Ляшко.
На парламентських виборах в 2012 році партія здобула 1 мандат,[11] на виборах 2014 року — 22 мандати,[12] на виборах 2019 року — жодного.[13]
Українська Радикально-Демократична Партія була утворена на Установчому з'їзді в місті Миколаєві 18 серпня 2010 року. Зареєстрована Міністерством юстиції Україні 28 вересня 2010 року і стала 184-ю партійною організацією, зареєстрованою в Україні.[14][15][16]
На момент створення партії її очолював Владислав Теліпко.
Станом на 1 червня 2011 року була представлена в 24 з 27 регіонів України.
8 серпня 2011 року новим лідером партії обраний позафракційний народний депутат України Ляшко Олег Валерійович, при цьому партію перейменовано в «Радикальну Партію Олега Ляшка»[17]
Метою своєї діяльності партія визначила сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виробленні й реалізації державної політики, сприяння побудові в Україні демократичної правової держави з ефективною, соціально-орієнтованою ринковою економікою, утвердження принципів відкритого громадянського суспільства на засадах свободи і парламентської демократії.
Першим заступником лідера Радикальної Партії був обраний Юрій Сухін. Іншим першим заступником делегати обрали Владислава Теліпка. Заступниками лідера були обрані: Андрій Лозовой, Світлана Хіхлуха та Олександр Гальона.[18]
Спостерігачі визначили партію як ліву[19][20], праву[21][22] або ультраправу[23][24]. Радикальна партія зосереджена на персоні Ляшка, який відомий своїм популізмом та дуже войовничою поведінкою. Партія поєднує націоналістичні настрої із рядом традиційних лівих позицій з економіки,[25] таких як зниження податків на зарплату, заборона продажу сільськогосподарських земель та усунення незаконного ринку землі, десятикратне збільшення бюджетних витрат на охорону здоров'я та створення первинних медичних центрів у кожному селі.[26] Антон Шеховцов з Університетського коледжу Лондона відносить партію Ляшка до лівого популістського та націоналістичного ухилу.[27] Аналогічної точки зору дотримується політолог Маттіа Зуліанелло.[28]
Партія обіцяє «очистити» країну від олігархів «вилами»,[29] збільшити податки на продукцію, виготовлену олігархами, та ввести кризовий податок на багатіїв.[30]
Радикальна Партія хоче переозброїти Україну ядерною зброєю[29] і виступала за припинення війни на Донбасі шляхом застосування сили.[31]
Ляшко наголосив, що в травні 2011 року він нічого не мав проти сексуальних меншин[32]. У вересні 2015 року заявив, що бути ЛГБТ це «вибір кожної людини», який він не може засуджувати.[33]
Партія отримала 7 депутатських мандатів у Київській міській раді на місцевих виборах 2014 року. Від партії були обрані:
- Лозовой Андрій Сергійович
- Сухін Юрій Михайлович
- Костенко Людмила Василівна
- Мосійчук Ігор Володимирович
- Лапшов Олександр Васильович
- Вовченко Олександр Леонідович
- Кириченко Олексій Миколайович
.png)
На позачергових виборах Президента України 25 травня 2014 року Ляшко, як єдиний кандидат Радикальної Партії,[34] одержав 8,32 % голосів, посівши третє місце в країні.
.png)
Радикальна Партія Олега Ляшка є одним з фаворитів виборчої кампанії на парламентських виборах 2014 року.
За даними інформаційного агентства «ЛІГАБізнесІнформ», стратегією виборчої кампанії Радикальної Партії на парламентських виборах займається російський політтехнолог Ігор Шувалов, близький до Сергія Льовочкіна, а безпосередніх керівників штабу партії очолює Владислав Каськів[35]
Напередодні місцевих виборів в Україні 2015 року Олег Ляшко оголосив «Тарифний майдан» — політичну акцію, спрямовану на зниження комунальних тарифів. Тарифний майдан розпочався мітингом перед Кабінетом міністрів України у Києві 19 жовтня 2015 року. До акції приєднались Батьківщина Юлії Тимошенко та Партія простих людей Сергія Капліна. Основною вимогою протестувальників крім зниження комунальних тарифів оголошувалась відставка прем'єр-міністра Арсенія Яценюка.[36][37][38] Акція завершилась 17 листопада 2015 року — наступної ночі після завершення місцевих виборів.[39] Радикальна партія пояснила цей крок ескалацією ситуації на фронті, загрозами терористичних актів і переходом до іншої форми протесту. За твердженням Сергія Капліна, акцію припинено в результаті перемовини між «радикалами» і Яценюком та Ахметовим. Він оцінив ціну «зливу тарифного майдану» у 2 мільйони доларів.[40]
 | Нейтральність цього розділу під сумнівом. (грудень 2018) |
Партійний список Радикальної Партії Олега Ляшка був зареєстрований ЦВК 26 вересня 2014 року, в нього було внесено 223 імен[41].
Також Радикальна Партія Олега Ляшка бере участь в виборах по мажоритарних округах[42].
Згідно з оцінками аналітиків, прохідна частина партійного списку складає 40-45 чоловік[43]. Серед прохідної частини списку — партійні активісти, учасники АТО, діячі культури, а також політики, яких пов'язують з іменами Сергія Льовочкіна і Дмитра Фірташа[43].
- Політики і партійні активісти
- № 1, Ляшко Олег Валерійович — лідер партії.
- № 2, Лозовой Андрій Сергійович — депутат Київради.
- № 5, Юрій-Богдан Шухевич — голова УНА-УНСО у 1990—1994 і 2005—2014 роках, син Романа Шухевича.
- № 6, Попов Ігор Володимирович — був Представником Президента у Верховній Раді і одним із лідерів партії «Єдиний центр» (разом з Віктором Балогою та іншими політиками).
- Родичі і близькі політиків
- № 24, Корчинська Оксана Анатоліївна — дружина Дмитра Корчинського, лідера партії «Братство», який входив до Вищої Ради українофобного Євразійського союзу молоді, дехто пов'язував його з іменем Віктора Медведчука[44][45].
- № 26, Юзькова Тетяна Леонідівна — колишня громадянська дружина Олега Ляшко[46], за інформацією журналістів, завдяки їй Олег Ляшко подружився з Віктором Медведчуком[47].
- Учасники АТО
- № 3, Мельничук Сергій Петрович — командир батальйону «Айдар».
- № 7, Вітко Артем Леонідович — командир батальйону «Луганськ-1».
- № 20, Лінько Дмитро Володимирович — міліціонер, батальйон «Шахтарськ» (вказано при реєстрації) або «Свята Марія» (створений після реєстрації).
- Друзі і партнери олігархів
- № 8, Вощевський Валерій Миколайович — вважають людиною Хорошковського[43], разом з ним та Інною Богословською очолював список альянсу Команда озимого покоління на парламентських виборах 2002 року.
- № 16, Артеменко Андрій Вікторович — колишній член команди Леоніда Черновецького[47]
- № 25, Чижмарь Юрій Васильович — вважають людиною Льовочкіна[43].
- № 36, Юраков Олександр Дмитрович — вважають людиною групи Фірташа-Льовочкіна[43].
 | Цей розділ статті ще не написано. |
1 вересня 2015 року лідер фракції Радикальної партії у Верховній Раді Олег Ляшко заявив про вихід фракції зі складу парламентської коаліції. «Ми переходимо в опозицію до нинішнього курсу уряду, президента і чинної парламентської коаліції» — заявив він. Одностайне рішення фракції було прийняте на підставі того, що за заявою партії «в результаті діяльності парламентської коаліції в країні фактично відбувся реванш влади Януковича».[48][49]
На парламентських виборах в Україні 2012 року Радикальна Партія Олега Ляшка набрала 1,08 %. Два роки по тому, після Євромайдану, рейтинг Олега Ляшка та його партії значно зріс.[50]
Третє місце лідера Радикальної Партії Олега Ляшка на позачергових виборах Президента України (8,32 % голосів) був названий пресою «однією з головних несподіванок президентських виборів в Україні».[51]
На позачергових парламентських виборах в Україні 2014 року Радикальна Партія Олега Ляшка була одним з фаворитів з рейтингом, за різними опитуваннями і оцінками, від 9,2 % до 18,4 % (за опитуваннями після початку передвиборчої кампанії).
За даними журналістів Сергія Лещенка і Мустафи Найєма станом на 17 серпня 2014, Радикальна Партія на закритих соцопитуваннях отримала 19-20 відсотків рейтингу, посівши друге місце після Блоку Петра Порошенка.[52]
У підсумку на позачергових виборах до Верховної ради 2014 року Радикальна Партія Олега Ляшка посіла п'яте місце за кількістю голосів виборців (1 173 131 голос — 7,44 %), що дозволило їй у Верховній Раді України VIII скликання отримати 22 мандати за партійними списками[53].
Серед причин такого зростання популярності експерти називають велику кількість ефірів Олега Ляшка на телеканалі «Інтер» (співвласником якого є Сергій Льовочкін, що з ним пов'язують Ляшка), фінансові вливання (наприклад, член партії Сергій Скуратовський надав квартиру для бійця АТО під час передвиборчої кампанії[54]), розчарування електорату ВО «Батьківщина» та «Свобода», а також нішовість партії.[50]
Значна частина українських політологів і журналістів зазначають, що Радикальна Партія, як і сам політик Олег Ляшко, є політичним проєктом Сергія Льовочкіна.[50][52][55]
Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко відзначає: «Ляшко не лідер власної партії, популярність якої нарощена грошима Фірташа і колишньої команди „РосУкрЕнерго“».[56]
За словами соціолога Ірини Бекешкіної, електорат Ляшка це люди більш вразливі до популізму, з порівняно нижчим рівнем освіти і порівняно молодшого віку.[50]
- ↑ Noack, Rick (14 серпня 2014). Why Ukrainian politicians keep beating each other up. The Washington Post. Процитовано 26 серпня 2019.
- ↑ Arsenyi Svynarenko (29 серпня 2014). Ukraine's political landscape is shifting. Politiikasta.fi. Процитовано 29 листопада 2017.
- ↑ Kuzio, Taras (26 серпня 2014). Ukraine is heading for new parliamentary elections, but the country still lacks real political parties. LSE EUROPP Blog. Процитовано 29 листопада 2017.
- ↑ Tadeusz A. Olszański (17 вересня 2014). Ukraine's political parties at the start of the election campaign. OSW: Centre for Eastern Studies. Процитовано 29 листопада 2017.
- ↑ Ukraine MP injured in 'assassination attempt'. BBC News (брит.). 25 жовтня 2017. Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ End Of The Orange-Blue Divide: Ukraine Vote May Produce New Political Landscape. RadioFreeEurope/RadioLiberty (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ The political landscape is shifting in Ukraine. Процитовано 17 липня 2023.
- ↑ de Borja Lasheras, Francisco (22 грудня 2016). Ukraine's rising Euroscepticism. European Council on Foreign Relations. Процитовано 26 серпня 2019.
- ↑ Депутатські фракції і групи IX скликання. rada.gov.ua. Процитовано 26 листопада 2020.
- ↑ Кандидати, яких обрано депутатами рад на поточну дату. cvk.gov.ua. Процитовано 26 листопада 2020.
- ↑ Party of Regions gets 185 seats in Ukrainian parliament, Batkivschyna 101 - CEC. Interfax-Ukraine (англ.). Архів оригіналу за 20 червня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ Poroshenko and Yatsenyuk’s parties maneuver for lead role in coalition - Oct. 29, 2014. KyivPost. 29 жовтня 2014. Архів оригіналу за 1 листопада 2018. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ Вибори до Верховної Ради України 2019. Результати підрахунку голосів. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 14 серпня 2019. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ Мін'юстом зареєстровано Українську Радикально-Демократичну Партію — Офіційне повідомлення на сайті Міністерства юстиції України.
- ↑ Мін'юст зареєстрував «Українську радикально-демократичну партію» [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.] — Вкурсе, 13 жовтня 2010, о 09:34.
- ↑ УРДП [Архівовано 15 жовтня 2014 у Wayback Machine.], Державна реєстраційна служба України
- ↑ Українська Радикально-Демократична Партія перейменувалася в Радикальну партію Олега Ляшка [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. ТСН, 9 серпня, 2011 15:08.
- ↑ В Києві пройшов з'їзд Радикальної партії Олега Ляшка [Архівовано 14 березня 2016 у Wayback Machine.] — Блог Олега Ляшка. 8 серпня 2011 року о 15:44.
- ↑ Beswick, Emma (14 листопада 2016). Ukrainian MPs fistfight in parliament...again. Euronews (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ Cura, Ali (15 листопада 2016). Ukrainian politicians fight in parliament. Anadolu Agency. Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ Right-wing Radical Party to leave Ukrainian parliamentary coalition. The Globe and Mail (en-CA) . 1 вересня 2015. Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ Liubchenkova, Natalia (18 липня 2019). Ukraine parliamentary election: What you need to know. euronews (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ Salem, Harriet (25 жовтня 2014). Ukraine's President Faces Pressure from Radical Pro-War Parties Ahead of Election. Vice (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ Ukraine PM Yatsenyuk Survives No-Confidence Vote In Parliament. RadioFreeEurope/RadioLiberty (англ.). Процитовано 8 серпня 2022.
- ↑ lehti, Politiikasta (26 листопада 2015). Ukraine’s political landscape is shifting. Politiikasta (фін.). Архів оригіналу за 30 грудня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ Herszenhorn, David M. (24 жовтня 2014). With Stunts and Vigilante Escapades, a Populist Gains Ground in Ukraine. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ Shekhovtsov, Anton (29 травня 2014). Anton Shekhovtsov's blog: Ukraine's presidential election and the far right. Anton Shekhovtsov's blog. Архів оригіналу за 23 грудня 2014. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ Varieties of Populist Parties and Party Systems in Europe: From State-of-the-Art to the Application of a Novel Classification Scheme to 66 Parties in 33 Countries (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 16 серпня 2020.
- ↑ а б Wilson, Andrew (24 жовтня 2014). What to look for in Ukraine's election. BBC News (брит.). Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ The Communist Party May Be on Its Last Legs, But Social Populism is Still Alive. Архів оригіналу за 29 жовтня 2017.
- ↑ Ukraine’s political parties at the start of the election campaign. OSW Centre for Eastern Studies (англ.). 17 вересня 2014. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ A. Lyashko: each of us a role to play. Ukrainian National News. 19 травня 2011. Архів оригіналу за 26 листопада 2014. Процитовано 24 травня 2014.
- ↑ З усіх вил: звідки взявся та до чого дійшов Олег Ляшко. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 29 травня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
- ↑ Відомості про кандидата на пост Президента України: Ляшко Олег Валерійович. Архів оригіналу за 3 квітня 2014. Процитовано 17 серпня 2014.
- ↑ Продавцы имиджа. Кто ведет выборные кампании ведущих партий-2014 http://news.liga.net/articles/politics/3765417-prodavtsy_imidzha_kto_vedet_vybornye_kampanii_vedushchikh_partiy_2014.htm [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Тарифний майдан розростається. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
- ↑ Тарифний майдан. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
- ↑ Ще один «тарифний Майдан» розбив наметове містечко під Кабміном. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
- ↑ «Тарифний майдан» Ляшка розбігся на наступну ніч після завершення місцевих виборів // [[ТСН]]. 17 листопада, 2015. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
- ↑ Ляшко розпустив «тарифний Майдан» під Кабміном // Українська правда. 17 листопада, 2015. Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 12 березня 2016.
- ↑ Виборчий список. Радикальна Партія Олега Ляшка. [Архівовано 9 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — ЦВК України
- ↑ Виборчі списки Радикальної Партії Олега Ляшка [Архівовано 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — Українська правда, 30.09.2014
- ↑ а б в г д Валентин ГладкихКампания Ляшко: кого ведет в Раду радикал [Архівовано 7 жовтня 2014 у Wayback Machine.] — РБК-Украина, 03.10.2014
- ↑ Дмитро Лиховій. Першими старт у передвиборчій медіа-кампанії взяли грошовиті партії «другого ешелону». Чи це їм допоможе? [Архівовано 17 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Україна молода (через Українську правду), 01.09.2005.
- ↑ Соболєв: Корчинський завжди був пов'язаний з Медведчуком [Архівовано 11 червня 2014 у Wayback Machine.] // Свобода слова, ICTV, 02.12.2013
- ↑ Боевой радикал Ляшко. Часть 2. Архів оригіналу за 8 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
- ↑ а б Тёмные лошадки и серые кардиналы партии Ляшко: анализ списка (часть 2). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
- ↑ Радикальна партія заявила про вихід з парламентської коаліції. Українські Новини. 01 вересня 2015. Архів оригіналу за 13 березня 2016.
- ↑ Кримінал та моделі: що готує до місцевих виборів партія Ляшка (фото, відео). korupciya.com. 1 жовтня 2015. Процитовано 20 лютого 2024.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ а б в г Роман Чернышев. Люди и вилы. Анализ предвыборного списка партии Олега Ляшко [Архівовано 27 вересня 2014 у Wayback Machine.] // ЛІГА.net, 26.09.2014.
- ↑ З грязі в князі: як Ляшко став третім політиком країни [Архівовано 3 червня 2014 у Wayback Machine.] // Корреспондент.net, 26.05.2014.
- ↑ а б Порошенко і Яценюк виходять на виборчий старт. Архів оригіналу за 19 серпня 2014. Процитовано 18 серпня 2014.
- ↑ Позачергові вибори народних депутатів україни 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів україни у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2014. Процитовано 13 листопада 2014.
- ↑ Ляшко подарував герою АТО нову квартиру [Архівовано 14 жовтня 2014 у Wayback Machine.] // Факти. ICTV, 09.09.2014.
- ↑ Політтехнолог: проект «Ляшко» — тонкий і розсудливий задум. Архів оригіналу за 11 жовтня 2014. Процитовано 18 серпня 2014.
- ↑ Проблемы парламентского фронта. УНІАН. 5 вересня 2014. Архів оригіналу за 12 червня 2020. Процитовано 6 червня 2021. (рос.)
- Офіційний сайт [Архівовано 20 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт Криворізька міська організація
|
Це незавершена стаття про політичну партію України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |